Газова атака на... селян

      71-річному пенсіонеру вже зроблено три операції. Відразу 28 мешканців села Рівне на Херсонщині зазнали тілесних ушкоджень після візиту новоявлених господарів, які зазіхнули на їхнє зерно. Не дочекавшись очікуваної реакції від влади, тепер люди офіцiйно заявили про готовність лягти на залізничні рейки, аби перекрити рух поїздів на Київ.

      У центрі села Рівне ще збереглися сліди славних минулих років. Місцеві старожили дотепер згадують про них з пієтетом. Адже не деінде, а саме тут, неподалік від Генічеська, у тридцятих роках минулого століття з'явилася одна з перших комун. Вельми символічно для тих часів вона носила ім'я Сталіна. А найпереконливішим свідченням заслуг комуни стало нагородження її ще в 1939 році орденом Леніна, обшарпане зображення якого дотепер відкриває таку ж занедбану колишню Дошку пошани, яка, пригадують, у часи розквіту місцевого господарства буквально виблискувала. Та що казати про роки минулі... Ще не так давно рівненчани могли похвалитися своїми непоганими статками: скажімо, легковий автомобіль можна було побачити мало не через двір.

      Отож навіть у найстрашнішому сні ніхто з аборигенів не міг передбачити, якого важкого удару їм завдасть аграрна реформа, успіхами у проведенні якої так хизується нинішня влада. Звісно, у керманичів нашої держави критерії оцінок можуть бути свої. Але варто проїхати по тому ж Генічеському району (та й хіба тільки по ньому?) і на власні очі побачити суцільні руїни у прямому й переносному розумінні слова. Тож мимоволі не збагнеш, що в поняття «успішне проведення» вкладається. Може, це й справді іронія долі, але саме Рівному судилося стати чи не найяскравішою ілюстрацією цієї фальші. І водночас — незбагненної згуртованості селян, якi вже відчули себе господарями власної долі.

Якби не Ганна Йосипівна?..

      З Ганною Йосипівною Богар мені, на жаль, зустрітися так і не вдалося. Кажуть, ця жінка останнім часом стала геть невловимою. Отож не зміг я навіть подивитися їй в очі, аби побачити у них щонайменше каяття. Такими настроями проймешся мимоволі, коли з вуст мешканців Рівного почуєш стільки прокльонів. Адже саме Ганна Йосипівна стала біля керма колись процвітаючого господарства, спершу реформованого в закрите акціонерне товариство «Зоря», а потім — «Ровенчанка». Незважаючи на ліричну назву, допрацювалися тут, що називається, до ручки. Тієї ж зарплати люди не бачили роками, не кажучи вже про виплати на паї. Зате майно господарства поступово стало кудись зникати — техніка, магазини і навіть гордість рівненчан — дитячий оздоровчий табір «Дружба». Куди поділися кошти за все це, ніхто з рівненчан — акціонерів ЗАТ, отже, його господарів — мені сказати так і не зміг, спромігшись хіба що на тривіальне «у невідомому напрямку». Саме з останнім навряд чи погодишся, навіть ознайомившись із ситуацією, що виникла, побіжно. І не лише тому, що за законами фізики в природі ніщо нікуди не зникає. У Рівному тим більше. Щодо того-таки продажу дитячого оздоровчого табору, приміром, уже зробив висновок і Генічеський місцевий суд. Встановлені ним факти буквально шокують. Адже, за офіційною інформацією, «Дружбу» було відчужено згідно з рішенням спостережної ради закритого акціонерного товариства «Ровенчанка» у складі трьох чоловік. Суд довів цю фальш без зайвого напруження. За зізнанням самого голови спостережної ради Миколи Манойлова та одного з її членів Сергія Іщенка, того засідання... не було взагалі, отож протокол банально сфальсифікували. Певна річ, і суд визнав його недійсним. Окрім того, люди стверджують, що і в часи, коли табір перебував на балансі ЗАТ, гроші за обслуговування відпочиваючих до його каси не надходили.

      Невдоволене своїм керівником Рівне буквально гуло. А якогось виходу люди не бачили. Як це не парадоксально, його запропонувала сама Ганна Йосипівна, котра порекомендувала людину, спроможну витягнути господарство з прірви. Так тут з'явився директор агрофірми «Радан» Леонід Скляров. Хоч він і мешкав у Херсоні, однак довіру в старожилів викликав досить швидко. І не лише тому, що не цурався в гумових чоботях помісити багнюку. Найбільше вразило, що він завіз сюди бозна-скільки своєї техніки. Комбайни, трактори, сівалки, культиватори — більш як 60 одиниць! У порівнянні з попереднім керівником, за якої все це тільки зникало, люди мимоволі стали проводити паралелі на кшталт «небо і земля».   

      Саме закрите акціонерне товариство «Агрофірма «Радан» існує вже понад десять років, пройшовши шлях від постачальника насіння та засобів захисту рослин до великого сільгоспвиробника, який на сьогодні орендує близько 8 тисяч гектарів землі — більш як 800 пайовиків довірили йому свої наділи. Отож і в Рівному протягом трьох років ЗАТ продемонструвало своє вміння працювати. Зарплату почали виплачувати без затримок, як і винагороду за паї. Навіть у неврожайному минулому році ЗАТ свої зобов'язання перед людьми виконало. Рівненчани буквально ожили, адже такої стабільності вже зачекалися. Хто міг подумати, що вищезгадувана Ганна Йосипівна їм ще так боляче відгукнеться не лише сфальсифікованим продажем дитячого оздоровчого табору та безслідним зникненням іншого майна?..

Запахло смаленим...

      Успішна робота «Радана» не лише вдихнула оптимізм у донедавна геть зневірені душі пайовиків з Рівного, але, як у наш час нерідко водиться, поступово стала сприйматися за такий собі ласий шматок, який хочеться прибрати до своїх рук. Не в пориванні, звісно, сіяти та орати, а саме у бажанні поживитися там, де вже знову є що взяти. У селі, мов на долоні, — люди все бачать. Отож коли десь рік тому на рівненському обрії з'явилося товариство з обмеженою відповідальністю «Правовий центр «Понтифік», зареєстроване, як і «Радан», у Голій Пристані, у масовій свідомості цей факт відклався однозначно: на їхнє добро зазіхають. Подальший розвиток подій таку переконаність засвідчив наочно.

      Спершу Суворовський районний суд Херсона приймає рішення про стягнення з «агрофірми «Радан» на користь «Понтифіка» загалом 459 тисяч гривень... «упущеної вигоди». Яка підстава? Виявляється, між підприємствами протягом п'яти років тривали судові суперечки. Отож, на думку керівників «Понтифіка», відволікаючись на них, вони недоотримали прибутки у таких розмірах. Сама постановка питання, що й казати, цікава. Адже тепер кожен, хто з кимось судиться, може пред'явити своєму опоненту подібні претензії. Чи не так? Отож самі пайовики «Радана» у своїх численних зверненнях, у тому числі й на адресу Прем'єр-міністра та Генерального прокурора України, відверто називають той судовий процес у Суворовському районі сфальсифікованим. Так вважати, звісно, їхнє право. Але однобокість Феміди Генічеського району тут не може не вражати. Незважаючи на те, що угоди про нарахування вищезазначеного прибутку не існувало в природі, у ході відкритого виконавчого провадження накладається арешт на майно ТОВ «Агрофірма «Радан» загальною вартістю понад 5 мільйонів гривень. Причому все було зроблено однією стороною. Адже на жодному акті опису та арешту підписів керівників «Радана» немає з тієї простої причини, що їх про це ніхто не повідомляв. Ще парадоксальніше — сюди включили майно, яке перебувало у банківській заставі за отримані кредити, а також засоби захисту рослин, використані... рік тому. Численні скарги на адресу правоохоронців у кращому випадку обмежувалися відписками.

      Як би там не було, директор «Понтифіка» Михайло Величко був призначений лише хранителем арештованого майна, але не розпорядником. Однак це йому не завадило здійснити до Рівного два візити з відвертими намірами. Спершу за допомогою невідомих людей спробували вивезти техніку, але пайовики та працівники «Радана» перешкодили. Більше того, з цього приводу вони звернулися із заявою до правоохоронних органів, однак жодної реакції звідти не дочекалися дотепер, незважаючи на те, що повідомляли, як Величко розмахував зброєю, погрожуючи людям розправою, і стріляв у повітря.

      Другу спробу було здійснено вже напередодні збирання врожаю. Цього разу працівники міліції навіть відсторонили людей від роботи і не допускали їх на територію гаража. Дякувати керівництву Генічеської райдержадміністрації, яке змогло переконати правоохоронців у тому, що до функцій хранителя майна подібні дії не входять. А відповідь виконавчої служби і взагалі шокувала — виявляється, ніякого провадження у цей час не було взагалі.

      Зрештою, будь-які дії з вищезазначених мотивів було призупинено тільки Верховним Судом України.

      Отож смаленим пахло вже давно. Однак жодна владна структура не зреагувала на це належним чином. А безкарність, як відомо, часом може вселити таку переконаність у власній непогрішимості, що перешкодити їй уже не здатне ніщо. Подальший розвиток подій це засвідчив наочно.

Навіщо селянам юридичні послуги на сотні тисяч гривень?

      Верховний Суд, безперечно, інстанція серйозна. І не рахуватися з її вердиктом — це вже занадто. Навіть у сучасній Україні, де «обраним» часто-густо дозволяється все. Отож «Правовий центр «Понтифік» вдається до іншого методу реалізації своїх інтересів у Рівному — заволодіння блокуючим пакетом акцій ЗАТ «Радан». Саме заволодіння, а не придбання.

      Причому спливли на поверхню речі просто незбагненні. Виявляється, сільгоспвиробнику обходяться найдорожче не пальне, засоби захисту рослин чи навіть нова техніка, а... юридичні послуги. Саме так. Бо як зрозуміти дії вищезгаданої Ганни Йосипівни, яка в умовах повного розвалу свого господарства наявні кошти використовує не для закупівлі того ж пального чи хоча б часткового погашення заборгованості із зарплат, а підписує з вищезгаданим «Понтифіком» угоди про надання юридичних послуг на загальну суму понад... 300 тисяч гривень. Що на такі астрономічні як для селян гроші можна «надати», мабуть, і сам Бог не знає. Однак пан Величко виставляє «Ровенчанці» претензії на вказані суми. Ганна Йосипівна їх визнає. От тільки у своїй відповіді скромно зізнається, що вказаних коштів господарство не має. Тому, зрештою, пропонує Величку задовольнити свої вимоги шляхом примусового стягнення на майно та корпоративні права «Ровенчанки». Інакше кажучи, мова зайшла про частину акцій господарства. Отож надалі робиться справжній хід конем. Миттєво оформлюється платіжне доручення (як стверджує Скляров, без підписів банку та бухгалтерів) і акції виставляються на продаж. Згідно з існуючим законодавством це має робитися через аукціон. Так згодом і сталося. Акції двічі виставляються на аукціон, але жодного бажаючого їх придбати, звісно, так і не знайшлося. Отож надалі закон дозволяє запропонувати цей пакет одному з кредиторів. Як неважко здогадатися, ним виявляється той-таки «Понтифік». При цьому мимоволі хочеться схилити голову перед тим, як чітко працюють різні служби на Херсонщині. Подумати тільки — протягом одного дня проводиться аукціон, його результати потрапляють до виконавчої служби, яка тут же розсилає листи необхідним адресатам, отримує від них відповіді і звертається до «Понтифіка», який відповідає згодою на придбання акцій. Чотири проходження пошти з Генічеська до Херсона за щонайбільше вісім годин — чи не шанс потрапити до Книги рекордів Гіннесса? Все решта порівняно з цим мимоволі здається не вартими уваги дрібницями. Навіть те, що керівник організатора аукціону ЗАТ «Таврія — Фінанси» Віктор Клименко підписав доленосний протокол №2, датований 5 грудня... 2004 року.

      Таку ж винахідливість виявив «Понтифік» і в заволодінні акціями розташованої у Чаплинському районі птахофабрики «Преображенська» на суму 745 509 гривень. Тут була підписана мирова угода про їх передачу в обмін на покриття заборгованості із зарплат. Щоправда, сума останньої склала всього-на-всього... одну тисячу гривень. Але Чаплинський районний суд на таку дрібницю уваги не звернув і прийняв рішення, звісно ж, на користь «Понтифіка». Щоправда, осічка виникла з іншим. Директор птахофабрики, який на суді представляв її інтереси, виявився... підставною особою. За цим фактом було порушено кримінальну справу № 230172.

      Проте «Понтифік» 38-відсотковим пакетом акцій «Радана» вже заволодів. А далі цілком логічно здійснюється спроба провести збори акціонерів. Навіть не зважили на те, що, згідно з рішенями Генічеського районного суду від 15 липня 2004 року та Господарського суду Херсонської області від 29 липня 2004 року, збори та реорганізацію ЗАТ «Агрофірма «Радан» проводити заборонено. Деякі з присутніх акціонерів мимоволі звернули на це увагу. Але, як засвідчують очевидці, Величко став їх просто-напросто виганяти із зали, а громадянка С. Дацко навіть звернулася із заявою до Суворовського райвідділу міліції з приводу заподіяння їй тілесних ушкоджень запальним керівником юридичного центру. Отож збори приймали рішення в умовах вельми бурхливих. Воно й справді сприймається за доленосне — керівника ЗАТ «Радан» ухвалено відсторонити від виконання своїх службових обов'язків, а саме підприємство реорганізувати в ЗАТ «Агрофірма «Колос».

Наліт

      Коли 7 серпня Величко з'явився у Рівному разом із жінкою, яка представилася судовим виконавцем, але показати своє посвідчення не забажала, близько двохсот пайовиків господарства стали стіною. Їх не злякало навіть те, що візитерів супроводжували дужі хлопці, співробітники однієї з охоронних структур.

      Галина Коновалова, пайовик:

      — Вони зайшли до нас на тік. Величко відразу заявив: «Я — ваш начальник, ви повинні зі мною працювати». А я до нього підходжу: «Ти землю оратимеш?». Він: «Ні» — «А сіятимеш?» — «Ні» — «А чого ж ти сюди приїхав?» — «Я заберу зерно, бо мені Скляров багато винен і в мене є акції».

      Тільки ми стали розходитися, вони заїхали з іншого боку. Просто через паркан перелазять — у бронежилетах, з дубцями, пістолетами, газовими і такими. На наших охоронців наставили зброю і їх порозганяли. П'ять КамАЗів, готових завантажитися зерном, стояли в городах. Ми тоді беремо трактора, вибиваємо двері і залітаємо на тік. Зав'язалася справжня бійка. Ми їх виганяємо, вони газом нам в очі бризкають та вгору з пістолетів стріляють. Зрештою, з току їх витурили. Величко, у світлих бріджах нижче колін, ви б побачили, як втікав. На шляху йому трапився 71-річний Олександр Шеремет — так він його у стрибку так вдарив ногою в живіт, що дід упав без свідомості.

      Ольга Аксьонова, пайовик:

      — Я Величку намагалася сказати: «Куди ти до стариків лізеш?». А він: «Я тут хазяїн...». Скляров же прийшов до нас зі своєю технікою. За паї розплачується вчасно. Окрім нього, про нас більше ніхто не турбується. Ось і нині, ви ж бачите, він завіз усе зерно на тік. І сказав, що воно належить нам і тільки ми маємо право ним розпоряджатися. А цей, у бриджах, не сіяв і не орав...

      Валентина Корольова, бухгалтер:

      — З цього приводу ми написали звернення, куди тільки можна. У разі невиконання наших вимог пообіцяли 10 вересня вдатися до крайнього засобу — лягти на залізничні рейки і перекрити рух поїздів на Київ. Може, хоч це на когось подіє. Голову райдержадміністрації ми цілий місяць чекали, але він з'явився тільки за два дні до вказаної нами дати. Однак від нього ми так і не почули чіткого запевнення, що нам більше ніхто не заважатиме нормально працювати й жити, як це було при Склярову.

      Візитери мусили повертатися ні з чим. Для рівненчан наслідки виявилися такими, що чогось подібного вони не знали навіть у роки війни. Відразу у 28 чоловік експертиза підтвердила легкі тілесні ушкодження. Вищезгадуваний Олександр Шеремет і взагалі опинився на волосині від смерті. Як повідомив завідуючий хірургічним відділенням Генічеської центральної районної лікарні Федір Вацуро, чоловік до них потрапив з діагнозом «закрита травма живота, розрив кишечнику, розвинутий перитоніт». Ця травма належить до тяжких — не зробили б вчасно операцію, цілком можливий летальний кiнець. Більше того, протягом чотирьох днів він переніс три операції.

      — Я проходив повз зовсім випадково, — розповів мені Олександр Іванович Шеремет, який у лікарні перебував уже більш як місяць. Бачу — він, у білих бриджах, від людей щодуху втікає. І тут як стрибоне на мене — і ногою вдаряє просто в живіт. Я відразу й свідомість втратив... У мене 43 роки стажу роботи у цьому господарстві, зокрема, довго працював бригадиром комплексної бригади. То навіть пальцем ткнути людину собі не міг дозволити. Пережили ми й голодомор, і війну, але такого не бачили. Тільки не подумайте, що я його боюся. Ось видужаю — і відстоювати своє добро і людське.

      Як повідомив мені прокурор Генічеського району Олександр Касьяненко, стосовно громадянина Величка порушено кримінальну справу з приводу заподіяння ним тяжких тілесних ушкоджень. А от з приводу вищезгаданих перипетій з придбанням «Понтифіком» акцій «Радана» він підстав для втручання з боку свого відомства не бачить — мовляв, усе має вирішуватися тільки в суді. Більше того, Олександр Миколайович заявив про підтримку позиції, згідно з якою ситуацію з вивезенням зерна контролюватиме «посередник між «Колосом» і «Раданом». Певна річ, я хотів з'ясувати, чи не виникло у них запитань щодо появи на обрії того «посередника» взагалі. Однак Олександр Миколайович люб'язно переадресував мене з цим запитанням до свого колеги у Голій Пристані, де обидві фірми зареєстровані.

      Голова Генічеської райдержадміністрації Олександр Гонтар головною винуватицею непростої ситуації в Рівному назвав мені вищезгадувану Ганну Йосипівну Богар:

      — Багатьох людей вона образила — будемо прямо говорити. Ви самі бачили їхню реакцію. Вони вимагають притягнути її до відповідальності. Я пообіцяв проаналізувати всю її діяльність протягом трьох останніх років. Якщо там справді виявимо якісь порушення, то ці матеріали передамо до суду. Одного тільки не збагнути — чому не спромоглися «проаналізувати» дотепер, коли вже дійшло до справжньої війни?

      Того, що фірма «Радан» довір'я людей виправдала, Олександр Петрович не заперечує. А от стосовно законності появи на обрії «Колоса» переадресував мене до судів. Ото тільки голова райдержадміністрації й пообіцяв, що своїм зерном пайовики «Радана» — мешканці Рівного — відтепер розпоряджатимуться вільно і ніхто їм у цьому перешкод не чинитиме.

      Самі ж люди стверджують, що Величко заявляв їм відверто про свої впливові «дахи» в прокуратурі та судових органах Херсонської області. Може, й справді звідти ноги ростуть? Та й де, зрештою, голос відомого захисника селян, а нині голови Херсонської облдержадміністрації Сергія Довганя? Чи не парадокс? У вотчині Сергія Васильовича «підзахисних» селян атакують з дубцями, пістолетами, душать газом і б'ють, застосовуючи прийоми карате. І хай тепер нинішня влада скаже, що вона дбає про людей.

      Місцева газета назвала вищеописані події скандалом на Рівному місці, обігравши назву села, що мимоволі ввійшло до сумної історії України. Не погодитися з цим важко. Реагували б на Херсонщині на будь-яке порушення законності належним чином, ніякий візитер «у світлих бриджах» не зміг би з'явитися у Рівному навіть у страшному сні. А потурання породжує вседозволеність.