Микола Скорик: Ця влада не здатна зупинити крах української економіки

Люди змінилися, система вистояла

— Миколо Леонідовичу, нині побутує думка, що, попри всі намагання змінити систему влади в Україні, насправді ж вона, тобто система, залишилася неушкодженою — змінилися лише персоналії. На загальну ж ситуацію у державі такий «косметичний ремонт» якщо і має вплив, то більшою мірою негативний.

— Багато що змінилося нині в країні. Очевидно, що у старої влади були серйозні помилки. Адже якби їх не було, то не було би і тієї ситуації, яку ми маємо зараз. Проте і справді, основоположні фактори залишилися без змін. Насамперед це система управління державою. Вона продовжує залишатися абсолютно авторитарною. Влада вибудовує країну під себе. Використовує для політичного тиску правоохоронні органи, судову систему.

Влада не зважає на опозицію. Навіть ті права, які мала опозиція у минулому парламенті, у нинішній Верховній Раді не існують і близько. Влада повністю ігнорує демократичні принципи і діє заради власного збагачення. Рівень корупції у державі зріс. Рівень життя людей катастрофічно знизився. Те, що вони називають реформами, насправді є банальне скорочення соціальних витрат та економія на власних громадянах.

Структурні реформи в економіці — це створення нових робочих місць. Цього немає. Те ж саме у правоохоронній системі. Від того, що міліцію назвали поліцією, а ДАІ — патрульною службою, нічого не змінилося. Треба повністю поміняти підходи, кадрову політику. А якщо реформують старі міліціонери, які вже сто років працюють у цій системі, то жодних змін ми не побачимо.

— Як ви оцінюєте ситуацію в українській економіці?

— Проблеми в економіці — катастрофічні. Починаючи від валюти, яка впала в рази, і закінчуючи падінням ВВП. Коли влада доповідає, що у нас зафіксоване збільшення бюджетних надходжень, то вона замовчує, що насправді це інфляційні надходження. При цьому в державі дуже низький рівень доходів людей.

Тому, з одного боку, українці опинилися на межі виживання, а з другого — це дуже серйозно тисне на споживчий ринок. Йдеться про відсутність платоспроможного попиту, що не дозволяє сподіватися на активізацію внутрішнього споживчого ринку.

Методи подолання економічної кризи, які використовує нинішній український уряд, це просто сліпе виконання вимог Міжнародного валютного фонду. Фонд — це рятувальний круг, який допомагає нам вижити. Але навіть у суворих рамках виконання рекомендацій МВФ треба думати про розвиток власної економіки, власного виробництва. А коли власне виробництво душать новими податками, жорстким адмініструванням, коли в нас не підтримують сільське господарство, дуже важко розраховувати на зростання економіки.

Війна як елемент «дерибану»

— Головною причиною економічної кризи вважають воєнні дії на сході держави. Адже це призводить до порушення усталених міжгосподарських зв’язків, зупинки підприємств, зрештою, це і величезні кошти на утримання армії, закупівлю техніки й обмундирування, зрештою, лікування й реабілітацію наших воїнів.

— Війна є однією із причин, які призвели до такої ситуації у державі. Важливою, але аж ніяк не єдиною. І при цьому не варто забувати, що нинішня війна на сході — це також провина нинішньої влади, її небажання йти на компроміс. Адже до кризи призвела не тільки російська агресія, а й дурість нашої української влади.

І при цьому Арсеній Петрович сьогодні намагається списати на війну абсолютно все: і корупцію у власному уряді, і цілковиту бездарність нових державних менеджерів. Війною дуже зручно прикриватися і на війну дуже легко списувати колосальні бюджетні кошти.

— Існує й інша думка. За якою унаслідок відсутності системних реформ вітчизняна економіка перебувала в настільки критичному стані, що потрапила би у системну кризу і без Майдану, анексії Криму і війни на східних теренах.

— Нинішня влада намагається діяти у стилі екс-Прем’єр-міністра Миколи Яновича Азарова, який упродовж чотирьох років роботи на цій посаді звинувачував у всіх негараздах «папєрєдніків», зокрема Юлію Володимирівну. Коли нині розказують, що всі зовнішні запозичення — це ініціатива лише Миколи Азарова, а нинішня влада не розхитує цей човен, то погодитися із цим неможливо. Державний борг за останній рік суттєво зріс — через падіння курсу національної валюти. Сам зовнішній борг уже перевалив за трильйон гривень. Хоча раніше він не доходив до цієї суми. Плюс нинішній уряд взяв інші борги, які він намагається нині приховати. Тому боргове навантаження на економіку суттєво зросло.

— Аж до можливого оголошення дефолту? Сьогодні експерти стверджують, що Україна дуже близька до визнання статусу країни-банкрута.

— І справді, ймовірність дефолту нині є надзвичайно високою. Його наслідки можуть бути руйнівними як для економіки у цілому, так і для кожного громадянина. Тому що це подальше знецінення національної валюти, цілковита відсутність зовнішніх фінансових контактів із нашою країною.

Сьогодні уряд має зробити все задля уникнення катастрофи: проводити активний діалог з інвесторами, шукати шляхи виходу з глухого кута.

Дно ще попереду. Падаємо...

— Ви бачите можливі результати зусиль нашого Міністерства фінансів?

— Керівництво Мінфіну спочатку здавалося хорошим професіоналом. Але потім стало зрозуміло, що робиться щось не те. Наприклад, навіть у цьому варіанті державного бюджету, який влаштував Міжнародний валютний фонд, зафіксовано перевиконання дохідних статей, яке дає змогу збільшити заробітні плати і пенсії. Міністр фінансів iз подібною ініціативою до Верховної Ради чомусь не звертається. І так далі...

При цьому за такої жорсткої економії, яку влада буцімто веде у країні, Кабмін не може знайти грошей для розрахунку із закордонними інвесторами. Неадекватні витрати та рівень фінансових зловживань у державних монополіях не знижується, а, навпаки, тільки зростає. Через ці «дірки» зникає левова частка бюджетних надходжень.

Коли я працював міністром фінансів Автономної Республіки Крим, намагався в межах своїх повноважень активізувати збільшення надходжень — не болісних для бізнесу, а з другого боку — реструктуризувати витрати, які є непродуктивними для бюджету. Ні одного, ні другого на рівні держави нині ніхто не робить. Увесь фінансовий дефіцит, усі власні помилки намагаються компенсувати за рахунок пересічних громадян. Реального скорочення державного апарату не трапилося, реального скорочення силових структур — тим паче. Навіть більше: їх кількість сьогодні неадекватно висока, навіть попри ситуацію на сході держави.

— Частина економістів стверджує, що українська економіка вже досягла дна свого падіння. Інші кажуть, що ми ще — в процесі шляху донизу. Яка ваша оцінка ситуації?

— Падіння продовжується. Для того щоб зупинити спад, а отже, крах економіки, нам треба повністю змінити підходи до управління економікою. Нинішня влада не може це зробити.

Підходи до управління економікою мають ґрунтуватися на підтримці вітчизняного виробника: металургії, хімії, сільського господарства. Це три стовпи, на яких стоїть український ВВП. Треба також підтримувати малий і середній бізнес. Розвивати стосунки як зi Сходом, так і з Заходом. Розвивати нашу угоду з ЄС про асоціацію і при цьому нормалізувати стосунки з Російською Федерацією. Адже якими б важкими не були ці стосунки, якими би недружніми були дії Російської Федерації щодо України, з огляду на географічні та економічні умови ми не можемо бути успішною країною без нормалізації цих стосунків. Цієї ж думки, до речі, дотримується і президент Європарламенту пан Мартін Шульц, який, виступаючи перед нами, сказав, що для виходу з української кризи є дві складові: реалізація Мінських угод і перемовини з Російською Федерацією.

«Дайте людям гроші, і економіка запрацює!»

— Що позитивного, на вашу думку, зробив Кабінет Міністрів Арсенія Яценюка, а які промахи допустили члени його команди?

— Треба дивитися на сухий залишок. Це як у фізиці: є вектори вправо, вліво — а ми розглядаємо результуючий вектор. У нашому випадку цей вектор є однозначно негативним. Навіть якщо у роботі уряду і були якісь позитивні моменти, вони все одно були нівельовані кількома вагомими складовими. По-перше, народу обіцяли реформи і відсутність корупції. Реальних реформ нема, а корупція суттєво зросла. Якщо раніше ми говорили про «Сім’ю», яка гребе все під себе, то нині цих центрів уже є кілька. Відтак апетити чиновників тільки зростають.

В Одеській області, наприклад, уже другий рік не закуповують вакцину для дітей. При тому що кошти у бюджеті на ці потреби є. То в чому ж полягає реформа? У тому, щоб залишити людей без засобів для виживання? Свого часу держава намагалася зберігати безкоштовність медицини, нині ж у лікарнях немає навіть бинтів.

Як наслідок, маємо невиконання обіцянок, даних під час революції. Кабмін, прийшовши до влади під гучними і яскравими гаслами, не зробив нічого, аби реалізувати ці гасла.

— Ви маєте сценарій порятунку економіки?

— Мої колеги запропонували понад тисячу законопроектів, але у Верховній Раді їх не вносять до розгляду. Існує спеціальна вказівка — без особливого наказу не розглядати ці документи! Тому план, звичайно, є, але ми в сьогоднішніх умовах не можемо його реалізувати.

Сам план дуже простий. Ось, наприклад, попередній уряд щомісяця підвищував заробітні плати і пенсії. Для чого це робилося? Аби люди мали гроші. А якщо є гроші, вони можуть прийти в магазин, купити товар чи послугу. Відтак пожвавлюється ринок, запускаються економічні процеси у державі. Ми плануємо саме подібним чином активізувати економіку.

Друге — у межах СОТ лобіювати інтереси наших ключових бюджетоутворюючих структур. Це, повторюся, гірничо-металургійний комплекс, хімія і сільське господарство. На тлі всіх негативних процесів, які відбуваються нині в економіці, саме аграрний сектор виходить на перше місце. І Україна має всі шанси стати житницею Європи.

Необхідно зняти тиск iз малого і середнього бізнесу. Наприклад, намагання запровадити касові апарати. А розмови чиновників вищого ешелону, буцімто у дрібних підприємців немає перевіряючих, — це пусті балачки. Насправді ж фіскалів, які заважають розвиватися середньому і дрібному бізнесу, дуже багато.

— З яких джерел ви черпатимете кошти для реалізації своїх задумів? Особливо, враховуючи стан перманентного дефіциту бюджету.

— Треба перестати красти і перекрити всі корупційні схеми у країні. Поставити ефективних менеджерів, які спочатку будуть думати про батьківщину і лише потім — про себе.