Валентина Руденко.
— Валентино Степанівно, багато хто вважає, що Україна програла інформаційну війну в ситуації агресії зі сторони Росії. Коли може бути реванш?
— Україна має справу з гібридною війною, що включає у себе два основних види агресії. Перша — інформаційна, яку можна ще назвати пропагандистською: коли факти перебріхуються чи замовчуються; а справжні факти, не доносяться до людей, зникають, а натомість видаються якісь химерні, спотворені. Другий вид — безпосередньо військова агресія, ми теж її маємо: є жертви, гинуть найкращі українці, руйнуються міста і села, інфраструктура. Якщо не перемагаємо в одній зі складових гібридної війни, не можемо виграти і в іншій.
Але я не можу сказати, що ми програємо інформаційну війну. Виграють війни духом. Це істина. Український народ самовіддано бореться.
— Росія за роки через засоби масової комунікації змогла промити мізки багатьом українцям. Яку протидію кремлівському агітпропу має чинити зараз Українська держава?
— Склалося так, що маємо катастрофічно мало медійного ресурсу, який би озвучував державницькі позиції. Скажіть, будь ласка, телеканал «Інтер» сьогодні на кого працює? Або «1+1»? Чи можна вважати телеканали олігархів такими, що об’єктивно висвітлюють усі події і конфліктні ситуації? Ситуативно — можливо. Але доносити до глядачів державницьку політику, коли це не вигідно власникам медіа, приватні канали не будуть.
Державну політику продукує Президент (Кабмін — це виконавча влада) і парламент. Чи сповна їх озвучують великі рейтингові медіа? Однозначно — ні. Вони озвучують інтереси власників. У одному випадку — «Опозиційного блоку», в iншому — Ігоря Коломойського. Так само і на каналах Віктора Пінчука — я не бачу там виразної української позиції.
Захлинулася національна ідея за часів Ющенка. На жаль, захлинається вона і зараз — бо приватні медіа видають в ефіри вигідну для олігархів інформацію. Не уявляю, як може влада працювати із медіа-ресурсами олiгархiв. Ніяк.
За Кучми, а потім за Януковича у медіа-власників віджимали інші бізнеси, направляли туди податківців, щоб приструнити норовливих. За Ющенка такого не було. І в результаті нашій команді сказали: «А у вас не вийшло». Україні потрібні газети і телеканали, які об’єктивно висвітлювали б наші непрості події, але не займалися критиканством.
Як нам треба летальна зброя у нинішніх умовах від Америки — так державі потрібна медійна зброя від власників вітчизняних телеканалів. Вони мають долучитися, зокрема, до створення інформаційного потоку сьогодення.
— На законодавчому рівні вже остаточно запущено створення Суспільного мовлення в Україні. Але команді Віктора Ющенка докоряють за те, що цього не зробили трохи не десятиріччя тому, у 2005-му.
— Так, я часто це чую, що «Ющенко змарнував наші ідеї». Коли це говорять депутати, раджу згадати, в якій фракції був палкий промовець і за що голосував. І тут «відкриваються бєздни». Багато хто на імені Ющенка зайшов у парламент, але потім голосував за те, за що голосувала... Юлія Володимирівна або Віктор Федорович. А чи часто тоді, починаючи з березня 2006 року, фракція «Батьківщина» голосувала за те, що було важливе для демократичних перетворень в Україні?! Голоси віддавали за те, що треба було їх лідерці і бізнесменам, які фінансували кампанії Тимошенко 2006, 2007 і 2010 років. А в 2010-му вона ще й бюджет України «поклала» на свою Президентську компанію. Це нібито усі й знають, але роблять вигляд, що цього не було.
У Віктора Ющенка ніколи не було більшості у парламенті — тому багато чого і не вийшло. У 2006 році у нього було 80 депутатів, у 2007-му — фракція з 73 депутатів. А через півроку-рік — 39. До 2010-го взагалі одиниці лишилися. Чи можна було у такій ситуації ухвалювати потрібні законопроекти? Шановні, це ви ж їх не ухвалили. Бо всі у першу чергу думали про те, як опинитися у наступному парламенті. Для цього треба було дружити з Юлією Володимирівною, «УДАРом». Тепер треба дружити з Блоком Петра Порошенка. І можна розказувати, що це Ющенко нічого не зробив.
Допоки не переважатимуть порядність і патріотизм, допоки називатимемо зради «політкоректним» словосполученням «здатність до компромісу» — не відбуватимуться докорінні перетворення у суспільстві.
Прикро, що й у нинішньому парламенті Президента Порошенка уже не завжди підтримує його більшість, ті, кому народ віддав голоси як представникам Блоку Петра Порошенка.
— Росія чинила дуже помітний опір проукраїнській державницькій політиці Президента Віктора Ющенка. На вашу думку, наскільки відчутний вплив держава-агресор має на нинішню Верховну Раду? Чи частина народних депутатів відстоює просто власні інтереси?
— Безумовно, Росія розпочала інформаційну війну з Україною за часів президентства Ющенка. Більше року маємо військове втручання — спочатку анексія Криму, а трохи згодом підтримка сепаратистів на сході нашої країни. Треба називати речі своїми іменами. В Україні війна, не АТО. Керувати діями має не СБУ, а Генштаб Збройних сил. І ми всі маємо жити за законами воєнного часу. Не повинні одні гинути, а інші сидіти у ресторанах. І якщо ми не показуємо світові, що боремося, то і за кордоном виникають питання: якщо у країні, частина якої потерпає від агресії, не суспільство долучене до боротьби - чому ми маємо долучатися?!
Коли дивлюся на нинішній парламент, для мене очевидно, що в ньому суттєво представлена п’ята колона Кремля. Очевидно, що навіть деякі комбати, яких профінансував Коломойський (ми ж їх знаємо поіменно), виконують задачі не українські. «Особлива» фракція Ляшка. Не варто згадувати Кошелєву чи Злату Огнєвич, які у парламенті не втомлюються робити свої прекрасні селфі. Практично всі депутати фракції голосуватимуть за те, що потрібно їхньому лідеру, а ми знаємо, чия він маріонетка.
Думаю, всім зрозуміла логіка дій фракцій «Блоку Петра Порошенка» та «Народного фронту». Окреме питання до фракції Юлії Володимирівни. Бо я вважаю, що вона зайшла у парламент на імені Надії Савченко. Якби не перший номер відважної льотчиці, думаю, вони б не здолали прохідного бар’єру. Натомість фракція робить значно менше для звільнення Надії, аніж могла б. У представників «Батьківщини» є великий досвід, як боротися за свободу лідера фракції. Коли Юлія Володимирівна була під арештом, уся країна здригалася. Тоді 2,5 року блокувалася Україна на всіх міжнародних рівнях, нікуди не їздив Янукович, окрім Москви, а може, ще Туркменії. Бо ми були країною, де були політв’язні, точніше, один — Юлія Володимирівна. У нас пів-Хрещатика тоді віддали, щоб відбувалося постійне пікетування за її свободу. За кордоном постійно перебувало кілька депутатів, які не втомлювались нагадувати європейській спільноті про Тимошенко. Чому так мало роблять для звільнення справжньої героїні-патріотки Надії Савченко — думаю, це пов’язане з тим, що вона у Росії. Це завжди одна і та ж проблема — партнерство. Газові угоди 19 січня 2009 року — це теж партнерство, їх могла підписати лише партнер. Цю дату я пам’ятатиму — бо це хрест України. Мої і ваші внуки і правнуки теж будуть платити ці гроші.
— Президент, багато нинішніх депутатів — це вихідці з «Нашої України», хоча про це не згадують. Загальновідомо, що треба пам’ятати своє минуле, щоб досягти нових висот — незалежно від того, йдеться про народ чи конкретних людей. Чи не спричинить чергове безпам’ятство наших політиків чергову кризу?
— Безпам’ятство спостерігається усі 23 роки Незалежності. Ми є його жертвами. Як мантру вивчили: «Змарнували дух Майдану». А давайте згадаємо. У 2004 році люди виступили проти тодішньої влади, щоб покращити собі життя. І воно покращувалося — і 2005, і 2006, і 2007, і 2008, і 2009. Ми жили у демократичній державі. У 2008 році Україна стала лідером в Європі за кількістю проданих автомобілів, у першу чергу іномарок. Так, народ у кредит купував. А це означає, що люди відчували стабільність ситуації. Хтось покращив житлові умови, побудувався чи купив квартиру. У 2005 році ми взяли країну з бюджетом 80 млрд., у 2010-му віддали країну з бюджетом 290 млрд. Пенсію збільшили у 10 разів. Ми пішли з влади з доларом по 5 грн. І найголовніше — за ті 5 років у країну прийшли інвестиції: за попередні роки Кравчука і Кучми мали 7 млрд. доларів інвестицій, за Ющенка — 35 млрд., вони приходили під демократичний курс Президента.
Нагадаю, у 2009 роцi взяла кредити Юлія Володимирівна і вкинула їх у бюджет, щоб провести свою передвиборчу кампанію. Треба пам’ятати, що вибори 2010 року були чесні, не сфальшовані. І Віктора Януковича обрав український народ. І не обрав випадково Юлію Володимирівну — у них різниця була три вiдсотки. Й обоє ці люди — кремлівські два валянки. Якщо хто сумнівається, хай згадає усі події.
Ми прогнали Януковича, але заплатили за це дуже дорогу ціну тисячі людських життів. А ще у 2010-му треба було проаналізувати здобутки і не піддаватися маніпуляціям з ефірів приватних телеканалів, які вихваляли там своїх кандидатів. Кожному простіше перекласти відповідальність на іншого, а не визнати, що сам помилився.
— Повертаючись до інформаційної політики: чи повинна держава активніше долучатися до фінансування національно-патріотичних проектів у приватних медіа?
— Вважаю, держава мала б відчутно фінансувати ті газети, які упродовж років непохитно відстоюють українську національну ідею. Створення українського інформаційного потоку — це найперше, найважливіше завдання! Це і телебачення, і весь мультимедійний простір. Треба започатковувати креативні проекти, які б учили любити Батьківщину і виховували патріотизм. І держава — за прозорими процедурами — має виділяти на їх створення кошти. Інакше Росія продовжуватиме промивати мізки українцям і не припинятиме зазіхань на нашу державність.
Із минулого квітня, коли врешті-решт прийняли закон про суспільне мовлення, активно обговорюються питання перетворення у нову за суттю і змістом, не залежну від влади структуру державної Національної телекомпанії, видимою частиною якої для широкого загалу є ефіри Першого Національного. >>
Депутат кількох скликань, нині керівник Комітету Верховної Ради з питань свободи слова й інформації Микола Томенко для оприлюднення свого ставлення до телевізійних політичних ток–шоу і їх ведучих активно використовує блогосферу. Він різко негативно ставиться до того, що громадянин іншої країни Савік Шустер веде, по суті, передвиборчі програми, що заборонено законом, і закликає податківців прискіпливіше слідкувати за доходами телевізійників–заробітчан. У розмові з Миколою Володимировичем ми вирішили з’ясувати, чи такі досить радикальні судження й оцінки в інтернет–просторі трансформуються в офіційні депутатські запити й ініціативи. >>
Якщо інформацію про життя в Україні черпати з ефірів телеканалів, можна вважати, що влада тільки те й робить, що дбає про «маленьких» українців, і живемо ми чи не найкраще у світі. Насправді ж маємо суціль економічні й політичні проблеми, а свобода слова засобів масової інформації здебільшого перетворилася на піар можновладців. Чому нас, м’яко кажучи, дезінформують і чи можна боротися з інформаційними маніпуляціями — з цими питаннями ми звернулися до медіа–експерта Наталії Лигачової. >>
Минулого тижня Верховна Рада 345 голосами призначила на посаду голови стратегічного перед виборами парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Юрія Стеця. З народним депутатом–медійником, кандидатура якого стала компромісом для провладних й опозиційних сил, говоримо про можливості відстоювати права опозиційних журналістів та майбутні парламентські вибори. >>
Запроваджувати День україномовної преси недоцільно — так написала від імені Президента України Ганна Герман у відповіді на звернення Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса. Звернення було датоване 25 листопада 2011 року, «Україна молода» писала про цю ініціативу. Відповідь радника Президента — керівника головного управління з гуманітарних і суспільно–політичних питань АП датована 3 січня. Те, що пані Герман не вклалася у визначений законом термін відповіді, — дріб’язок у порівнянні з висловленою позицією влади. >>
Національна спілка журналістів України, редакційні колективи газет і журналів неодноразово зверталися до керівництва «Укрпошти», уряду з вимогою навести порядок у цій важливій сфері суспільного життя. Ці проблеми порушувалися на спільних нарадах «Укрпошти» і керівників друкованих засобів масової інформації, але позитивних зрушень ми так і не дочекалися. >>
