Володимир Бондаренко демонструє лабораторну установку, в якій газ перетворюють на тверді брикети.
Газ із льоду — це зовсім не красива фраза, як може спершу здатися, а реальність. Хоч, певна річ, і не позбавлена такого собі образного визначення. Ще цей газ називають горючим, або ж метановим льодом. Що цілком співвідноситься з істиною. Адже цей газ справді «ув’язнений» крижаним шаром на морському дні, для якого притаманні дуже високий тиск (до 400 атмосфер і більше) та низька температура.
Таку сполуку називають газогідратами. Адже йдеться про кристалічні структури з молекул метану, скуті суцільною кригою. І на ці газогідрати можна натрапити в усьому світі. На сьогодні чималі їх родовища вже відкрито у Мексиканській затоці, в Арктиці, поблизу Японії. Конгрес США ще у 1999 році виділив 42,5 мільйона доларів на такі дослідження, а на сьогодні говорять вже про 3 мільярди «зелених», наданих iз такою справді благородною метою.
Ще з минулого століття став активно втілювати в життя програму вивчення метагідратів і Китай. І список зацікавлених країн зростає з кожним роком.
Загалом сьогодні повідомляють про понад 220 родовищ газогідратів, відкритих по світу. Про те, що Україна має всі шанси не тільки з цього процесу не випасти, а й бути у його авангарді, сьогодні заявляють на повен голос дніпропетровські вчені.
«У світі зараз спостерігається газогідратний бум, — зазначив на прес-конференції в інформагенції «Міст — Дніпро» завідуючий кафедрою підземної розробки корисних копалин професор Національного гірничого університету Володимир Бондаренко. — Всі передові країни — США, Японія, Німеччина, Англія — ведуть розробку газогідратних родовищ. Адже на земній кулі наявна кількість газогідрату співмірна з кількістю кисню. Тому твердження, що газу на Землі вистачить на 15-20 років, хибне. На дні морів і океанів є величезна кількість газогідрату в твердому стані, у вигляді льоду».
У Національному гірничому університеті, який базується у Дніпропетровську, газогідрат отримують уже сьогодні. Поки що в лабораторних умовах. Роблять це за допомогою 5 модифікованих установок.
Нині зусилля науковців спрямовані на розробку дослідно-промислової установки, яка буде на шасі автомобіля. Тут усе здається простим, немов Божий день. Під’їхав iз такою установкою до свердловини, отримав звідти газ, перетворив його в газогідрат і транспортуєш споживачеві. Тобто йдеться про процес, так би мовити, зворотний. Адже газ видобуватиметься не з газогідрату, а навпаки. Що ніскільки не дивує — саме такий підхід для дніпропетровських учених на сьогодні є вельми злободенним. Йдеться ж про той газ, який просто-напросто викидають зі свердловин при видобутку вугілля у Павлоградському та Донецькому регіонах. Як кажуть, викидають безповоротно у повітря. Вчені ж пропонують надалі з таким марнотратством рішуче не миритися. Тобто цей метан виловлювати, переводити його в газогідрати і доставляти у твердому вигляді рефрижераторами куди заманеться. Адже перевага такої новації очевидна навіть для дилетанта — в 1 куб. метр газогідрату можна «упакувати» близько 200 куб. метрів газу.
Як запевняє Володимир Бондаренко, видобуток шахтного газу стане ще й суттєво дешевшим, аніж видобуток газу природного, здійснюваний нині.
«За попередніми підрахунками, це знизить вартість видобутку газу на 40—50 відсотків, оскільки для того, щоб видобувати вугілля, все одно треба проводити дегазацію, тому що будуть небезпечні явища у шахті, вибухи, викиди і забруднюватиметься атмосфера».
Відрадно, що сьогодні науковці Національного гірничого університету отримали і неабиякий карт-бланш на майбутнє. «Юне дарування», асистент кафедри підземної розробки корисних копалин Костянтин Ганушевич, який два роки стажувався у Сполучених Штатах Америки, щойно став одним із чотирьох володарів гранту зі 125 претендентів і тепер відбуває на стажування до технічного університету у штаті Колорадо, провідному саме у розробці технологій видобутку газу з льоду.
«Своїм головним завданням я бачу розробку технології перетворення газу в твердий стан протягом 20 хвилин для подальшого його транспортування на будь-які відстані, — цілком конкретною бачить власну місію Костянтин Ганушевич. — Америка є однією з передових країн у розробці газогідратних технологій. І тому набутий там досвід я зможу застосувати як у рідному університеті, так і для України в цілому».
Другий напрям, у якому працюють вчені Національного гірничого університету, — розробка технологій видобутку газу з газогідратів на дні Чорного моря. Ця тема для України новою ніскільки не є. Ще у 1993 році уряд нашої тоді ще зовсім молодої держави виявився настільки далекоглядним, що затвердив цілу програму, яку так і назвали — «Газогідрати Чорного моря». Було передбачено великий обсяг геологорозвідувальних робіт і, зокрема, створення технологій видобутку. І хоч спершу грандіозним планам, як нерідко у нас водиться, бути втіленими у життя не судилося, все ж можна говорити про певні напрацювання, щоправда, далекі від очікуваного.
Отож рішучість вчених Національного технічного університету, які вже мають і запантетовані розробки на тему газогідратів, разом з науковцями Івано-Франківського університету нафти і газу та Полтавського технічного університету, що теж працюють в окремих напрямах злободенної теми, сприймається справді на вагу золота.
До того ж ставлення Європейського Союзу до газогідратної тематики на сьогодні є доволі кволим. Що констатувати принаймні дивно. Особливо на тлі нинішньої російської агресії стосовно України. Як стверджують фахівці, ще понад десять років тому під егідою всемогутнього «Газпрому» відбулося ґрунтовне спілкування на тему «Нинішній стан світових досліджень над газогідратами і значення їхніх результатів з погляду газової промисловості». Інформація, яку тоді було озвучено, є доволі цікавою. Адже ще в 40–ві роки ХХ століття науковці проголосили, що у сибірській мерзлоті можуть бути величезні поклади гідратів метану. Більше того, й газ із гідратів уперше в історії було виділено саме там.
Ще цікавіше, у 2009 році і російські океанологи повідомили про запатентування ними дешевого способу експлуатації газогідратів. Однак про якісь більш-менш масштабні рухи у цьому напрямі в Росії не чути. Чи не тому, що тамтешні можливості газогідратів оцінено «всього-на-всього» в 1,4 більйона куб. метрів?
Щоб пересвідчитися у скромності такої цифри, варто зважити на ще одну. Резерви газогідратів на нашій планеті, за підрахунками, складають до 250 більйонів куб. метрів, а традиційні засоби природного газу — лише 187 більйонів. Притому що при розкладанні 1 куб. метра газогідрату можна отримати до 160 куб. метрів газу.
Ці цифри є справді красномовними для того, щоб усвідомити, наскільки кепськими вимальовуються для росіян перспективи масштабного освоєння газогідратів у світовому вимірі, до чого прагне долучитися й Україна. Їхній статус глобальної енергетичної імперії, яка завдяки цьому значною мірою може диктувати свої правила гри, зокрема і в політиці, за такої ситуації справді плакав гіркими сльозами. Адже 97 відсотків очікуваних запасів газогідратів зосереджено на дні Світового океану, якому сибірська мерзлота, звісно, не конкурент.
Отож газ iз льоду, зовсім не заради красного слова це буде сказано, може Росію буквально «потопити». Притому що саме РФ називають одним з основних проектантів розробки газогідратних родовищ.
Хай там як, а сьогодні доводиться говорити про очевидне. На тлі того, що світ ще підраховує очікувані прибутки від революції сланцевої, на обрії вже цілком окреслено з’явилися контури нової революції, значно вражаючої і переконливої. Пов’язують її саме з «горючим льодом».
Хоча, на відміну від вищезгаданого виловлювання шахтного метану, тут ідеться далеко не про те, що лежить на поверхні. Адже основні перспективи знаходження газогідратних покладів пов’язують із глибинами 400—1600 метрів від дна моря, а товща порід, у яких умови існування газогідратних покладів є сприятливими, складає від 170 до 480 метрів. Однак сумніватися не доводиться — світ із цього шляху, хоч і доволі тернистого, не зверне.
Але зовсім не мікроскопічними, а навпаки — вельми оптимістичними, здаються тут перспективи України.
«У перерахунку на метан запаси газогідратів Чорного моря, якщо брати весь басейн, оцінюються у середньому в 50 трильйонів кубометрів», — ще у 2010 році заявляв доктор біологічних наук, керівник відділу радіаційної та хімічної біології Інституту біології південних морів Сергій Гулін. Отож, якщо за одиницю виміру брати річний видобуток України, що оцінюється на рівні близько 20 мільярдів тонн, то можна говорити про запаси й на тисячі років.
«Після успіху «сланцевих» технологій та їх комерціалізації на світовому ринку фокус уваги зміщується на освоєння іншого, до цього часу «замороженого» для людства, джерела енергії. Майбутнє енергетики багатьох країн світу пов’язують із гідратами метану, значні ресурси яких знаходяться у зоні вічної мерзлоти на суходолі та у глибоководній частині водойм», — багатообіцяюче звучали перспективи і в аналітичній записці Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України, датованій 2012 роком.
Щоправда, до таких справді райдужних перспектив серйозні корективи внесла російська анексія Криму... Але з цього шляху Україні, безперечно, вже не звернути.
Знання, які людина повинна засвоїти, множаться у геометричній прогресії. Чи здатен наш мозок витримати такі навантаження? А може, він уже досяг піку свого розвитку і радіє, що новітні технології забирають на себе частину його функцій? >>
У радянські часи Всесвітній день авіації та космонавтики відзначали справно. Власне, у той час усі досягнення, пов’язані чи то з польотом у космос, чи то з появою нового літака, прирівнювались мало не до державних свят. Сьогодні цю дату також відзначають, проте масштаб суттєво зменшився. Чи розвивається авіація та космонавтика сьогодні? >>
Фахівці навчально-наукового центру «Небесна долина», що діє у Вінницькому національному технічному університеті, передали військовослужбовцям розвідувального підрозділу, який виконує завдання в зоні бойових дій на сході України, безпілотний розвідувальний комплекс власної розробки. >>
Ярослав Шпотюк — фізик-матеріалознавець, закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка (ЛНУ) та займався науковими дослідженнями у Франції. Науковець здійснив майже неможливе і захистився одразу в двох навчальних закладах: у ЛНУ та університеті Ренн 1. >>
