А за табором — табір

08.05.2015
А за табором — табір

Люди, вивезені на примусові роботи у Норвегію. Серед них — і українці.

Авторові цих нотаток випало впродовж багатьох років очолювати Лубенський міський благодійний фонд «Надія і Батьківщина», який збирає інформацію від потерпілих та спогади про наших земляків — цивільних і військовополонених, яких було вивезено на примусові роботи до Німеччини та інших окупованих фашистами країн Західної Європи, про тяжке життя остарбайтерів на чужині.

Підсумком нашої пошукової роботи має стати видання книги спогадів і створення документального фільму про долі українських остарбайтерів та про доброту, щире співчуття і певну практичну допомогу невільникам iз боку багатьох представників корінного населення тих країн, де остарбайтери перебували в рабстві.

Для активістів нашого фонду і для мене особисто важливою виявилась тема долі наших земляків, що працювали в Норвегії. За архівними даними Північнонорвезького благодійного центру історичних досліджень, захисту прав людини та миробудування в м. Нарвік, з яким ми контактуємо, з України за час війни було вивезено 27 600 осіб, померло від непосильної тяжкої праці, недоїдань, холоду, хвороб та нещасних випадків — 3 700. Усього було примусово вивезено з колишнього Радянського Союзу понад 102 500 осіб до цієї країни. Вони будували дороги, порти і мости, заводи і фабрики, заготовляли ліс, ловили та переробляли рибу на риболовецьких суднах, виконували інші тяжкі фізичні роботи.

Головнокомандуючим збройними силами СРСР під час Другої світової війни, як відомо, був Йосип Сталін. Своїм наказом від 17 серпня 1941 року він оголосив усіх військовополонених зрадниками. Адже вони мусили боротися до останньої краплі крові або останньою кулею вбивати себе. В одному з наказів у серпні 1944-го передбачалося повернення усіх примусово вивезених радянських громадян додому. Всі вони пройшли через фільтраційні комісії, що діяли на територіях спеціальних фільтраційних таборів.

«Фільтраційні методи» означали допити і постійні виклики в спеціальні, так звані компетентні, радянські органи протягом років. У багатьох випадках наслідком фільтрації ставала багаторічна примусова праця у спеціальних (концентраційних) радянських таборах. Ця тема в Радянському Союзі замовчувалась. Не було відповідних публікацій. Існувало своєрідне табу. Люди, які пережили жахи фашистського рабства, впродовж багатьох років не могли розповідати про себе. Та змінилася політична погода, і нам вдалося взяти інтерв’ю у близько сорока українських громадян-остарбайтерів. І це лише тих, що перебували у Норвегії.

Майже всі опитані, розповідаючи про свої поневіряння, нерідко зі сльозами на очах вдячно згадували своїх рятівників-іноземців. Ризикуючи власним життям та благополуччям, норвежці при нагоді ділилися харчами, одягом, взуттям, переховували українських утікачів iз таборів у своїх оселях чи в лісах, допомагали перебратися у Швецію, а далі був шлях до СРСР. Пліч-о-пліч з радянськими людьми на різних будовах працювали й вільнонаймані норвежці. В обідню перерву вони, як правило, ділили свій домашній харч з нашими людьми. Це допомогло багатьом остарбайтерам вижити.

Під час пошукової роботи нам вдалося налагодити контакти з норвезькими журналістами та істориками, які також займаються вивченням життя остарбайтерів у роки війни у норвезькій неволі. На запрошення співробітника історичного центру з міста Нарвік Міхаеля Стокке, мені влітку 2014 року пощастило побувати в Норвегії, зокрема в м. Осло. Музей, де працює Міхаель, збирає інформацію про східноєвропейських підневільних робітників. За його інформацією, у 2014 році уряд Норвегії виділив кілька мільйонів крон на розвиток їхнього центру. Окрім їхнього, є ще подібний центр у м. Фальстад.

Міхаель вельми зацікавлено вислухав мої розповіді про нашу роботу в Україні, ознайомився з надрукованими у нас статтями, розповів про власну науково-пошукову працю в архівах Норвегії та інших країн Європи, про роботу центру, де він працює. На моє запитання «Для чого це потрібно його країні?» він відповів: «Ми хочемо, щоб нинішнє покоління і прийдешні знали про тих людей, хто вкладав свою силу, розум, здоров’я, а нерідко й життя, в розбудову і розвиток Норвегії. Наш обов’язок — знати це, пам’ятати і ніколи не забувати!».

Наприкінці нашої зустрічі норвезький історик попросив мене допомогти йому відшукати українців, які працювали в Норвегії під час Другої світової війни, та взяти у них інтерв’ю. Нашому фонду вдалося знайти в с. Мельники Чорнобаївського району на Черкащині двох жителів, зокрема Петра Фесенка і Павла Залозного, а в с. Руда Сквирського району Київської області — Олександра Чалича, котрі були остарбайтерами в Норвегії. У них взято відеоінтерв’ю. Велике їм спасибі за цікаві, хвилюючі розповіді.

У грудні 2014 року Україну відвідав кіножурналіст, професор кінодокументалістики, керівник групи документалістів центрального норвезького телеканалу НРК-1 Ерлінг Борген. Разом зі мною він взяв інтерв’ю у двох колишніх остарбайтерів. Ерлінг був надзвичайно вражений, коли наприкінці телезйомки 96-річний Олександр Чалич проспівав гімн Норвегії норвезькою мовою. Подібне сталося і при відвідинах Петра Фесенка на Черкащині. «Боже! — вигукнув Ерлінг Борген. — Ці люди зазнали стільки горя, страждань, каторжної праці в Норвегії, і, незважаючи на це, вони й досі пам’ятають слова і мотив державного гімну! Я просто приголомшений! Це буде дуже цікава, знакова новина для норвезьких телеглядачів!».

Мені надійшов надзвичайно цікавий лист-відповідь на мої запитання від норвезького історика Міхаеля Стокке. Опитані мною в Україні колишні норвезькі остарбайтери вважали, що їм не платили за їхню роботу або платили дуже мало з вини фашистської Німеччини. А як виявляється, справа ось у чому. Норвезькі фірми мали домовленість iз Третім рейхом на постачання їм робочої сили, тобто громадян, вивезених з окупованих країн Східної Європи.

На території Норвегії поряд iз привезеними часто працювали і норвезькі громадяни. Норвезькі фірми визначали заробітну плату однакову для всіх працюючих. Але окупаційна німецька влада накладала спеціальний, дуже високий, так званий остарбайтерський податок на зарплату робітників iз СРСР. Ось чому останні отримували мізерну платню або взагалі нічого не отримували. То був расистський податок, який створило фашистське командування з метою отримання фінансових надходжень. Наразі відомо, що із загальної суми податку 1/3 надходила в норвезьку казну, а 2/3 — в німецьку. Остарбайтерський податок не поширювався на французьких та норвезьких робітників. Такі були реалії Другої світової війни.

Благодійний фонд «Надія і Батьківщина» звертається до всіх читачів газети з проханням надсилати інформацію та спогади про наших земляків, які були остарбайтерами в Норвегії або Німеччині, Австрії, Бельгії. Особливо важливо нам знайти тих, хто може розповісти особисто про своє життя в неволі, i родичів — про тих, хто там перебував, але вже відійшов у вічність.

Вдивіться уважно в обличчя людей на світлині. На фото — велика група табірних остарбайтерів у Норвегії. Серед них — і українці. Можливо, впізнаєте серед них своїх рідних чи знайомих. Напишіть або зателефонуйте нам.

Наша адреса:

Лубенський міський благодійний фонд «Надія і Батьківщина», Василь Кращенко, вул. П. Гавсевича, 20-Г, м. Лубни, Полтавська обл. — 37503. Тел.: 0662040455.

Василь КРАЩЕНКО,
голова благодійного фонду
«Надія і Батьківщина»,
Лубни, Полтавської області

  • Загинув за Батьківщину? Доведи

    60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>

  • На чужині — не ті люди...

    Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>

  • «Русскій мір» у нашій церкві служити не буде»

    Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>

  • Батько солдата

    Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>

  • «Нашим хлопцямна війні Бог дає інші очі»

    Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>

  • Зона як заповідник

    Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>