«Два дні і дві ночі» — двадцять перша таємниця

«Нове мистецтво допомагає витягувати кожну країну з економічної та політичної кризи»

— Кармелла, чому ви обрали саме «нову музику» як фестивальний формат?

— Я композитор, і цим усе визначено. Фестиваль сучасного мистецтва «Два дні і дві ночі» дозволяє у стислому, концентрованому вигляді презентувати публіці величезну кількість найрізноманітнішої музики зі світу та України. Це боротьба за сучасність — проти відсталості і консерватизму. Ті люди, які до нас працювали на фронті сучасного мистецтва: музиканти, художники, поети, — безумовно, випереджали свій час. Вони робили крок уперед, щоб у ньому залишитись. Іноді минали роки, аби їх музика звучала знову. Та ж ситуація була і з Моцартом, і з Бетховеном, і з Бахом, якого взагалі забули майже на 150 років!

— Ви не випадково висловились про сучасне мистецтво як фронт?

— Фронт, на жаль, злободенне слово. У нас зараз теж свій фронт. Нове мистецтво — розвиває і допомагає буквально витягувати кожну країну з економічної та політичної кризи. Це підтверджує досвід багатьох країн Європи. Тому розвиток нової музики в українській культурі — це крок у майбутнє. Фестиваль «2Д2Н» створений як жива модель взаємообміну та культурної інтеграції — кожен іноземний колектив виконує один-два українських твори, які потім залишаються в репертуарі. Нова музика не виникла «з нічого». Вона створена на тих традиціях української та європейської культури, яки ми вивчали і любимо. Проте тільки любити — недостатньо. Необхідно знати, вивчати сучасне мистецтво. Тільки тоді ти зможеш долучитися до світової класичної культури.

— Невже так? Але ж система музичної освіти побудована з точністю до навпаки: спочатку класика, потім Шенберг і Пендерецький. Як виглядає ваша версія?

— Так само, як ви зараз одягнені, сучасно. Вам приємно і вільно в цьому одязі. Але якщо раптом запропонують вдягти кринолін, то в ньому вам буде зручніше тільки за умови, що ви вже вмієте добре носити сучасний одяг. Ось це вам моє бачення. Може, це гучні слова, але якби нашу освіту ми починали від сучасності, від ХХІ століття — до ХХ, ХІХ і XVIII, — це було б правильно.

— Несподівана версія. Хоча в реальному житті все відбувається саме так, як ви зараз визначили. Кредо юних — бути сучасним у всьому. Природно, що на класику вже дивляться, озираючись і через призму new art?

— Безумовно! Час іде вперед, змінюються стилі, способи нотації, мислення. Музика — це завжди філософія. Скоріше так: «Філософія — найважливіше, а музика — її дзеркало». Нещодавно цю думку висловив на майстер-класі композитор і філософ Борис Альварадо (Чилі).

— Залучення нових людей до нової музики — це також частина філософії?

— Це надзавдання фестивалю. За 21 рік ми виховали свого глядача. Як ви бачили, зала Одеської філармонії має 1200 місць, і вона — заповнена. Але це жодною мірою не є критерій. Головне — в залі захоплені люди. За 48 годин слухачі змінюються, приходять нові. Серед них є ті, чиї професії взагалі не пов’язані з мистецтвом. Що їх приваблює? Філософія нового — у відзеркаленні нової музики. Чи знаєте, що є найгіршим у вихованні нашого «пересічного громадянина»? Оце «Я прийшов — і повинен розуміти». Мистецтво не можна «розуміти»! Його маємо відчувати, тому що це таємниця. Долучитися до цієї таємниці вдається не багатьом, але наблизитися необхідно й потрібно.

— Пам’ятаю ці моменти слухання — немов у польоті з випробувачем: неможливо передбачити, що нас чекає на нову хвилину.

— Кожна людина росте, коли слухає, дивиться і знаходить нове. Ти занурюєшся у цей божевільний потік нового контексту, в якому йде злиття композитора, виконавця і глядачів — і вже всі разом — єдине ціле, де все впливає одне на одного. Пробуджує ту емоційну сферу, яка, безумовно, створює нові ідеї. Музика дає неповторні естетичні емоції. І нехай у ній навіть щось не подобається, але це викликає в людині імпульс для творчості. От якби з цього боку слухачі могли її відчувати. У творі справжньої «нової музики» — завжди має бути маленьке відкриття.

Регулярні вибухи в Одесі — не завада для візиту музикантів із 25 країн світу

— Про відкриття. Чула парадоксальну думку музикознавця, що такого факту, як «розвиток музики», взагалі не існує. Як і тисячі років тому, вона має або запам’ятатися і торкнутися душі, або піти у небуття. Тож чи є «нова музика»? За якими критеріями відшукуєте її?

— Визначення «нова музика» існувало і у XVIII, і ХІХ, і в ХХ сторіччі. Фактично це сучасна музика. «2Д2Н» запропонував твори з 25 країн світу. Звучали всі напрямки XX ст., і додекафонія, пуантилізм включно. Крім того, було поєднання музики з медіа, електронікою, перформенсом, театралізацією. Конгломерат «відмінностей» — і стильових та жанрових — ось що визначає зараз «нову музику».

— А фактор часу?

— Так само. Виходячи з симфонічної драматургії фестивалю «2Д2Н» і його програми в цілому, ми відбираємо твори останніх 20 років. Але термін «композитор-сучасник» не означає автоматично — «новатор». Буває, що твори, написані сьогодні, абсолютно не є відповідними критеріям «нової музики». Проте ми їх також ставимо в програму. Свідомо, заради контрасту. Такі речі викликають суперечки — чому це тут звучить? На 99% нами це враховано задля того, аби відпочити, порівняти і зі свіжим сприйняттям слухати далі.

— Ваш досвід арт-менеджменту 21-й рік поспіль доводить свою успішність. Випробувань чимало, проте «матч відбувається за будь-якої погоди»?

— З історїї фестивалю: на першу прес-конференцію «2Д2Н» прибігло близько 40 журналістів. І всі ставили одне запитання: «Ну хто ж до вас прийде?..» Але музика нон-стоп і нічний формат в той час були відкриттям, і публіка просто ломилася в невеличкий, на 400 місць, зал. Тоді, з початку фестивалю і кілька років поспіль, нас підтримував Фонд «Відродження», а відкривав подію Едуард Гурвіц, на той час мер Одеси. І сьогодні міські та обласні структури, Міністерство культури, посольства, благодійні фонди продовжують нам допомагати. Минулий рік був дуже складним, багато хто з учасників боявся приїжджати. І зараз в Одесі нібито спокійно, але час від часу щось підривають. Проте, попри всі негаразди, фестиваль має гарну команду. Майже незмінну, де кожен добре знає свою роботу. Менеджмент — як намисто, збирається крупинка за крупинкою, набувається досвід, напрацьовуються контакти з людьми, і тоді творити легше.

— Чи є у світі аналоги «2Д2Н»? Це авторська ідея чи культурний франчайзінг?

— У нас є послідовники. Західні і східні країни пішли шляхом, нами відкритим: Монголія, В’єтнам, Азербайджан. Дрезденський фестиваль сучасної музики кілька років проходив у тому ж форматі: вночі, всі концерти в одному приміщенні, і нон-стоп.

«Після кожного фестивалю мені кажуть, що я помолодшала»

— Нон-стоп 21 рік ви разом iз фестивалем. Помічаєте, як він впливає на ваше життя? Які відкриття вам дає — особистості і композитору?

— Безумовно, фестиваль — це теж мій твір. У моїй власній сім’ї — всі музиканти. З моменту, коли нас «запалила» мрія про фестиваль і до сьогодні, ми не тільки музична династія, родина, а й єдина команда організаторів. Мій чоловік Олександр Перепелиця — постійний директор. Три роки знадобилося нам, перш ніж ідея фестивалю нової музики знайшла своє втілення і матеріальну підтримку. На мій погляд, людина живе повноцінно не весь свій час, а тільки в ті дні, коли щось творить. Жінка живе, коли вона народжує дитину, так? Це справжнє життя. І фестиваль «2Д2Н» кожного разу — нове народження. Музики, ідей, подій. Це адреналін і ризик. Після нього мені кажуть, що я змінилась і помолодшала (сміється).

Фестиваль — це творчість, натхнення, любов. Це відвага. І усвідомлення причетності до держави, до Батьківщини, до того місця, де ти живеш.

— Перелічую ваші звання — професор Одеської державної музакадемії ім. А. В. Нежданової, секретар правління Національної спілки композиторів України, заслужений діяч мистецтв України, лауреат премії ім. Б. Лятошинського. Кармелла, ким ви хотіли стати в дитинстві?

«Я хотіла бути льотчицею!» — сяє її посмішка у відповідь.