Іван Карамазов у Достоєвського не без зловтішності говорив: «Російські хлопчики... теревенять про світові питання. Не інакше: чи є Бог на світі... А котрі в Бога не вірують — ті про соціалізм та про анархізм, про перероблення усього людства». Іронія історії — не пройшло й сорока років, як навздогін цим «російським хлопчикам» уся Росія по вуха загрузла у вирішенні цих же «світових питань». Але вже не в смердючих трактирах, а на мітингах, у траншеях громадянської війни. Однією з найвпливовіших трибун, на яку за будь-яких катаклізмів небезпідставно покладалися всі «перетворювачі», було друковане слово.