Мистецтво управління людьми

Книжки з соціальної психології спрямовані викладачам, науковцям, соціогуманітаріям загалом. Хоча «українське суспільство дедалі більше потребує кваліфікованого соціально-психологічного забезпечення модернізаційних процесів, що відбуваються в різних сферах суспільного життя», можновладці серед адресатів не згадуються. Можливо, тому, що соціальні психологи реалістично оцінюють носіїв української влади: «розумну» книгу прочитають у ліпшому випадку радники.

Наукові монографії не претендують стати бестселерами. Дійсно, книгу «Історіографічні та методологічні координати теорій соціальної психології» (Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2013) за наукової редакції члена-кореспондента Академії педагогічних наук М. М. Слюсаревського до чтива не віднесеш, але й наукоподібною зарозумілістю вона не хибує. Тому не лише стане в нагоді соціальним психологам, викладачам і науковцям, а буде зрозумілою пересічним громадянам і навіть... чільникам держави та політикам.

Адже з соціальною психологією (психологією мас), на думку класика цієї дисципліни С.Московічі, за рівнем впливу на суспільство може зрівнятися лише політична економіка. Надто в інформаційному суспільстві, де сприйняття може бути сильніше за реальність, зміни індивідуальної та групової свідомості й поведінки є визначальним фактором успіху дій суб’єкта влади, створюючи тим самим бігевіористську економіку чи бігевіористські фінанси.

Трансформація поведінки окремої людини базується на технологіях маніпуляції алгоритмами поведінки, звичками, стереотипами діяльності людини як частини соціуму. В умовах міждержавного конфлікту зміна поведінки опонента є наріжним каменем інформаційних операцій: людина приймає рішення в умовах невизначеності, тому мета влади — змінювати звичну поведінку людини у вигідному для себе напрямку. Конструюється необхідний тип реальності, індивідуальна чи масова свідомість підштовхується до необхідного для можновладців вибору: у населення викликається позитивне ставлення до одних явищ і негативне — до інших. Людині створюють ілюзію вибору: ніби вона самостійно приймає рішення, хоча це не так.

Подібна маніпуляція поширена на виборах: за допомогою політтехнологій змінюється поведінка виборця й електорат голосує за потрібного кандидата чи партію. Причому тло підштовхування може бути і позитивне, і негативне: в Україні поширена практика голосування «за менше зло» чи вибір від протилежного «аби не...».

Чим прислужиться книга науковцям? Запитання не марне, бо новий закон про вищу освіту висуває таку вимогу до компетентності здобувачів третього освітньо-наукового рівня вищої освіти (Ph.D., тобто нинішньо-колишній кандидат наук): «оволодіння методологією наукової діяльності». Доктори ж наук мають розробляти й впроваджувати нові методології дослідницької роботи.

Під цим кутом зору книга цікава й корисна практично всім науковцям, адже в ній аналізується декілька методологій. У західній соціальній психології найвпливовішими є школи й напрями, котрі базуються на засадах необігевіоризму, диференціальної та когнітивної психології, а також соціального конструктивізму. При цьому класична психологія вивчення окремої людини перебуває в просторі «природничо-наукової» парадигми, що традиційно базується на позитивізмі, тобто методології емпіричного дослідження і формалізованих методів пізнання.

Водночас, як наголошує М.Слюсаревський, при дослідженні суспільства та конструюванні соціально-психологічних теорій відбувається перехід до «гуманітарної» парадигми: «Справа в недостатності природничо-наукової епістемології як для пізнання психічних, зокрема соціально-психологічних, явищ, так і для визначення проблематики досліджень». Проведений у книжці аналіз пізнавальної території соціальної психології дозволяє науковцям різних спеціальностей по-новому глянути на предмет і об’єкт власних досліджень.

Так, наразі у соціальній психології об’єктом дослідження стали «відкриті, саморозвивальні системи, складні природні комплекси, що вбирають у себе людину і, отже, характеризуються людиновимірністю», що зумовило перехід до «гуманітарної» парадигми і постнекласичної методології в психології й «посилило роль інтерпретативних процедур» та засвідчило, що у «науковому мисленні соціальних психологів поступово утверджуються принципи методологічного плюралізму».

Теорія відіграє значну роль у соціальному прогнозуванні, та практикові важливіше не знання про «об’єктивні чинники, що визначають ті чи ті процеси, а як знайти ті з них, на які можна впливати». Ми ж, громадяни, маємо знати, хто, як і навіщо на нас впливає. Тож питання «Quo vadis?» має цілком практичний вимір.