Катеринівка. Біля хреста.
Утім тепер можна сказати: «Не було»! Бо ж саме цієї неділі благочинний Кременецького району Тернопільської єпархії УПЦ КП, настоятель Кременецького собору Преображення Господнього протоієрей Володимир Буграк відправив історичне для Куликова богослужіння. Вперше — українською. Храм був переповнений. Обійшлося без очікуваних інцидентів. Отець Василь із УПЦ МП того дня тихцем відійшов убiк, а втручання ззовні (до «бойового» Почаєва звідси лише кілометрів десять) унеможливили самооборонці. Про всяк випадок вони мають намір вартувати біля церкви ще декілька служінь. Замки змінили, але ж агресія прислужників Московського патріархату «стабільно важка». З огляду на таку непередбачуваність очільників Почаївської лаври і Московського патріархату в цілому отець Володимир після богослужіння закликав мирян до згуртованості: «Патріотизм — це не слова, а перш за все конкретні справи. Саме ділом ви й домоглися бажаного...».
Упродовж кількох місяців очолювана Іваном Мазурком ініціативна група («десятка», як зазвичай кажуть миряни) зібрала і засвідчила у Дунаївській сільській раді підписи понад двохсот куликівців за створення церковної громади Київського патріархату. Важливо, що прихильним до Київського патріархату виявився і староста церкви Сергій Юр’єв. На своїх «посадах» залишилися також регент хору з п’ятнадцяти куликівських півчих і дзвонар Роман. Враження, ніби переспів дзвонів над селом 28 червня лунав неперевершено!
По завершенні богослужіння отець Володимир сказав, що змушений квапитися до Катеринівки, де «менш як за годину також повинна відбутися літургія. Там ситуація набагато складніша...». Кореспондент «УМ» вирушив разом з отцем. Отець Володимир відправив не одне богослужіння на Майдані, є благочинним церков Кременецького району, які збирають чимало пожертв для учасників АТО. Не дивно, що саме до нього й прийшли зі своєю проблемою миряни Катеринівки. «Досвід юридичної допомоги в переході парафій до Київського патріархату вже маємо, — каже отець. — Сьогодні уже третє богослужіння українською проходить у Башуках. Перейшли церковні громади Лішні, Куликова... Тепер ось — Колосова і Катеринівка.У цьому селі люди мирні, але тиждень тому в них терпець увірвався. Бо ж автобусами навезли у Катеринівку начебто паломників... Обплутали ланцюгами ворота, аби заходили тільки «свої». Мирян обурила зневага до села, і вони знесли ворота, зайшли на подвір’я церкви... На жаль, спілкування з настоятелем церкви Московського патріархату не вдалося. Він не почув людей, порозуміння не вийшло. Обидві сторони перейшли на емоції...»
28 червня промосковський «батюшка» Сергій розіграв аналогічний сценарій. Заздалегідь звернувся до Кременецького райвідділу міліції: у мене, мовляв, буде багато паломників, забезпечте порядок. З нагоди «специфічної» служби у храмі МП до села прибуло кілька десятків правоохоронців. Кореспондента «УМ» запевнили, що зберігають «релігійний нейтралітет» — тільки б, мовляв, сутичок не було!
Атмосфера у Катеринівці ніби наелектризована. Службу з церкви транслювали через потужні динаміки. Хвіртку на територію чомусь закрили, і вздовж паркана кучкувалося декілька десятків осіб. Вдаючи «свого», я розпитував, чи не бачив хто Ніну Райтер — промосковську активістку. «Нє знаєм такой...Ми приєзжіє... Із Почаєва», — чув у відповідь одне і те саме. Старенька жінка, що стояла осторонь, прохопилася: «Так пенсія ж, синку, маленька».
Цинізм Кіріла Гундяєва і його місцевих поплічників посприяв зміні парафіяльних настроїв у катеринівців. Вони зібралися біля встановленого у 1993 році хреста-пам’ятника односельцям, які загинули за Україну. Тут, у центрі села, вартувала не тільки міліція, а й хлопці-самооборонівці. Доки отець Володимир просто неба готувався до служіння, спілкуюсь із присутніми. Віра Янчишин, Віктор Карнась, подружжя Солоненків та інші миряни уточнили, що конфлікт загострився два місяці тому, коли «батюшка» відмовився бодай «Отче наш» читати українською мовою. Більше того: наступної ж неділі до Катеринівки приїхало кілька автобусів iз «тітушками»! Для місцевих церкву де-факто закрили, що людей і згуртувало. Розпочали збір голосів за створення української церковної громади. «Більшість, а це майже 130 мирян, вже офіційно засвідчили свої підписи у сільраді», — каже її голова Вікторія Дрель.
Затятих «москалів» лишилося з десяток-півтора. Питання, чи захочуть вони й надалі іти супротив громади та сидіти у церкві під замком. Глузує люд із «в’язнів» МП! Бо ж десь близько сьомої години ранку запустили до храму хористів, семінаристів і «туристів» — та й зачинили двері зсередини! Після попередньої конфліктної неділі п’ятеро «затятих» підтримало перехід парафії до Київського патріархату. Кажуть, ніби отець Сергій уже розтринькав на заїзди мирян-«туристів» усі гроші, зібрані з віруючих на ремонт церкви. Лише 28 червня «туристи» прибули аж шістьма великими автобусами. В один із них (ВО 1078 АА) я ризикнув зайти, показавши редакційне посвідчення. З трьох молодиків спортивної статури один пішов на контакт: «Це рейси на замовлення... Людей підбирали на зупинках...»
«Люб’язнішими» були водії у розмові з самооборонiвцями. За якісь півгодини і порох розвіявся за всіма автобусами. Без пасажирів! Після завершення двогодинного служіння отець Володимир потішить мирян цією новиною з дотепним коментарем: це ж, мовляв, по-божому, позаяк відомо, що паломники повинні ходити пішки!..
Чому не в сільській церкві, а під спекотним сонцем чи вірогідним дощем має слухати слово Боже 83-річна Єфросинія Кохановська? Я милувався тим, як щиро, тримаючись за гілку дерева, старенька молилася і співала з хором геть усі пісні! «Дісталася сама, — розповідає пані Єфросинія. — Бо ж одна невістка на роботі, друга підписи збирає... До того попа я більше не ходок. Тільки в українській церкві тепер і молитимусь. Мій підпис уже у сільраді».
Розчулила мене ще одна старенька жінка. Надія Йонтко прожила стільки років, що вже й не пам’ятає. А ось при згадці про церкву пам’ять ніби молодшає: «Колись у Катербурзі, як за поляків називали наше село, храм був за лікарнею. А цій церкві ледь не сто років, її усім селом зводили. На толоку ходили і мої батьки, Антон і Ліза». А тепер, мовляв, якась чортівня людей до храму не пускає... Упевненості в очищенні Катеринівки від «чортівні» додало мирянам перше служіння рідною мовою. Лікар Галина Солоненко подякувала отцю Володимиру, хористам з Кременця: «Сьогодні ми раді, що село почуло молитви українською. Наша мова — рідна і співуча, а не «козяча» чи «теляча», як недруги кажуть. Бог нам допоможе, і в храмі Катеринівки звучатиме українська!».
Як це пришвидшити — радилися гуртом після служіння. Отець Володимир подякував охоронцям правопорядку, ініціаторам збору підписів й учасникам служіння, які не злякалися вірогідних сутичок: «Місце першої літургії має стати святим! Спільними зусиллями досягнемо того, що ви будете молитися у своєму храмі, який громада свого часу збудувала».
Своїми порадами-настановами з мирянами поділилися також очільник Тернопільського осередку ГО «Правий сектор» Василь Лабайчук та колишній сільський голова Катеринівки Роман Кизима. Микола Солоненко налаштований чи не найрадикальніше: «Якщо вони — у меншості! — і надалі таке творитимуть, то ми будемо гнати їх з церкви. Сподіваємось, що влада нас почує і не допустить ще більшого протистояння».
Такий варіант розвитку подій не лише у Катеринівці, а й у Колосовій та інших «гарячих» селах, не відкидає і пан Лабайчук: «Усі починають розуміти, що МП — це диверсанти у нашому тилу. Знаю, що спортивні організації тепер майже не долучаються за гроші до агресивного наступу промосковських попів. Саме тому сьогодні привезених у Катеринівку удвічі менше, ніж минулого разу».
До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>
Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>
Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>
Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>
Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>
Від суботи на церковній ниві України відбуваються значні події. Українська православна церква Київського патріархату звернулася до УПЦ МП та УАПЦ iз пропозицією реальних об’єднавчих кроків, обрано місцеблюстителя митрополичого престолу УПЦ МП, московський патріарх Кирил уперше за тяжкі останні місяці звернувся до віруючих України. >>
