Як відомо, «Воплі Відоплясова» — гурт, у якому кожен з учасників вдало поєднує творчу формулу «два в одному»: попри культову рок-групу, славну по всіх усюдах, хлопці відомі своїми продюсерськими здібностями та проектами на стороні — наприклад, Сахно і Піпа зі своїм драйвовим «Борщем». А нещодавно фронтмен «ВВ» Олег Скрипка презентував ще один результат свого «ходіння в люди», перший альбом фольклорного ансамблю «Божичі» — «Котилася, ой, ясна зоря з неба», який він записував і продюсував. Відбулося представлення на київському Подолі, на свіжому повітрі Гостинного двору, де кожен зміг розучити народні танці, познайомитися з українськими весільними обрядами та спробувати наливки, закусуючи її варениками.
Ансамбль «Божичі» відносно молодий — виник із гурту колядників у 1999-му і отримав назву на честь язичницького бога Коляди, Сонця та Молодості — Божича. Учасники ансамблю — це випускники та студенти кафедр музичного фольклору Національної музичної академії України ім. П. Чайковського та Київського національного університету культури і мистецтв. Усі пісні, що увійшли до дебютної роботи, вони збирали і записували самі у численних експедиціях по селах Лівобережжя. Так, у репертуарі є календарні, обрядові, вуличні (протяжні та жартівливі) пісні, інструментальні награвання (на старовинній гармоніці-«вєнці») та танці з Чернігівської, Сумської, Полтавської, Дніпропетровської областей. Про особливості «збирання» пісень «УМ» розповідає керівник «Божичів» Ілля Фетисов: «Для цього потрібно передусім мати журналістський хист та досить сміливості. Заходимо в село, шукаємо якусь культурну точку, зазвичай це магазин. Потім розпитуємо людей про старожилів або людину, яка знала б усе село, адже саме вони найчастіше і є нашими джерелами. Звичайно, деякі слова в піснях люди і самі не розуміють, а співають їх, бо з пісні слiв, як відомо, не викинеш. У такому випадку ми теж не змінюємо текстів: сказано «кохта» — значить, буде «кохта»...»
Значне місце в альбомі приділено пісням традиційного весільного обряду чернігівського Полісся. Ще з язичницьких часів весілля було обрядом, у якому вінчання чи реєстрація відігравали дещо формальну роль, основне тут — ініціація нареченої в стан жінки. З другого боку — це не тільки свято молодого подружжя, а й свято родів, які ніби спочатку воювали, а потім злучались і разом раділи мирові. Таке традиційне весілля було центром сільського культурного життя; «Божичі» переконують, що тут би знайшлося місце всім пісням з їхнього альбому (18 треків, загальним часом звучання — 52 хвилини). Саме тому свою презентацію вони будують у формі умовного традиційного весілля. Хто не вміє, той вчиться танцювати народний танець — ойру, а хто хоче — зав'язує на деревці, яке символізує жіноче начало, стрічки; чоловіки в цей час настромлюють на шаблю буханець хліба — це символ чоловічого начала.
«Батько» «Божичів» — як вони його нарекли — Олег Скрипка виринає то тут, то там, розповідаючи про свої добрі діла: «Хочеться, щоб люди довідалися про існування великого пласту культури і щоб зрозуміли, що, окрім Сердючки, існує ще щось. Хоч у мене постійно бракує часу, я ж і фестиваль великий продюсую, і так маю досить території для творчої діяльності, вирішив виступити таким собі каталізатором у цій справі». Олег говорить, що «Божичі» — перший професійний фольклорний колектив, який він побачив. Вони познайомилися в київському Центрі сучасного мистецтва «ДАХ», його режисер Влад Троїцький вчився свого часу зi Скрипкою і навіть жив із ним в одній кімнаті. А «Божичі» на основі автентичного музичного та текстового матеріалу створили разом із Владом виставу «В пошуках втраченого часу... Життя», яка здобула дві театральні премії («Київська пектораль-2001» в номінації «Найкраща вистава камерного жанру» та «Київський рахунок-2002» в номінації «Найкраща вистава сезону 2001—2002»). Окрім того, «Божичі» брали участь у записі вевешного альбому «Файно» (пісня «Ти ж мене підманула»).
«Сьогоднішній альбом для нас — це повний звіт за кількарічний період «У пошуках втраченого часу...», — говорить Ілля Фетисов, навчаючи мене танцювальних па чергового весільного танцю. До публіки у вишитих сорочках та з козацькими чубами приєднується Катерина Чумаченко, дружина Віктора Ющенка, вона говорить кілька компліментів та дарує два букети — Скрипці та іншому керівнику «Божичів» — Сусанні Карпенко; каже, сюди запросив Скрипка, з яким випадково зустрілася днями. І хоча осінь — пора весіль, темніє восени швидко; Олег бере наостанок баян і виконує з «дітьми» заключні штрихи до експедиції у красиве.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
