Денис, Ліка і Єлизавета Тенецька знову зустрілися на сторінках роману Ірен Роздобудько «Ґудзик-2. Десять років потому», а презентація книги відбулася рівно через десять років після виходу першого «Ґудзика».
Нагорода гран-прі «Коронації слова-2005», екранізація роману в 2008 році, чотири перевидання, вихід у світ аудіо-книги, переклад і видання англійською мовою — успіх першої частини, йдеться про роман «Ґудзик». Саме це й надихнуло письменницю написати його продовження. І вже навесні цього року світ побачила книжка «Ґудзик-2. Десять років потому».
«Герої дають мені можливість говорити про те, що мене хвилює — про найболючіші речі», — пояснює Роздобудько. — А їх зібралося чимало...
Авторка продовжує тему кохання, до кінця роману залишаючи інтригу: чи зустрінуться її головні герої Ліка і Денис? Персонажі роману страждають від кохання, і це кохання, як виявляється, для всіх різне: нерозділене, втрачене, нездобуте.
Ірен Роздобудько розповідає і про інші приховані речі, які можна «розкуштувати», коли вже читаєш роман: проблема молоді, яка поволі стає «втраченим поколінням»; «бікфордів шнур» — так називає письменниця визрівання громадянського суспільства в країні, яке ось-ось вибухне; поступово зростаюче бажання людини знати більше, ніж їй дають. «Про ці проблеми я можу говорити через Дениса, Ліку та Лізу», — пояснює вона.
Не могла не згадати письменниця про те, що турбує її зараз чи не найбільше: події на сході України, в її рідному Донецьку. Всі переживання і біль знайшли також своє відображення і в книжці: «Я ніколи не міг стати на коліна. Усвідомлюю, що інколи це буває необхідно, скажімо, в церкві. Адже незручно, коли ти стоїш стовпом, а всі довкола стають навколішки. (...) Я можу зробити будь-що, навіть найскладніше — визнати свою неправоту, навіть найнайскладніше — відмовитися від корисної пропозиції. А от стати на коліна досі не можу, навіть у церкві. Тому мене завжди дратували заклики звідусіль встати з колін. Але як зведешся, коли ти на них ніколи не стояв?..», — говорить один із персонажів роману.
Під час презентації авторка «Ґудзика-2» зазначила, що кожну свою книжку починає зі звернення до читача, молодої людини. Вона ніби змушує задуматися над своїм життям: «Ти такий красивий. Що ти робиш? Куди йдеш?». Закликає завжди здійснювати свої найзаповітніші бажання: «А чому мрія, якщо я можу зробити з неї мету?». Герої Ірен Роздобудько не є ідеальними, вони є живими: також мріють, помиляються, кохають.
Читачі, які встигли купити видання на «Книжковому арсеналі» і вже прочитати його, запитують про продовження — вихід третьої частини роману. Проте Ірен зізнається: «Може, знову за десять років, не раніше». А найголовнішим своїм досягненням вважає почуті слова від читачів, що «Ґудзик» став першою в їх житті україномовною книжкою, з якої вони почали читати сучасну українську літературу.