Охлократія в державі як смерть європейської України

Микола Томенко, народний депутат України

Я не про черговий анархічний сплеск на НСК «Олімпійський» після футбольного матчу чи про побиття міліціонерів та учасників «Маршу рівності» у Києві, я загально про ситуацію в державі. Такі речі, які відбуваються, наприклад, після футболу чи масових заходів, є невипадковими. Вони є складовою загальної ситуації в Україні.

Я абсолютно переконаний, що сьогодні вже є низка системних характеристик того, що називається охлократичним політичним режимом. Якщо ще кілька місяців тому я говорив про поодинокі його ознаки, то сьогодні все складається в одну неприємну картину. Цілком очевидно, що однією з ознак охлократичного політичного режиму є примітивізація політики. Коли найвищі посадові особи країни, починаючи з Прем’єра, день уряду чи виступ уряду в парламенті перетворюють на КВК чи клоунаду, то можна уявити собі, як суспільство мусить реагувати на подібний характер прийняття державних рішень.

Крім показушних «шоу-арештів» чи то в уряді, чи то в парламенті, не завершено жодної серйозної кримінальної справи щодо посадовців, які розкрадали державне майно, не розслідувані вбивства на Майдані тощо. Це означає, що безнаказаність і вседозволеність поширюються від центральної влади на місця, і до конкретного громадянина. Некомпетентність влади (зверху до низу) попри прорекламований новий підхід до підбору кадрів із масовим залученням менеджерів та тих, хто має по кілька дипломів чи курсів перепідготовки у західних вишах, все одно не прикриває некомпетентності, тимчасовості та прагматизму людей, які займають сьогодні більшість державних посад.

Перенацілювання суспільства, що характеризувало всі охлократичні режими, було для того, щоб виправдати цю некомпетентність, неспросможність, корупційність чи, часом, аморальність дій влади. Сьогодні найскладніші питання, починаючи від військових, зовнішньополітичних і закінчуючи соціально-економічними проблемами, пояснюються примітивними схемами чи гаслами. Нехтування Конституцією і законами стало звичним і легко пояснюється: «що зробиш, мовляв, війна...». Як можна вимагати від дрібних чиновників чи громадян України сумлінно дотримуватися законів, коли, для прикладу, адміністрація Президента вже більше місяця порушує 94-ту статтю Конституції, не підписуючи закон щодо мораторію на експорт лісо- та пиломатеріалів у необробленому вигляді (реєстр. № 1362)? 

Якщо молодиків-рейдерів у балаклавах представники української влади випускають і говорять, що це «наші люди» і їх не треба арештовувати, якщо рейдерські захоплення з використанням чи справжніх, чи напівсправжніх, чи фальшивих батальйонів стають сьогодні основою нової бізнес-реальності, якщо погроми, напади, підпали, крадіжки фактично не розслідуються, а міністр внутрішніх справ радіє з того, що вдалося зняти черговий пам’ятник Леніну (знімання пам’ятників — це точно не робота МВС), то ця анархія автоматично переводиться і на простих людей. А чому би їм не розбити двері чи вікна або, скажімо, не зламати ворота після футбольної гри?..

Таких ознак охлократично-анархічного характеру нашого життя можна наводити бескінечно. В цій ситуації лише системні серйозні рішення повернення у правовий, конституційний режим можуть зберегти шанс на формування справжнього демократичного політичного режиму, без якого Україна не те що не отримає безвізового режиму, вона не отримає навіть шансу колись реально стати європейською країною. На мою думку, якщо сьогоднішня влада не зрозуміє, що Україна рухається (причому дуже швидко) неправильним шляхом, то на неї чекає непередбачуване і точно не щасливе майбутнє.

Джерело: www.obozrevatel.com.ua