В iнтернеті з'явилася нова сторінка, присвячена сучасним і стародавнім українським пісням — http://pisni.org.ua . Від усіх інших вона відрізняється тим, що до текстів українських пісень додаються ще й акорди, тож відтепер кожен охочий може награти собі в колі друзів хіти. Автура сторінки доволі розлога: від Костя Москальця, Ліни Костенко, Марії Бурмаки до Олега Скрипки, Руслани та «Скрябіна». Окремий пунктик — українські народні. Поки що pisni.org.ua містять не більше 2000 тисяч пісень. Мета сайту «Українські пісні» — зібрання якнайповнішої колекції українських пісень від княжих часів до ХХІ століття, а також цікавинок про їх авторів та виконавців. До наповнення колекції може долучитися кожен, додаючи нову інформацію безпосередньо на сайт.
Андрій Підлужний, у простолюдді відомий як Андрон, серйозно взявся за навернення до життя свого проекту «Нічлава». Поштовхом до цього послугував уже вкотре вихід митця зі складу «Скрябіна» напередодні поїздки гурту до Португалії. Нині співак набрав музикантів і ватага взялася за репетиції. «А на басу в нас гратиме Ігор Пелих», — не кліпнувши оком повідомляє Андрій. Втім його жарт має під собою цілком твердий грунт: провідник «Галопом по Європах» має навички басиста ще за часів перебування в тернопільському «Неймлес», а головне, Ігор є автором музики до пісні з репертуару тоді ще «Нічлави-Блюз» «Ой у горі ромен цвіте». Тому не дивно, коли задля яскравої розкрутки «Нічлави» виконувати «Ромен» на сцену з гітарою вийде сам Пелих. До слова, хлопці є приятелями з дитинства й обоє виросли у Тернополі.
Крім Андрія Підлужного, у відродженій «Нічлаві» немає жодного колишнього учасника гурту: кожен з них сьогодні при своїх справах, і зібрати їх докупи не можливо. Однак не тільки через це не повертається «блюз» у назві. «Хай буде просто річка (Нічлава — річка в Тернопільській області): тече вона собі — най тече, — задумливо міркує Андрій. — А куди вона виведе і чи буде то блюз — життя покаже». Крім того, загальні обриси нових награнь «Нічлави» Підлужний окреслює як «баладна музика».
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
