Перекроїти Україну

Тихою сапою іде робота Конституційної комісії, що помалу пише новий Основний закон, терміни прийняття якого Радою не можна спрогнозувати навіть приблизно. Зрозуміло лише одне: ті місцеві вибори, які заплановані на жовтень 2015 року і довкола яких зламано стільки списів, можуть виявитися проміжними, адже нова Конституція міститиме, очевидно, не лише нові виборчі правила, а й нові принципи територіально-адміністративного поділу України. Робота над останніми — один із ключових напрямів діяльності Конституційної комісії. Якщо говорити в загальних рисах, то пропонується поламати чинну схему, за якою в Україні існують області та райони (відповідно — з обласними та районними державними адміністраціями, а також виконкомами) і запровадити поняття регіонів, повітів і громад. Хоча реформа полягатиме не лише у зміні вивіски.

Повітова влада

 В інтерв’ю виданню «Збруч» голова Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко коментує ті напрацювання, яких досягла на сьогодні Конституційна комісія. Коліушко підкреслює: без переформатування існуючої моделі влади ні про яку децентралізацію мова йти не може. Хоча б із тієї причини, що для передачі повноважень «на місця» треба чітко визначитися з тим, що саме ми розуміємо під «місцями». Зупинимося, зокрема, на понятті «повіт», котре не є тотожним нинішнім «районам».

У повітової влади, зазначає Коліушко, буде набагато менше повноважень, аніж у нинішньої районної. Більшість функцій перейде на низовий рівень, до громад. Натомість повіти візьмуть на себе, зокрема, відповідальність за надання медичних послуг того штибу, які неможливо забезпечити у кожній окремо взятій громаді. Простіше кажучи, йдеться про сучасну лікарню зі стаціонаром, котра буде одним зі стрижнів повіту. Друге опертя повіту — державний урядник, котрий призначатиметься від виконавчої влади і слідкуватиме за дотриманням законності органами місцевого самоврядування. В разі потреби такий урядник звертатиметься до суду, аби оскаржити те чи інше рішення виборного органу влади.

Якщо говорити про територіальний та людський «об’єм» повіту, то ця одиниця представлятиме собою щось проміжне між районом та областю. По всій Україні передбачається створення 129 повітів замість існуючих 490 районів (з них 10 припаде на окуповану частину Донбасу і 8 — на Крим із Севастополем). Що стосується громад, то це — дещо більший вимір, ніж теперішні «об’єкти місцевого самоврядування», котрих у нас налічується близько 11,5 тисячі. Громад може бути 1,5 тисячі, говорить Коліушко, підкреслюючи: це поки що — авторське бачення, проект, відкритий для дискусії.

Більшість із повітів (які поки що існують віртуально) охоплюватимуть від 200 до 400 тисяч мешканців. Натомість 6 повітів будуть меншими, ніж решта (по 150 тисяч), і ще 19 — більшими (у 8 повітах опиняться понад 800 тисяч осіб, а у Київському та Харківському повітах житимуть, відповідно, 2,8 та 1,68 мільйона людей). При формуванні повіту до його меж входитиме місто та прилеглі до нього райони. Наприклад, Житомирський повіт складатиметься з самого Житомира та шести довколишніх районів.

Громада як двигун реформи

Але справа, звісно, не тільки у перекроюванні мапи. Реальні важелі впливу на ситуацію знаходитимуться не у державних урядників, які курируватимуть той чи інший повіт. Реальна влада відійде громадам. Що ж таке громада? «Одне або кілька поселень із прилеглими територіями складають громади. Повітом є адміністративно-територіальна одиниця, в яку входить декілька громад», — коментує модератор робочої групи з питань децентралізації Конституційної комісії Михайло Теплюк. Повіти ж, у свою чергу, будуть об’єднані в регіони.

Але всі моменти, пов’язані з розподіленням коштів, з локальними моментами життєдіяльності на «низовому» рівні вирішуватиме саме громада. «Реформа спрямована на те, щоби на житті людей не позначалося те, чи ти є повітовим центром, чи не повітовим центром. Кожне місто стане центром громади, і всі матимуть рівні можливості розвитку. Навпаки, малі міста отримають додаткові перспективи. Скажімо, за нинішнього устрою міста обласного значення мають перевагу над малими містами. Тепер вони вирівнюються. Наприклад, якщо ти історичне місто — розвивайся як історичний туристичний об’єкт, розбудовуй транспортну інфраструктуру, залучай інвестиції. Відтепер усі отримуватимуть рівні шанси», — говорить Коліушко.

По всі необхідні довідки членам тієї чи іншої громади більше не доведеться їздити «в район», додає він. «Паперооберт» буде здійснюватися на місцях. Чиновникам, які раніше функціонували на районному чи обласному рівні, доведеться перейти на службу до органів місцевого самоврядування (якщо вони цього, звісно, захочуть). А взагалі чиновницький апарат істотно скоротиться, адже в повітах (на відміну від нинішніх районів) більше не надаватимуть адміністративних послуг. Як уже було сказано, основна функція повітових функціонерів зводитиметься до контролю за дотриманням законності виборними органами на місцях. «Пересічні громадяни» до них дотичними не будуть.

Перспективи затвердження

В усіх цих позитивних розкладах відкритим залишається питання термінів. Теоретично Верховна Рада встигає ухвалити нову Конституцію до місцевих виборів, але лише теоретично. Для цього слід винести проект Основного закону на розгляд поточної сесії ВР (котра добігає кінця вже на початку липня), а відтак затвердити його остаточно на наступній сесії, що розпочнеться у вересні. І, само собою зрозуміло, мати в запасі 300 голосів, необхідних для перелицьовування Конституції. Якщо остання буде таки прийнята на початку осені, для того, аби виборчим комісіям і учасникам виборів перейти на нові правила гри, залишиться місяць чи, в кращому разі, півтора. Вчитися доведеться на ходу, і, скоріше за все, такі вибори перетворяться на суцільне непорозуміння.

Отож вибори, найвірогідніше, відбудуться за старою схемою, а досягненням буде вже те, що Рада пристане на введення двотурового голосування для мерів великих міст, а також відкриті партійні списки (якщо парламент спроможеться бодай на такі новації). Утім усі свідомі того, що адміністративно-територіальна реформа швидко не робиться. Те, що у європейських країнах займало не один рік, українці намагаються втиснути у кілька місяців. Поки що — безуспішно. Але процес принаймні вже пішов.