Успіх там, де менший податковий тиск

На минулому тижні відбулися дві великі акції протесту аграріїв — 30 червня і 2 липня. Обидві — проти скасування спеціального режиму ПДВ для аграрних виробників.

Питання обросло міфами. Спробую пояснити, чим непродумана податкова політика загрожує країні.

Міфи

У країні глибока економічна криза, спровокована з одного боку війною, а з іншого — відсутністю системних реформ протягом багатьох років. Уряд активно шукає гроші для наповнення бюджету. Водночас у цих пошуках чомусь обмежується лише короткостроковим плануванням наслідків і монетарними засобами, де в основі прийняття рішень лежить один принцип — взяти більше грошей за рахунок збільшення надходжень від податків.

Для обґрунтування збільшення податкового тиску активно використовують ЗМІ, де розміщуються піарні матеріали про підприємців, «які не бажають платити». Під цей коток міфотворчості потрапив і український агросектор. Лише протягом останнього місяця вийшло кілька великих публікацій про те, як «великі агрохолдинги наживаються» на спеціальному режимі ПДВ. Такі матеріали покликані виправдати рішення парламентаріїв про скасування спеціального режиму ПДВ для аграрних виробників і підвести громадськість до думки, що уряд забирає у багатих для того, щоб допомогти бідним!

Реальність

Реальність є зовсім іншою. Жодна кризова економіка у світовій практиці не вирішила своїх проблем за рахунок збільшення податків. В умовах, коли в країні один із найвищих показників рівня корупції (за рейтингом Transparency International ми посідаємо 142-гу позицію), одні з найгірших умов для ведення бізнесу (96 за рейтингом Світового банку Doing Business) та одні з найнижчих доходів населення, очевидно, потрібно починати зі створення умов для бізнесу, а не з підвищення податкового тиску.

Аграрний бізнес в Україні ніколи не мав значної державної підтримки. Обсяги непрямих дотацій коливалися в районі 14-19 мільярдів гривень за рік, тобто 20—30 євро на гектар. Цим ми суттєво відрізняємось від Європи, де сільське господарство переважно дотаційне. В Литві сільгоспвиробники отримують 239 доларів на гектар державної підтримки, у Великій Британії — 293, Франції — 357, Бельгії — 504, Нідерландах — 529 євро, а в Греції взагалі — 709 євро на гектар. У 2013-2014 роках підтримка сільгоспвиробництва країнами Євросоюзу становила 60 млрд. доларів, тобто 526 євро на гектар. У США та Канаді інтенсивно працює пільгове кредитування під дуже низькі відсотки. Якщо у світі агробізнес працює, використовуючи приблизно 10-15 % власних коштів і 85-90% кредитних під стабільно низький процент на рівні 2-3% річних, то в Україні кардинально протилежна ситуація. Аграрії змушені покладатися лише на себе!

Держава не могла давати великі дотації і не могла забезпечити аграрний сектор кредитними коштами. Тому і були створені механізми податкових пільг. Серед них і спеціальний режим адміністрування ПДВ. Саме він дозволяв аграріям хоча б частково зберігати оборотні кошти і вкладати їх у бізнес. Завдяки цим інструментам Україна і сформувала потужний аграрний сектор, який вивів нас на перші позиції в експорті пшениці, кукурудзи, ріпаку, соняшнику. У 2014-му аграрна галузь стала основою економіки України і економікою №1, створивши разом із суміжними галузями 27% ВВП і давши третину валютних надходжень.

Очевидно, що в умовах кризи треба йти шляхом зменшення податкового тиску, а надходження до бюджету зростуть за рахунок збільшення економічної активності. Цим шляхом пройшли більшість реформаторів. Згадаймо 80-ті роки в США, період президентства Рональда Рейгана — це найстрімкіше піднесення за післявоєнну американську історію. Щорічний приріст у виробництві становив 4%, інфляція не перевищувала 2—4%. Суттєво знизився рівень безробіття. Було створено 18 млн. робочих місць. Середньорічний дохід американця за роки президентства Рейгана зріс на 9%, особисте споживання — на третину. А почалося усе з податкових пільг. Граничні податкові ставки індивідуального прибуткового податку були скорочені з 70 до 28%, а ставки податку на прибутки корпорацій — із 48 до 34%. Найбільш низькооплачувані категорії американців були взагалі звільнені від сплати податків.

Або ж Велика Британія. В 70-ті роки за динамікою зростання посідала одне з останніх місць серед країн Європи. Темпи інфляції сягали 15%. Голова уряду Маргарет Тетчер зробила ставку на інтенсифікацію виробництва. Податки корпораціям зменшили, впровадили податкові пільги приватним підприємцям, надали їм кредити, паралельно зменшивши чисельність державного апарату. За кілька років інфляція знизилась до 4%, зменшилось безробіття та зросло внутрішнє споживання. Уже в середині 80-х темпи щорічного зростання відповідали рівню розвинених країн.

Або ж погляньмо на сінгапурське економічне диво. Країна площею менше Києва, з населенням 5 млн. чоловік, отримавши в 1965 році незалежність, була одним із найбідніших і найпроблемніших місць у світі. Значна частина населення жила за межею бідності у трущобах, а всі мізерні бюджетні кошти з’їдала корупція. Сінгапур не мав ніяких природних ресурсів, навіть питну воду доводилось імпортувати.

Важко навіть уявити, що за кілька десятиліть країна зможе перетворитись на одну з фінансових столиць світу. За цей час ВВП на душу населення зріс у 10 разів і зараз один із найвищих у світі — складає понад 55 тисяч доларів, для порівняння в Україні менше 3 тисяч.

Сінгапур зробив ставку на конкурентоспроможність на світовому ринку. Заохочувалися і звільнялися від податків як місцеві, так і іноземні підприємства, які працювали у пріоритетних галузях — нафтопереробці, легкій промисловості, пізніше електроніці та високих технологіях. Усунувши корупцію та створивши одні з найкращих у світі умов для бізнесу, країна залучила значні інвестиції і перетворилась на справжнього економічного тигра, не маючи ніяких ресурсів.

Очевидно, що українській владі замість латання дірок у бюджеті викачуванням останніх коштів із тих, хто ще якось тримається на плаву, потрібно думати з чого наповнювати скарбницю завтра і післязавтра, як запустити у нас розвиток бізнесу?

Наслідки

Ми вже відчули скасування фіксованого сільськогосподарського податку. За п’ять місяців цього року падіння ВВП агросектору — 5,4% (уперше за 10 років), обсягів виробництва сільгосппродукції — 12%, м’яса — 3,7%.

Якщо скасувати ще й спецрежим ПДВ, наслідки будуть більш ніж плачевні. І вдарить це у першу чергу не по великих виробниках. Вони мають якийсь запас міцності і щонайменше зможуть знайти кошти за кордоном. Хоча і великому бізнесу буде набагато важче конкурувати на світових ринках.

Насамкінець непродумана податкова політика вдарить по малих і середніх виробниках. Завдасть удару по тваринництву і молочарству, яке й так ледве стоїть на ногах. Одразу закриється близько третини ферм. Десятки тисяч малих підприємств припинять своє існування. Роботу втратять близько 100 тисяч осіб, які там працюють, і варто не забувати, що всі ці люди прийдуть у центри зайнятості і держава виплачуватиме їм допомогу з безробіття. З обороту відразу буде вимито 19 млрд. грн. Загальне падіння економіки становитиме близько 20%. Втрати експортного потенціалу сягатимуть 1-1,5 мільярда доларів щороку. Така значна втрата валютного виторгу погіршить торговий баланс, тиснутиме на гривню і прискорить інфляційні процеси.

Більше того, існує реальна загроза соціального бунту, коли людям просто не буде чого їсти. У перспективі, навіть якщо через кілька років з’являться ресурси для розвитку агросектору і держава почне давати допомогу нарівні з Європою, ми втратимо час і нам знадобляться десятки років, щоб хоча б гарантувати власну продовольчу безпеку за рахунок власного виробництва, не говорячи вже про те, щоб заробляти якісь кошти.

Іншим наслідком може бути зростання тіньового сектору економіки. На сьогодні він — більше 40 %, але вже до кінця року може сягнути 70%. Тоді уряду буде ще важче отримати гроші у бюджет.

Майбутнє

Для мене особисто не прийнятна ситуація, коли окремі народні обранці та урядовці настільки зневажають свій народ, що готові у непрозорий спосіб протягувати «потрібні рішення» навіть після того, що пообіцяли цього не робити.

Український народ мудрий і терплячий. Це мирний народ, але в даному випадку в аграріїв відбирають останній шанс заробляти, утримувати свої сім’ї, виплачувати зарплати. Впевнений, аграрії будуть боротися за своє право жити!

Коли влада залишається глухою, тоді народ має право на акції протесту. Цим правом скористалися й аграрії, а якщо влада їх не почує — такий протест може бути набагато масштабнішим та перерости в загальноукраїнський страйк.

Хотілося б, щоб і в уряді, і в парламенті зрозуміли — не потрібно доводити ситуацію до крайнощів. Треба вміти чути свій народ, волю якого ви маєте виконувати!

Віталій СКОЦИК,
голова Аграрної партії України