А може, справді дозволити?..

Днями сидів в інтернеті, включивши для фону виступ на брифінгу новоспеченого керівництва Державної фіскальної служби. Того самого, яке прийшло на зміну попередникам, що, як спочатку вважалося, трохи крали. Але оскільки до суду жодних паперів на цю тему не надійшло, а тим паче — не вийшло, то можна вважати, що і не крали зовсім.

Слухати ці звіти про успіхи було традиційно нудно — аж до фрази «Ми виявили нелегальний нафтопереробний завод у Чернігівській області — і закрили його». «Вау!» — крикнулося якось само по собі. Цілий завод! У Чернігівській області! Не якусь маленьку конторку, де дядя Вася, озираючись, бадяжить крадену нафту, а цілий завод! Якщо перший заступник голови ДФС, звичайно, не перебільшив.

Бо якщо не перебільшив, то це сенсація номер один! У нашій державі вже з десятиліття гостро постала проблема спорудження нафтопереробного заводу. Хоча би одного. Адже Надвірна з Дрогобичем де-факто повільно перетворюються не то на пам’ятник повоєнній нафтопереробці, не то просто на металобрухт. Одеса впала жертвою неефективних власників з двоголовим орлом на паспорті, а «найсучасніший» (ще який сучасний, збудований наприкінці радянської влади. — Авт.) Лисичанський, як показали останні події у цьому регіоні, спорудили не в тому місці.

Отож трохи працює лише Кременчук, більшість бензину — привозна, ціни високі, а трастові змови на роздрібному ринку не бачить тільки Антимонопольний комітет. І то, кажуть, не безкоштовно. Експерти наввипередки пояснюють, чому будівництво нормального українського НПЗ — це питання виживання країни. Бо бензинова голка не менш небезпечна, ніж газова. Але на разі весь державний механізм разом з олігархами і чесними інвесторами розв’язати проблему не може. Незважаючи, хто саме — опозиція чи коаліція — нині при владі.

А тут — бац! Працює, виявляється, завод. І то не один, а цілих два. Другий — у Дніпропетровській області — також прикрили сміливі податківці. А побачивши останню статистику, ти вже починаєш вірити ДФС: що багато чого у нашій державі робиться взагалі без огляду на державу. Рівень тіньової економіки торік зріс на 7% і становить 42%, повідомило Міністерство (!) економіки. Звертаємо увагу на джерело — державна структура стверджує: половина всього в Україні виробляється поза системою податків, пільг і преференцій. А оскільки держава завжди має звичку применшувати державні проблеми, то, за даними експертів, справжній рівень тінізації у нас коливається від 50 до 90% у залежності від галузі.

А найцікавіше, що рівень тіньової економіки у нас тепер найвищий із 2007 року. Це також не я сказав, а Мінекономіки. З одного боку, це найкраща оцінка міфічних реформ Арсенія Яценюка та інших злісних камікадзе. А з другого — зародження цікавої ідеї! А може, і справді є сенс зняти фіскальні обмеження — і дозволити приватну ініціативу?!! Бо якщо державному апарату не вдається стимулювати підприємницьку активність, то, може, окремі вдалі потуги не варто рубати на корені?

Може, не варто починати експеримент із нафтопереробки: це таки технологічне виробництво. Але якщо відновити контроль за якістю пального, причому якщо перевіряти буде не держчиновник із зарплатою тисяча гривень, а незаангажований фахівець, то дядя Вася з Чернігова сам відмовиться від такого заводу. А от у менш наукомістких галузях дозволити людям працювати було би цікавою ідеєю. Я б сказав, новаторською.

І не треба, будь ласка, апелювати до наповнення бюджету! Бо від тих 42% чи в реалі 60-80% «чорних заводів» жодна копійка і так до бюджету не капне. А якщо не травити нелінивих людей податківцями, то хоча би вони самі зможуть нормально жити. Стимулюючи, наприклад, споживчий попит. А це вже півроку до зростання ВВП. І, «розкрутившись», ці виробники будуть змушені легалізовуватися: з’явиться необхідність у великих кредитах чи навіть, тьфу-тьфу, виході на ІРО.

І працівники ДФС у гарно скроєних дорогих костюмах — які нібито зловживають, але не так, щоби аж дуже сильно — без роботи також не залишаться. Замість того, аби, як лимони, видушувати базарних торговців, вони могли би зайнятися цікавішою роботою — із сумнівними олігархами, до яких за такої зайнятості якось не доходять руки.