Прокурор без недовіри

За часів президентства Кучми Леоніду Даниловичу діставалася добряча порція критики за небажання звільняти з посади Генпрокурора — спочатку Михайла Потебенька, а потім Святослава Піскуна, як на цьому наполягала опозиція. Доля обох «генеральних» була в руках Президента, адже так прописано в нашій Конституції — глава держави призначає на роль очільника ГПУ свою кандидатуру за погодженням з Верховною Радою, а звільняє одноосібно. Щоправда, парламент ще поки має право висловити прокурорському зверхнику недовіру, але бажаючі скористатися цим правом не завжди бувають у більшості.

Не чіпайте Генерального

Приміром, за часів того ж таки Потебенька Рада зробила декілька спроб висловити йому недовіру, але кожного разу на заваді цьому ставали комуністи. Що ж стосується Кучми, то той і не думав дослухатися до вимог своїх опонентів. Потебенько пішов з посади не внаслідок звільнення, а тому що був обраний депутатом четвертого скликання від КПУ. А от Піскуна Кучма таки вигнав з Різницької. Пізніше так само вчинив і Віктор Ющенко — за суміщення Піскуном посад. Тоді, у 2007-му, позбавлення Піскуна портфеля супроводжувалось неабиякими ексцесами, на кшталт барикадування звільненого прокурора у приміщенні ГПУ тощо. Однак суть не в цьому.

Суть у постійній критиці, котрій піддавали ту конституційну норму, яка значно ускладнювала парламенту можливість усунення Генпрокурора. Але знали б депутати у далекому 2001-му, коли вони робили марні спроби усунути Потебенька, що їхні важелі впливу зазнають ще більшої «кастрації». Згідно зі змінами, котрі пропонують внести до Конституції у частині правосуддя, Рада позбудеться права висловлювати недовіру Генеральному прокурору. Залишиться лише чинний порядок його призначення — за поданням Президента України. Ще одна новація торкається терміну повноважень Генерального прокурора — вони будуть пролонговані з п’яти до шести років.

На думку членів робочої групи, яка творить для України новий Основний закон, вилучити парламент із гри необхідно для того, щоб останній не впливав на діяльність Генпрокурора. Однак здоровий глузд підказує, що навіть за таких умов Генеральний прокурор не буде незалежним — його доля залежатиме від волі Президента, і той триматиме його в руках міцніше, ніж будь-коли. Якщо ж співвіднести ці законодавчі новації з теперішньою ситуацією в Україні, то стане очевидним бажання Президента Порошенка за всяку ціну зберегти на посаді глави ГПУ нещодавно призначеного Віктора Шокіна. Чому в ньому так зацікавлений Петро Олексійович — окрема тема для розмови.

А «венеціанцям» подобається…

Як стверджує згадана робоча група, Венеціанська комісія загалом позитивно оцінила проект змін до Конституції України. Щоправда, «венеціанці» поки що бачили лише чернетку. Але вже найближчим часом у проекті врахують зауваження та передадуть підсумковий документ на розгляд Конституційній комісії, обіцяють у цій робочій групі. А відтак — знову на оцінку «венеціанцям» і парламенту України.

Тим часом зміни у галузі правосуддя торкнуться не лише статусу Генерального прокурора, а й засад діяльності суддів. Що нового можуть запровадити у цій сфері? По-перше, мінімальний вік судді пропонують підняти з нинішніх 25 до 30 років, а стаж роботи за фахом на момент призначення пролонгувати від трьох до п’яти років. По-друге, зміниться схема призначення судді. Нині на випробувальний термін служителя Феміди призначає Президент, а відтак — якщо протягом цих п’яти років суддя себе добро зарекомендував — його кандидатуру виносять на розгляд Верховної Ради, котра дає (або не дає) згоду на безстрокову службу судді.

Цей порядок перекроюють запропоновані зміни: суддю відразу призначатимуть пожиттєво. Автори законопроекту кажуть, що у такий спосіб вони додають суддям самостійності, але, як і у випадку з Генпрокурором, тут йтиметься лише про часткову незалежність.

Третя новація: суддівську недоторканність суттєво обмежать, кажуть автори проекту. Згоду на затримання чи арешт судді даватиме не Верховна Рада, як зараз, а новий орган, створений замість нинішньої Вищої ради юстиції, — Вища рада правосуддя (чи потрібно нам плодити скільки «правосудних» інстанцій — питання риторичне). Утім, ідеться у проекті, надісланому до Венеційської комісії, якщо суддя скоїть ДТП або вчинить інше правопорушення, під час якого його упіймають, отримувати згоду Вищої ради правосуддя на затримання буде непотрібно.

На відміну від ВРЮ, більшу частину складу ВРП складатимуть судді. Це, за словами авторів проекту змін, зменшить політичні впливи на судову систему України. До вищої ради правосуддя входитиме 21 член. Десятьох з них призначатиме з’їзд суддів, а голова Верховного суду входитиме до нього за посадою. По два члени призначатимуть з’їзд представників юридичних ВНЗ і наукових установ, з’їзд адвокатів, конференція працівників прокуратури, Верховна Рада та Президент. Саме в руках ВРП перебуватимуть усі питання, пов’язані з кар’єрою суддів, каже один з авторів проекту, ректор Національної школи суддів Микола Оніщук.

Правосуддя по осені рахують

Згадавши про Генпрокурора та суддів, законотворці не обійшли увагою і сторону захисту. У Конституції планують наголосити на тому, що під час судового процесу послуги обвинуваченому надаватиме тільки професійний адвокат. Це, мовляв, підвищить якість захисту. До цього в ролі захисників часто виступали близькі родичі підсудних — про користь від таких «адвокатів» говорити не доводиться, проте плюс такої норми полягав у можливості додаткових побачень з тими, кого було взято під варту (якщо говорити, звісно, про кримінальне судочинство).

Є й новина з іншої опери. Окремим реченням у проекті Конституції буде прописано, що «Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду», іншими словами — Гаазького трибуналу. Перший крок до такого визнання було зроблено вже давно: Україна підписала Римський статут, який засновує цей трибунал, однак і досі не ратифікувала його: у 2000 році Конституційний Суд постановив, що цей статут не відповідає чинній редакції Конституції України. А тим часом без «приєднання» до Гаазького трибуналу Україна не зможе здійснити свої амбітні наміри щодо притягнення до відповідальності Путіна тощо.

Насамкінець — про Конституційний Суд. У нього планують забрати право тлумачити закони, а натомість нададуть можливість робити експертні висновки щодо міжнародних договорів, які підписує Україна, а також щодо питань, які виноситимуть на референдум, актів органів місцевого самоврядування тощо. Крім того, право звернутися до Конституційного Суду отримає кожен громадянин України: якщо він захоче довести, що неконституційним є закон, на підставі якого звичайний суд виніс рішення у його справі.

Очікується, що депутати проглянуть увесь комплекс запропонованих змін ще до кінця літа. Якщо перше читання відбудеться у серпні, то у вересні — під час наступної сесії парламенту — Верховна Рада зможе перейти до другого читання. У цілому про документ говорити зарано, та якщо деякі новації — зокрема щодо КСУ — можна оцінити позитивно, то механізм увільнення Генпрокурора — це безумовний крок назад.