Наше майбутнє з поглядом у минуле

«Музеї, за своєю ідеєю, — політичні установи. У XVIII столітті всі вони були політичними установами. Існує стара ідея про те, що музеї мають бути нейтральними, тобто вони не можуть виступати за соціальну справедливість. Але зараз їх концепт змінився, тому що змінився час. Вони вже не тільки збирають пам’ятки, а демонструють і сучасні набутки», — розпочинає свою лекцію Девід Флемінг у переповненому залі Національного художнього музею України.

За словами Флемінга, музей повинен займати відкриту позицію, а не робити вигляд, що взагалі її немає. «Боротьба за справедливість — не те саме, що миротворчість. Вони ідуть врозріз. Перемогти в суперечці — не вирішити проблему. Я приведу приклади ролі музеїв у миротворчості. Релігія, націоналізм, етнос, політика — всі конфлікти мають складні причини. Миротворчість — заспокоєння суспільного напруження. Конфлікт спричиняє багато пристрастей. Не вгамувавши пристрасті, його не розв’язати. Приглушити їх — знову вибухне. Бажання помсти, зміни ладу — все це наслідки придушеного конфлікту. З ними потрібно працювати», — говорить музейник під час лекції.

Під час заходу Девід ділиться з колегами основним, на його думку, поняттям — «спадщина». Під час зустрічі керівник асоціації семи музеїв Ліверпуля також розповів про те, чому музеї та політика тісно пов’язані між собою, а також розкрив різницю між музеями «старого» та «нового» типів. «Звісно, є ризик переступити межу між пропагандою і вихованням патріотизму, проте ми не повинні боятися висловлювати свою думку, на віть якщо не всі з нею погоджуються», — каже Девід Флемінг. — У музеї мають звучати не лише голоси влади, а й голоси простих людей — їхніх історій, вражень, переживань». Думки, упередження, стереотипи підпадають під вплив. Те, що історію пишуть переможці, теж треба враховувати. Музеї — збереження спадщини певної республіки на противагу режиму.

У Вільнюсі в музеї жертв геноциду дух ненависті до окупації. Музей окупації в Ризі, Латвії, є ідентичним до Вільнюса, створений за підтримки держави. «Такі музеї не можна назвати миротворчими, — пояснює Флемінг. — Вони є реакцією на злочини. Це відображення відрази до окупації. Все ж слід визнати, що ці музеї — інструменти державної пропаганди, вони не ведуть до миру».

Як зазначив Девід Флемінг, майбутнє кожної нації безпосередньо пов’язане з її історією. Люди вибирають свою долю, зважаючи на помилки минулих поколінь. І справа музеїв — показати всі плюси та мінуси певного політичного режиму.