Змучені болем

23.06.2015
Змучені болем

Володимир Федірко. (автора.)

Підступний герпес «усі нерви з’їв»?

На дверях табличка: «Спеціалізований кабінет проблем болю». На прийомі у лікаря — жінка років п’ятдесяти. Скаржиться на біль, який буквально не дає жити. «Заснути не можу, голова ніби розпадається на частки, місця собі не знаходжу, — пацієнтка розповідає свою історію. — Коли рухаюся — ще біль-менш стерпно. А щойно ляжу — знову починається... Призначили фінлепсин, але навіть 5 таблеток на день уже не рятують. Змучена болем, лікарю. Що робити?».

Лікар детально розпитує пацієнтку про всі симптоми і відчуття. Чим нездужала, чи докучають застудні захворювання, чи турбує герпес? Цікавиться, чи трапляється безпричинне підвищення температури, чи підвищується тиск під час нападів болю. І на якому боці краще лежати, аби хоч трохи втамувати біль. Усі деталі важливі, пояснює Володимир Олегович Федірко. Він — доктор медичних наук, нейрохірург, завідувач спеціалізованого Кабінету проблем болю в Інституті нейрохірургії ім. академіка Ромоданова.

«У вас невралгія трійчастого нерва, — вислухавши скарги і уважно розглянувши знімки МРТ, підсумовує фахівець. — Достатньо типова. У 95 відсотках ця недуга обумовлена анатомічною особливістю. Коли судина впирається в корінець нерва, то його мієлінова оболонка з часом протирається. Нерв можна порівняти з багатожильним кабелем, який має свою ізоляцію. І ось коли ця ізоляція — мієлінова оболонка — зникає, судина починає торкатися оголених волокон нерва. Відбувається ніби коротке замикання — напади різкого нестерпного болю. На вашому знімку голови видно, що судина фактично пересікає корінець нерва по діагоналі. Аби усунути причину болю, необхідна мікросудинна операція — декомпресія корінця трійчастого нерва. Маємо акуратно розвести між собою судину і нерв, делікатно прибрати спайки, які за ці роки утворилися, і розташувати судину в такій позиції, коли вона не буде впиратися в нерв. Якщо це неможливо, то необхідно підкласти тефлонову прокладку між судиною і нервом.

Така операція при невралгії трійчастого нерва — стандарт у всьому світі. Спочатку, доки допомагають певні препарати проти болю — людина вживає їх. Але рано чи пізно настає момент, коли ліки перестають діяти, і навіть підвищення дози препарату не дає ефекту. Тоді може зарадити тільки операція. Такі хірургічні втручання я проводжу вже 19 років, прооперував понад 500 пацієнтів. І, слава Богу, у 96,4 відсотка випадків бiль після хірургічного лікування відразу минає. А кількість рецидивів (повернення больового синдрому) серед моїх пацієнтів не перевищує 9 відсотків».

— Це єдиний радикальний метод зарадити ситуації — операція?

— Ні. Однак інші методи — радіочастотна деструкція, гамма-ніж, балон-компресія, кріодеструкція — операції деструктивні, основані на методі руйнування. У світі ж лікарі діють спершу методом реконструкції, яка ефективно усуває біль. Але якщо людина літня і операція під наркозом їй протипоказана або має діабет, перенесла інсульт чи інфаркт, тоді краще зупинитися на деструктивній операції, яка також знімає біль. На рік, два чи десять — залежно від типу деструктивного втручання. Тож, маючи повну інформацію, пацієнт повинен вибрати той метод лікування, який вважатиме найбільш прийнятним для себе.

— Ви запитували пацієнтку, чи має вірус герпесу. Як він впливає на розвиток недуги?

— Вірус герпесу, який довго живе в організмі і час від часу проявляє себе висипами, на жаль, «допомагає» деградувати мієліновій оболонці нерва. Тому пацієнтам із невралгією трійчастого нерва ми робимо не тільки МРТ голови, а й вірусологічне лабораторне дослідження.

«Коли лікар каже: «то ваша кара до кінця життя», — це злочин, а не халатність»

— Володимире Олеговичу, я так розумію, до вас потрапляють люди, які почувають особливий дискомфорт — біль, що перетворює життя на муку. Але як їм дізнатися, де шукати порятунку?

— На жаль, дуже часто наші лікарі-неврологи можуть сказати хворому з невралгією трійчастого нерва — «Це ваша кара до кінця життя». Просто жахливо: у час інтернету, інформаційного розвитку, сучасних технологій фахівці не знають, як лікуються ті чи інші захворювання. І хворі страждають нестерпно. Біль при невралгії трійчастого нерва за 10-ступеневою шкалою болю оцінюється у 10 балів. Це як електричний струм, що б’є по обличчю. Я знаю від інших пацієнтів про чотири випадки реалізованих суїцидів в Україні через цю причину. Коли людина не витримує вже, а їй говорять: позбутися болю неможливо, вам із цим жити до кінця... І люди не бачать, де вихід... Вважаю, що це не просто халатність, а злочин медиків — так казати хворому.

Або коли приходить на прийом людина, в якої з одного боку щелепи — жодного зуба. У 40 років! Бо стоматологи чи щелепно-лицьові хірурги за наполяганням самого пацієнта видаляють йому здорові зуби. Адже біль — нестерпний... А мали б пояснити людині: проблема — не в зубах. І таких випадків — неміряно. Майже кожен п’ятий пацієнт із невралгією трійчастого нерва мав негативний досвід виривання здорових зубів.

Як вирішити цю проблему — не знаю. Але наша система охорони здоров’я, на жаль, не стимулює медпрацівників після закінчення інституту постійно удосконалювати власні знання. Крім того, система не працює на кінцевий результат, а залежить від «обороту». Лікар не зацікавлений мати здорового пацієнта. Йому вигідніше, коли хворий до нього ходить «хронічно». Коли я почав позбавляти пацієнтів болю — а до того вони періодично раз на кілька місяців мусили ходити в лікарні на блокади, різні процедури, «заморозки» тощо, які тамують біль лише тимчасово, то колеги з інших медичних закладів назвали мене «шкідником». Тільки за те, що я позбавив людину страждань, і вона вже не оббиває пороги лікарень... Розумію, що висловлююсь занадто жорстко, але повірте — це ж не поодинокий випадок.

— Які недуги, окрім невралгії трійчастого нерва, лікуєте?

— Звертається багато онкологічних хворих. Я працюю у відділенні так званої субтенторіальної нейрохірургії. Зона діяльності — пухлини задньочерепної ямки: менінгіоми. Хірургія цих пухлин потребує на сьогодні уважного моніторингу. Друга група пухлин — невриноми. У людини є 12 пар черепних нервів. Кожна відповідає за якусь функцію. І коли порушується бодай одна з цих функцій, у лікарів — насамперед неврологів — має спрацьовувати так звана онкологічна настороженість. Однак, незважаючи на те, що в кожному обласному центрі й у багатьох районних центрах є і комп’ютерні, і магнітно-резонансні томографи, доходить до абсурду. Коли людина на одне вухо починає втрачати слух, ходить до оторалингологів, які роками лікують їй так званий неврит слухового нерва або наслідки перенесеного отиту, а за цей час виростає пухлина до таких розмірів, що здавлює мозок... А потім до порушення слуху додається інша симптоматика — людину починає «хитати», болить голова, з’являється нудота, погіршується зір.

Недавно приїхала жінка з Одеської області. П’ять років знижується слух. Куди не зверталася — ніяких зрушень. Коли вже не змогла ходити самостійно, їй зробили МРТ головного мозку . І знайшли пухлину — 45 міліметрів у діаметрі. Торік була на прийомі жінка, яка осліпла із невриномою слухового нерва. Зір уже не повернеш, на жаль, бо час втрачено. Хоча пухлину ми їй прибрали. І все це — через незнання, безвідповідальність або байдужість лікарів.

Посттравматичний біль позначається на психіці. І людина «ходить по колу»

— Проблема болю — одна з найбільших, яка турбує людину. Той же головний біль може мати сотні причин. Як бути людині з такою проблемою?

— Коли відкрився Кабінет проблем болю, я почав iз того, що обійшов дві кафедри неврології, дві кафедри щелепно-лицьової хірургії, більше 12 неврологічних відділень Києва з інформаційними повідомленнями, лекціями про те, що я лікую. Пояснював колегам, пацієнтів з якими скаргами необхідно направляти в наш Кабінет. Думаєте, був реальний ефект? Мізер. Я був здивований.

Сьогодні більшість хворих приходить за рекомендацією інших моїх пацієнтів або колег, які, знаючи, чим я замаюся, не думають, як «перетягнути» хворого на себе, а скеровують його туди, де йому можуть реально зарадити.

— Володимире Олеговичу, у домашній аптечці кожного, напевне, завжди є знеболювальні препарати. Як і коли їх можна приймати без консультації лікаря?

— Алгоритм має бути такий. Якщо це спорадичний біль — короткочасний, який турбує зрідка, можна допомогти собі таблеткою. Але якщо біль повторюється все частіше або триває більше двох тижнів поспіль, то це може бути ознакою проблеми, яку треба терміново знайти і вирішити з фахівцем. Якщо біль повторюється і наростає протягом двох-трьох місяців — це також дуже тривожна ознака.

Куди звернутися? Спершу людина іде в поліклініку чи до сімейного лікаря. І добре, якщо фахівець зверне увагу не тільки на біль, а й на інші супутні симптоми. І направить — до невролога, нейрохірурга, лор-фахівця чи окуліста. Адже навіть напруження очей (надмірне читання, робота за комп’ютером) може провокувати головний біль. І тоді людині треба просто відпочити, правильно організувати своє робоче місце — і біль минає.

Проконсультував багато наших воїнів АТО з посттравматичним болем — після контузії, вогнепальних ушкоджень. Часто мають біль, пов’язаний із стресом. Ця категорія пацієнтів потребує комплексного підходу. Недавно були на прийомі троє військових, у яких не знайшли об’єктивної патології. Душевний біль позначається на фізичному здоров’ї: турбують болі у спині, суглобах, головний біль, і людина не може вийти із замкненого кола. Страждає психіка. Слава Богу, що створюються реабілітаційні центри при госпіталях, у нашому Інституті також працюють відповідні фахівці.

Часом доводиться оглянути 25 пацієнтів, і лише один із них має проблему, яка потребує хірургічної допомоги. Головне — правильно розпізнати недугу і скерувати людину до потрібного фахівця.

ДОСЬЄ УМ

Федірко Володимир Олегович

Народився 12 квітня 1962 року на Кіровоградщині. Закінчив середню школу із золотою медаллю, Вінницький медичний інститут ім. Пирогова з червоним дипломом. 1989 року розпочав ординатуру в Інституті нейрохірургії, після її завершення тодішній директор Інституту Андрій Ромоданов запропонував йому роботу в цьому лікувальному закладі, де й працює донині.

У 1996 році захистив кандидатську дисертацію з питань нейротравми, 2011-го — докторську дисертацію на тему синдрому гіперактивної дисфункції черепних нервів і їх лікування.

Дуже любить свою роботу, вважає, що емоції, коли лікар дає людині нову якість життя, можна порівняти з відчуттям породіллі, яка народила немовля.

Батько трьох доньок.