Лишитись на боці добра

Читаючи збірку вибраної прози Василя Рубана «На протилежному боці від добра», яка побачила світ у видавництві «Ярославів Вал» (серія «БУкЛіт» (Бібліотека української літератури), я раптом спіймав себе на думці, що ця книжка буде актуальна доти, доки існуватиме держава на ймення Україна. Описане в цій книзі відсотків на 80 автобіографічне, а в романі «На протилежному боці від добра» либонь і на всі 99,9 %, адже автор описує один із періодів свого шестирічного досвіду політв’язня, а це — два роки тюрми (слідчих ізоляторів) і чотири роки каральної радянської психіатрії — примусового лікування в Дніпропетровській спецпсихлікарні. У фокус письменницького «об’єктива» потрапив саме другий епізод — «лікування» дисидента.

І саме цей досвід — як залишитись людиною на боці добра, як вистояти, не втративши себе духовно, і не зламатись психічно — може бути корисний для покоління, яке тільки зростає і готується будувати нашу «вкотренароджену» вітчизну після Революції гідності; власне, це ще одна нагода збагнути раз і назавжди, яку ціну за здобуття незалежності (і цю можливість розбудови) платила українська інтелігенція Руху опору і письменники-дисиденти зокрема.

Ефект присутності для читача в романі досягається завдяки точному опису тюремного побуту і психології стосунків між ув’язненими, негламурністю і непричесаністю оповіді. Безумовно, один iз перших «китів» виживання в умовах неволі — віра в те, що світ не без добрих людей. Саме вони допомагають герою тримати удар долі в нових обставинах у критичні моменти слабкості та зневіри: «Добрі люди трапляються скрізь, і серед наглядачів також».

Головний герой зустрічає тут побратимів по боротьбі: земляка-дисидента Леоніда Плюща і шістдесятника Миколу Плахотнюка на етапі з Дніпропетровська в Казань, Василя Овсієнка та інших менш іменитих, але здатних до емпатії земляків. Але з другого боку роман «населяють» і камерні стукачі, і «підсадні качки» і «чесні радянські люди» серед медперсоналу, які не втрачають «бдітєльность», не даючи двом політв’язням навіть перемовитися кількома словами при випадковій зустрічі, адже обов’язок «тюрми народів» СССР — перевиховати «заблукалого» громадянина і «поставити на правильні рейки».

«На протилежному боці…» — це унікальна колекція невигаданих історій — добрих, злих, жорстоких, кримінальних, але справжніх, які, попри їхню розмаїтість, часто об’єднує нелюбов до комуністичного ладу. Окрема тема у житті і творчості автора — це Рубан-поет. Читаючи роман «На протилежному боці від добра», складається враження, що саме поезія і любов до жінки (а це подеколи синоніми) дозволили головному герою зберегти своє людське обличчя і психічну адекватність серед звірів з обличчями homo sapiens: «З усіх музичних милозвучних гам / Менi найближчий твого серця стукіт, / Як ніжно обіймають твої руки, / І як тебе я обіймаю сам!»

Окрім роману «На протилежному боці від добра», до збірки ввійшов роман «Любиш — не любиш». Однак, окрім вічної теми пошуку любові і відповіді на питання, поставлене в назві, роман «Любиш — не любиш» — це ще й картинка соціалістичного устрою кінця ХХ століття, художнє свідчення того, що країна, уражена Чорнобилем і моральним та ідеологічним розкладанням, просто приречена зникнути з карти світу.

Зрештою, про що б не писав Василь Рубан, він завжди виходить на тему любові до ближнього, любові до жінки, любові до природи і Бога, а отже, демонструє нам своєю творчістю і життям, як можна (попри все) лишитись на стороні добра.