«Надія» у дипломатії

Коли Роман Ващук, Повноважний та Надзвичайний Посол Канади в Україні, зимового дня цього року йшов на роботу, перед входом у посольство його зупинили запальні українські пісні. Співали літні жінки у квітчастих хустках, тримаючи у руках кошик із домашніми пиріжками, які ще парували на морозі. Оскільки пан посол розуміється на співі (свого часу разом із дружиною співав у хорі), то не зміг не оцінити таланту несподіваних гостей на вулиці Костельній, і підійшов до жінок познайомитися. Це приїхали з Боярки мами і бабусі, чиї сини та онуки воювали в АТО на сході. Приїхали, щоб таким незвичним чином висловити Канаді вдячність за підтримку і допомогу Україні. Посла вразила щирість, яка йшла від самого серця людей, тому він прийняв запрошення самодіяльних артисток завітати у гості.

І ось тепер, у липні, відбувся візит-відповідь посла до народного хору «Надія» у Боярці. Зустрічали поважного гостя піснями на майдані біля місцевого палацу урочистих подій. Із перших же нот посол підхоплював і народні, і сучасні мелодії. Володіє він українською прекрасно, бо цією мовою спілкуються у його родині. Учасниці хору — симпатичні пані віком від 55 років плюс — виконували свій репертуар із запалом. Баяніст також був у гуморі, тому настрій панував піднесений. Теплоти додали патріотично-ліричні вірші, написані співачкою «Надії» Тетяною Погрібною.

Несподівано всіх вразила поява на майдані вершників із українським та канадським прапорами. Приїхали запорізькі козаки, щоб в особі посла віддати шану канадському уряду за його позицію щодо України. Козаки ці — не актори, а жителі Запоріжжя чи області, будівельники, електрики, навіть іхтіолог, які зробили своїм хобі відродження старовинних традицій прадідів, що жили колись на Хортиці. Останнім часом козаки дислокуються одним кошем у київському Пирогові, де також відновлюють козацькі звичаї. Кожний з них має своє прізвисько: Наливайко, Крига, Худий... У Боярці хлопці показали лише дещицю козацького вміння: як стріляють з гармати, як володіють батогом, шаблею. Щодо останньої провели тест: клали побратиму на долоню огірок, а інший гострою шаблею рубав його. Бодай один неточний рух, і козак залишився б без пальців. Найцікавішим стало запрошення сміливцям вийти й потримати огірок. Посол відреагував блискавично і зробив крок до козаків. Народ полегшено зітхнув, коли пальці залишися цілі, а овоч розрубленим.

Далі було знайомство посла з містечком, із якого він дізнався, що Боярку полюбляли заможні кияни за особливий курортно-кліматичний стан. Селилися там на літо, навіть створили свою вулицю Хрещатик. Микола Лисенко саме у Боярці написав другу частину опери «Тарас Бульба», а свого сина, який тут народився, назвав Остапом. У Боярці жив єврейський письменник Шолом-Алейхем, до якого щодня приносив молоко, сир та сметану реальний Тев’є, і якого він зобразив у своєму «Тев’є-молочнику» з міста Бойберика. Багато видатних особистостей жили в Боярці або приїздили сюди на відпочинок. Місцина ця відома ще і як історичний центр. Усе цікавило посла.

Однак дипломатична робота — не лише знайомство з культурою та історією, тим більше для такої діяльної людини як Роман Ващук. Він сам підкреслив: щоб знати краще країну, в якій працюєш, треба нею їздити. Минулого тижня пан посол відвідав Слов’янськ, де на власні очі побачив, як живуть там люди. У Боярці він мав можливість поспілкуватися з головою громадської організації воїнів-учасників АТО Києво-Святошинського району Сергієм Зінченком, розпитав його про отриману нагороду. Познайомився з організатором місцевих волонтерів, лікарем Любов’ю Лавріненко, говорив і слухав усіх, з ким зустрічався. Таким чином складав реальний портрет народу і держави, в якій несе дипломатичну місію.

Місцевий мер проігнорував ініціативу громадських активістів, які запросили й прийняли у Боярці Повноважного та Надзвичайного Посла Канади в Україні. Боярчани вважають мера корумпованим чиновником, говорять про це вголос, пишуть в Інтернеті, влаштовують громадські слухання, готуючись до майбутніх виборів. Тому свіжий ковток повітря, який вони вдихнули у спілкуванні з представником великої демократичної країни, напевне додав їм рішучості у боротьбі за кращу долю свого міста, а значить і України.