Бюджетні партії

На додачу до президентського законопроекту щодо децентралізації депутати розглянули минулого тижня і закон про фінансування політичних партій. При розгляді документа у першому читанні за нього проголосували 245 депутатів. Новація вступить у силу не відразу, а лише з 2017 року. Як це часто буває, думки щодо доцільності нововведення розділилися. Адже все впирається в гроші: а їх у казні України і так негусто.

Про що цей закон?

Закон гарантує, що партію підтримуватимуть у міжвиборчий період, та ще й трохи накинуть грошенят на ведення кампанії. Право на такі преференції матимуть партії, котрі набрали на останніх виборах не менш як 3% голосів. Прохідний бар’єр, згідно із чинним законодавством, становить 5%, проте йдеться не про заохочення переможців парламентських перегонів, а про всі більш-менш популярні в соціумі політичні сили.

Як визначатиметься обсяг фінансування? 1% від мінімальної заробітної плати помножать на ту кількість виборців, яка була зафіксована в країні на останніх чергових або позачергових виборах. Спробуємо вийти на конкретну цифру. Отож, мінімальна заробітна плата наразі становить 1218 гривень (до 2017 року її розмір, сподіваймося, підвищиться), а 1% від цієї суми дорівнює 12,18 грн. Орієнтовна кількість виборців, котра могла брати участь у виборах 2014 року, наближається до 35,5 млн. громадян. Таким чином, обсяг фінансування однієї політичної партії вимірюватиметься в межах 432,39 млн. гривень. Після індексації доходів населення сума ця відповідно зросте.

Щодо відшкодування витрат на передвиборчу агітацію, то тут йтиметься про суму не більшу, ніж 100 тисяч мінімальних зарплат. Множимо ці сто тисяч на 1218 і отримуємо 1, 218 млрд. гривень. Разом із попередніми умовно вирахуваними 432 мільйонами цифра виходить доволі солідна.

Про плюси та мінуси

Про «світлу» сторону цього закону охоче говорить один з його лобістів — депутат від БПП Сергій Лещенко, котрому, за його словами, «чимало зусиль» вартувала спочатку його підготовка, а потім перемовини з урядом, який таки погодився відкликати свій власний законопроект та дати зелене світло депутатському варіанту цього документа.

Лещенко називає плекане ним дітище «законом про запобігання політичній корупції», а також «інституційними змінами», ефект від яких «відчуватиметься на покоління вперед». «Цей законопроект входить до пакета Європейського Союзу щодо запровадження безвізового режиму», — зазначає Лещенко. І додає: «Державне фінансування партії з бюджету — це та сама норма, яка діє у всіх європейських країнах (окрім України, Молдови, Латвії, Кіпру та Мальти), і яка дозволить партіям отримати альтернативне фінансування від коштів олігархів».

Можливо, позбутися залежності від забаганок багатіїв, які зазвичай «танцюють» партію перед виборами, й непогано, але ж проблема у тому, що таке наближення до безвізового режиму ляже на державний бюджет великим тягарем.

Тим часом закон має ще деякі позитивні моменти. Отримувати фінансування від держави партії будуть лише за умови ведення прозорої бухгалтерії, і тут їхня чесність — запорука отримання грошей. Щоквартально партії звітуватимуть про всі внески, які вони отримуватимуть від фізичних та юридичних осіб. Для першої категорії спонсорів допускається внесення сум не більших від 100 тисяч гривень, для других — трохи більш як 400 тисяч. При цьому, як обіцяють автори закону, будь-яке зловживання партійними коштами визнаватиметься кримінальним злочином та наноситиме катастрофічний удар по рейтингу партії. Все це, безумовно, схвально, якби не фінансова сторона прийнятого Радою закону.

Тож коли Олександр Черненко (нині — народний депутат, а в недалекому минулому — голова Комітету виборців) говорить про те, що фінансування партій — міра, звісно, не популярна, але при цьому не надто обтяжлива для дежавної скарбниці, він, м’яко кажучи, помиляється. Ми вже вирахували, що тільки на одну партію піде близько 500 мільйонів гривень (і це без урахування видатків на виборчу кампанію), тим часом як таких партій може назбиратися до десятка. А це вже виливається у 5 мільярдів гривень.

Нагадаємо, що якби норма про державне фінансування партій застосовувалася зараз, то за результатами останніх парламентських виборів Україна взяла б на себе фінансове обслуговування «Народного фронту» (рейтинг — 22,14%), Блоку Петра Порошенка (21,81%), партії «Самопоміч» (10,97%), Опозиційного блоку (9,43%), Радикальної партії Ляшка (7,44%), «Батьківщини» (5,68%), «Свободи» (4,71%), Комуністичної партії (3,88%), «Сильної України» Тігіпка (3,11%) та «Громадянської позиції» Гриценка (3,1%). Наскільки електорату України (принаймні значній його частині) було б приємно з власних податків утримувати КПУ чи «Сильну Україну» — питання, звісно, риторичне.