Скальди, ваґанти та інші...

Вечір-мандрівка у середньовічні Ісландію, Шотландію та Ірландію провели минулого тижня у київському літературно-меморіальному музеї-квартирі Миколи Бажана. Гостям музею розповідали про середньовічних європейських письменників, а родзинкою вечора була їхня поезія, вперше перекладена українською мовою.

У музейних стінах звучала середньовічна європейська лірика в українських перекладах Олени О’Лір та Ольги Смольницької: мужня поезія скальдів — староісландських дружинних співців (зокрема Еґіля Скаллаґрімссона і Торіра Льодовика). В Норвегії та Ісландії у XI—XIII століттях дуже популярною була поезія скальдів — один iз найоригінальніших видів творчості в усій світовій літературі. Мистецтво складання віршів було популярним. Їх створювали чоловіки і жінки, знатні особи і бонди, імпровізували на бенкетах, на тинзі, в зимові вечори на посиденьках, під час переїздів по морю.  Життєлюбні пісні ваґантів — мандрівних поетів та інтелектуалів, що послуговувалися латиною («Сповідь» Архіпоета Кельнського та інші твори зі збірки «Карміна Бурана»), шотландські та ірландські народні балади. «Поезія вагантів — органічна частина середньовічної клерикальної літератури і культури. Водночас вона тісно пов’язана з середньовічною народною сміховою культурою, найвищим проявом якої були карнавальні свята. Як і карнавал, поезія ваґантів творить разом зi світом жорстокої повсякденності особливий, «другий», сміховий світ, що вивернуто на зворотний бік подібністю першого. У цих віршах є їхнє братерство, описується як своєрідний «орден» зi своїм життям. Розміри і строфіка духовних співів використовуються для вихваляння безтурботного життя, веселого проведення часу в шинку за грою в карти, для оспівування достоїнств і чарівності коханої, для викриття жадібності і лицемірства високопоставлених церковників», — розповідають «УМ» організатори вечора. Висміюючи ці та інші вади, ваґанти все ж прагнуть до очищення світу від гріха. На продовження теми — вірші Редьярда Кіплінґа на нордичні й кельтські мотиви. Більшість означених поезій уперше перекладені українською мовою.

Незважаючи на розбіжності двох епох, рими бриніли у голові ще довго після закінчення вечора. Доповнювалась картина легким музичним супроводом, від якого, скомпоновано зi словами, бігали мурахи по шкірі. Музичне наповнення мандрівки — у виконанні Надії Боянівської (бандура) і Василя Лютого (кобза). Провідником маршруту захопливої подорожі став заслужений діяч мистецтв України, режисер Київського театру поезії «Мушля» Сергій Архипчук.