Пригоди газу в Україні

Почнемо з насущного. Першого вересня, перед початком опалювального сезону, очікується чергове підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги. Загалом до 2017 року ціни на ЖКГ мають зрости у 3,5 раза, а те, що відбувається зараз, можна вважати поступовим переходом до нових реалій. Так би мовити, призвичаєнням до шокової терапії уряду, чи то пак до шоку без терапії.

Підтримати вітчизняного виробника

Якщо донедавна витрати на «комуналку» «вимивали» з гаманця українця й без того значну частину його доходів, то тепер — при середній зарплаті у 3429 гривень і середній оплаті послуг ЖКГ у 2 тисячі — «комунальна» частина видатків взагалі перевищить половину щомісячних надходжень. При такому рівні тарифів українцю доведеться обирати не між відпочинком за кордоном та навчанням у престижному вузі, а між поїздкою у метро та половиною буханки хліба.

Інша річ, якби житлово-комунальні тарифи були обґрунтованими та економічно доведеними. Але це далеко не так. По кожній їхній групі (газ, вода та електропостачання) можна навести окремі контраргументи щодо теперішньої ціни зазначеного «товару». Сьогодні поговоримо про газ — найбільш дражливий продукт, котрий існує в Україні у двох варіантах — куплений за кордоном та видобутий на наших теренах.

«За 10 років Україна має на 100% забезпечувати власні потреби у природному газі. Ми навічно повинні злізти з «голки» газової залежності. Маємо перейти на газ власного видобутку, а для цього — перейти на ринкові ціни», — говорить Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк. За 10 років самого Яценюка, швидше за все, не буде при владі, і про виконання (точніше, невиконання) цього амбітного проекту ніхто не відповість. А шкода.

Цікаво, що саме Яценюк раніше як представник опозиції казав про нагальну потребу кожного українця «отримувати газ українського видобутку, вартість якого 70-100 доларів США». Сьогоднішні заяви очільника Кабміну, в принципі, не суперечать його словам кількарічної давнини, але тодішні тези Арсенія Петровича мали продовження.

«Населення споживає 18 млрд. кубометрів газу на рік, а ми добуваємо 20 млрд. кубів, — казав він. — Цей газ нам не віддають, його продають промисловим підприємствам по 300-400 доларів, а різницю кладуть собі в кишеню. Тоді цю різницю українські олігархи відправляють до офшорних зон, де зберігаються їхні кошти», — зазначав Яценюк у 2013-му.

Прийшовши до влади після Революції гідності, уряд Яценюка обіцяв до кінця 2014 року повернути державні активи, незаконно виведені за кордон. Для цього передбачалася, зокрема, денонсація конвенції між Україною та однією з найбільш відомих офшорних зон — Кіпром. Денонсація так і не відбулася, а боротьбу за активи Яценюк відклав до кращих часів. Але повернемося до українського газу.

Хто винен?

Винуватцями дефіциту палива власного видобутку Арсеній Яценюк бачить уже не корупціонерів від енергетики, котрі продають дешевий газ підприємствам, а... приватні газодобувні компанії. З того обсягу газу, який отримують з українських надр, 12 мільярдів кубів припадають на державні компанії, а решта — на приватні. Ці приватні компанії, гнівається Яценюк, реалізують свій продукт за ринковими цінами, а раз так, то їхні надприбутки мають йти до бюджету. «Тому уряд встановив 70% податку на такий «приватний» газ», — говорить він.

Хай там як, а урядовцям таки вистачило розуму зменшити акциз для розробників газових родовищ. Міністр енергетики Володимир Демчишин повідомив про згоду Кабміну на те, аби для компаній, які піднімають газ з позначки до 5 км, рентна плата була знижена до 35%. А для тих, хто експлуатує більш глибокі свердловини, — до 15%.

Слід зазначити, що вже зараз в Україні діє одна з найвищих у Європі податкових ставок для розробників надр. Діловий клімат в Україні і без того ускладнює політична нестабільність і війна на сході. А з тими рентними ставками, які намагався впровадити Кабмін, про нових інвесторів газовидобувної галузі можна забути відразу.

І знову про диверсифікацію

Питання видобутку власного палива розпадається на кілька аспектів. Окрема велика проблема торкається сланцевого газу: режим Януковича поховав плани розвідки на Олеській газоносній площі, оскільки найменший натяк на газову незалежність України надто болісно сприймала Москва.

Тим часом диверсифікація постачання газу в Україну мала б бути зараз однією з головних тем обговорення. Адже йдеться не тільки про політичний підтекст, а й про значну економію — недарма вже чимало країн зробили ставку саме на скраплений газ як на більш дешеве джерело енергопостачання. «Модний» європейський (і не тільки) тренд передбачає пошуки недорогих альтернатив, впровадження новітніх технологій та перехід на «самообслуговування» — звичайно, наскільки це можливо.

Плутанина з пріоритетами

Для нарощування обсягів видобутку газу на українських родовищах існує традиційний рецепт — залучення ефективних технологій та інвестицій. Поки ж ситуація в країні сприяє не залученню, а відтоку капіталу. Інвестори залишають український газодобувний сектор, демонструючи тим самим недовіру до перспектив його розвитку.

Що ж у такій ситуації робить український уряд? (Звісно, крім спроб вирішити проблеми держбюджету за рахунок нафтогазовидобування). Уряд виголошує ще одне гасло: наростити видобуток газу шляхом освоєння нових родовищ. Що ж, справа цілком гідна, але реалізація мети, як завжди, шкутильгає на обидві ноги.

Відповідальність за нові родовища Кабмін перекладає на державну компанію «Укргазвидобування». Останній міністр енергетики дав чіткий наказ: розробити шість нових покладів вуглеводню. Йдеться про Західно-Старовірівське, Кобзевське, Горобцівське, Євгеніївське та Дробишівське газоконденсатні родовища, а також Валюхівське нафтогазоконденсатне родовище.

Але річ у тім, що протягом тривалого часу газ власного видобутку в державної компанії «Укргазвидобування» компанія «Нафтогаз» купувала (і продовжує купувати) по 30 доларів за кубометр. За умов таких «надприбутків» «Укргазвидобування» відверто просіло і пригальмувало власний видобуток. Компанія не вкладала гроші в модернізацію, не закуповувала сучасного обладнання. Відтак питання без відповіді: де тепер візьме вона гроші на освоєння нових родовищ, щоб нині зменшити залежність України від російського газу?

Для збільшення обсягів видобутку українського газу і початку робіт з пошуково-розвідувального буріння, для поліпшення інфраструктури, технічного переоснащення бурового парку потрібні інвестиції. А охочих вкладати гроші у розробку нових газових родовищ навряд чи знайдеться багато. І перша причина того полягає у війні, яка палає саме на тих територіях, де мiститься частина покладів. Друга ж — у вже описаних фінансово несприятливих умовах для інвестування.