Лівіше не буває

Полку опонентів влади в Україні прибуло. Тепер не тільки проект Льовочкіна у ВР — Опозиційний блок — представлятиме «інтереси трудящих». У «Ліву опозицію» об’єдналися два політичні маргінали різної міри забутості — лідер КПУ Петро Симоненко та очільниця ПСПУ Наталія Вітренко. Для більшої ваги батьки-засновники запросили до свого об’єднання й зовсім не відомі нікому партії — такі як «Київська Русь» чи Робітнича партія. Всі, хто віднині варитиметься у цьому спільному казані, обіцяють традиційні речі: домагатися припинення війни і виконання «мінських домовленостей», децентралізацію та піднесення соціально-економічного добробуту. Плюс — характерний бонус від комуністів — добросусідські відносини з Росією та забезпечення російській мові статусу державної.

Очолить «Ліву опозицію» таке собі «політбюро» у складі Симоненка, Вітренко, академіка Валерія Солдатенка (відомого запереченням Голодомору), комуніста Георгія Крючкова, спортсмена Рудольфа Поварніцина та інших. Коментуючи склад новоутвореного об’єднання, журналіст та блогер Євген Кузьменко зазначив: «Біда у нас із лівими і лівоцентристськими партіями. Як не соціаліст, так Рудьковський. Як не соціал-демократ, так Медведчук. Плюс Волга, Ніколаєнко, Бокий, Цушко... Як добре, що життя саме змело їх із політичної шахівниці. На жаль, йти на пенсію готові далеко не всі. Тут у нас у дворі здихає кобила під назвою КПУ, і декілька її бліх завчасно вирішили переповзти на нову конячку. Переповзти і тут же поставити над возом червоний прапор».

Зрештою, стосовно червоного прапора автор, можливо, не має рації. Після заборони пропаганди комуністичного та нацистського режимів, за яку в квітні проголосувала Верховна Рада, «Лівій опозиції» доведеться вигадувати символіку без провокативних елементів. Хоча, хтозна, можливо, «вірні ленінці» й не зважатимуть на таку дрібницю, як українське законодавство. Тим паче що привід не надто поважати сьогочасні реалії у них уже є — суд над КПУ, який так гучно почався і так багато обіцяв, «здувся» як повітряна кулька, без жодних збитків для «підсудного». Заборона Компартії так і не мала місця — справу про це було знято з розгляду її судом. Тож Петрові Симоненкові навіть не обов’язково було створювати нову політсилу — він міг існувати і в межах КПУ. Хіба що його російські спонсори ухвалили інше рішення.