Невтомний Положинський.
Сашко Положинський — ну просто наочна демонстрація вислову «жити на повну котушку». На все у нього вистачає часу, пересувається він грішною землею винятково з космічною швидкістю і дуже вже нагадує відомого героя Бомарше. Завтра, наприклад, «Тартак» бере участь у концерті «Пісні свободи» на майдані Незалежності. Разом з ним на сценічний майданчик вийдуть «Плач Єремії», «ВВ», «Танок на Майдані Конго», а відбудеться концерт (початок — о 20:00) у рамках акції «Разом переможемо». А вже в неділю, 19 вересня, Положинському й товаришам аплодуватимуть мешканці Кіровограда, куди хлопці вже традиційно поїдуть на День міста.
Крім того, «Тартак» веде активну роботу зі своїм фан-клубом. Днями навіть відбулося спеціальне робоче зібрання активістів «Тартаклубу». Обговорювали питання реорганізації та активізації роботи клубу в умовах стрімкого збільшення кількості його учасників. Положинський запропонував, а народ підтримав ідею створити більш-менш чітку внутрішню структуру, основою якої є умовний поділ на окремі структурні одиниці — ланки. Центральна ланка — актив, який виконує функції координування, активізації та інформування. Окремі ланки — добровільні об'єднання учасників «Тартаклубу» за певними ознаками — особисті симпатії, вік, спільність інтересів, географічне розташування тощо. Кожна ланка має одного координатора, який перебуває в найтіснішому контакті з активом — представляє в ньому свою ланку та інформує всіх учасників про акції та ініціативи клубу. Такий ось серйозний підхід до роботи з фанами і гарний приклад для деяких наших артистів, які не надто переймаються своїми шанувальниками.
Тож за Положинського наразі можна лише порадіти. А заодно, на тлі такого колоритного бабиного літа, пригадати його пісню «НАШЕЛІТО», веселу і задерикувату, як і сам «Тартак».
А від Різдва майже півроку прожито...
І десь за містом вже колоситься жито,
Тим житом весь простір вкрито —
Це нашеліто.
Над жовтим житом нависає блакитно
Небо прозоре — всміхається привітно.
Це небо пухнастими хмарами забито,
Бо це нашеліто.
І я раптово щось у грудях відчуваю,
Полізу вгору — на все горло заспіваю!
Сон Ц П Ч,
Річ К Т Ч,
Влітку на вулиці так гаряче!
Бо сон Ц П Ч,
Річ К Т Ч,
Влітку на вулиці так гаряче!...
А потім раптом дощ піде несамовито —
Рясний, немов з відра, дрібний,
як через сито.
І гримне грім — потужно, лунко, сердито —
Таке вже нашеліто...
Та випадково дощ подружиться із вітром,
І підуть разом, і блукатимуть світом.
А нам залишиться гарячим привітом
Тільки нашеліто.
І знову в грудях щось приємне відчуваю,
І знову лізу вгору, знову заспіваю!
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
