«Несолодкий» діагноз

Ожиріння, гіподинамія, шкідливі звички — головні фактори ризику

Як свідчить медична статистика, цукровий діабет набуває тривожних масштабів у світі, зокрема і в Україні. Фахівці ВООЗ говорять, що недуга належить до категорії епідемії: за прогнозом Міжнародної діабетичної федерації, 2030 року кількість хворих на діабет жителів Землі сягне півмільярда осіб. Це перше неінфекційне захворювання, яке потрапило в розряд епідеміологічних. Із чим пов’язана така сумна тенденція — ми поцікавилися у Ксенії Замолотової, завідуючої відділенням загальної ендокринної патології та обміну речовин Київського міського ендокринологічного центру.

— Хоча наше життя, здавалося б, змінюється на краще під впливом прогресу і стає комфортнішим, люди дедалі менше замислюються про здоровий спосіб життя, — пояснює Ксенія Олександрівна. — А на ризики розвитку захворювання впливає насамперед спосіб життя, якого людина дотримується. І це вже доведено з наукової точки зору. Вчені та медики проводили дослідження, в яких брали участь люди з надмірною масою тіла. Одна група людей вела звичний для себе спосіб життя, інша ж його активно змінювала: люди упорядковували власне харчування, отримували достатню кількість фізичного навантаження, хоча б звичайної ходьби. І коли порівняли показники здоров’я людей у цих двох групах, то у тих, які змінили спосіб життя, ризик розвитку цукрового діабету знизився на 50 відсотків. Отож такі фактори ризику, як ожиріння, гіподинамія (малорухливість), шкідливі звички, серцево-судинні захворювання, хронічні стреси, недоліковані в дитинстві хвороби (коли батьки через 2-3 дні від початку недуги відправляють дитину в садочок), якість продуктів, які споживаємо, відчутно впливають на виникнення недуги. Звісно, треба брати до уваги також генетичну схильність до діабету. Все це разом готує сприятливий ґрунт для недуги.

— Лікарі говорять, що цукровий діабет — можливо, не так недуга, як спосіб життя, який треба упорядкувати за допомогою порад лікаря-ендокринолога, дієтолога.

— Якщо пацієнти дотримуються тих рекомендацій, які ми даємо їм при виявленні діабету чи у стані, що передує хворобі, то все так і є. І коли порівнювати показники здоров’я сумлінних пацієнтів з аналогічними показниками їхніх ровесників, які не хворіють на діабет, то у пацієнтів вони набагато кращі. Тобто, якщо людина за собою стежить, — результат відчутний. Щоправда, я не беру до уваги генетично залежний процес розвитку ускладнень, які виникають при цій недузі.

На жаль, тенденція така, що фактично кожен другий пацієнт із тих, кого обстежуємо, має якісь порушення обміну — або вуглеводного, або ліпідного, серцево-судинні захворювання. Головне, чого ми домагаємося, — не допустити погіршення якості життя. Тому що ускладнення від цукрового діабету дуже серйозні і дорого обходяться — як для пацієнта, так і для держави. І всі наші зусилля спрямовані на те, щоб людина не втратила зір, уникнула ампутації ніг, щоб не мала потреби щодня їздити на діаліз. А досягнути цього можна лише завдяки постійному контролю рівня цукру в крові (натщесерце та через 2 години після їди), а також контролю показника глікованого гемоглобіну — він дає інформацію про ступінь компенсації пацієнта або допомагає при встановлені діагнозу. Якщо дотримуватися допустимих меж показників, то ризик розвитку ускладнень зводиться до мінімуму. Навіть зменшення на один відсоток показника глікованого гемоглобіну на 25 відсотків зменшує ризик макросудинних ускладнень і на 35 — мікросудинних. І за ці відсотки варто боротися.

«Якщо організм посилає «дивні» сигнали — не ігноруйте!»

— Ускладнення, які найбільше дошкуляють при діабеті, пов’язані зi станом кровообігу?

— Так. Насамперед хвороба позначається на серцево-судинній системі. При цукровому діабеті часто трапляються інсульти, обширні інфаркти, часто — безбольові. Відбуваються також специфічні ураження мікроциркулярного русла — ретинопатія з боку органів зору, нефропатія з боку нирок і важкі зміни у верхніх та нижніх кінцівках. Але фактично при діабеті страждають всі внутрішні органи.

— Що важливо знати, аби уникнути таких катастроф?

— Контролювати рівень цукру в крові — насамперед. Тримати цей рівень у тих рекомендованих нормах, які ми з пацієнтом обумовлюємо. Існує таке нове поняття, як глюкозотоксичність. Тобто, підвищений цукор у крові, з яким людина живе не один рік, не помічаючи особливих проблем, оскільки компенсаторні можливості організму досить великі. І ми цими можливостями користуємося, найчастіше — на шкоду собі. Десь трішки «посушило»? Мабуть, просто було спекотно, тож і хотілося пити, — думає людина. А потім організм непомітно адаптувався, пацієнт уже не відчуває «дивної» спраги, і здається: все чудово. А через рік потрапляє в лікарню із трофічними змінами нижніх кінцівок, які можуть спричинити ампутацію. До речі, відсоток пацієнтів, у яких недугу виявляють на такій стадії, на жаль, дуже високий. Тому нині не тільки світова діабетологія, а й фахівці в Україні, міжнародні фонди намагаються привернути увагу пацієнтів саме до цієї проблеми. З’являються публікації в пресі, програми на телебаченні. І люди потроху починають розуміти: якщо організм посилає якісь «дивні» сигнали — краще цю проблему не ігнорувати. І вчасно звернутися до фахівця.

— Які сучасні методи лікування діабету застосовують сьогодні у світі, і в Україні зокрема?

— У роботі зі своїми пацієнтами ми дотримуємося спеціальних лікарських протоколів щодо ведення пацієнтів із діабетом першого або другого типу. Це дуже важливо, оскільки ми прагнемо до страхової медицини, яка передбачає обов’язкове дотримання таких стандартів. Ці протоколи засновані на міжнародних рекомендаціях, і там чітко передбачені всі етапи лікування. Але в усіх пунктах першим рядком іде зміна способу життя. Потім уже — так звані препарати першої лінії, які ми призначаємо пацієнтам, детально розписано, коли контролювати стан хворого. Подальші кроки — комбінована терапія, інсулінотерапія. Все відбувається поетапно, під чітким контролем лікаря.

— Як часто необхідно перевіряти рівень цукру в організмі тим, хто не має схильності до діабету, але намагається тримати ситуацію під контролем?

— У нас була чудова система Семашка, яку ніяк не можуть зруйнувати. Ми жалкуємо за нею, якщо чесно. Особисто я вважаю, що треба брати те цінне зерно, що існує, і покращувати його, а не нищити. Тому система диспансеризації, якщо її розумно організувати, а не задля галочки, може давати дуже хороші результати. Ця система передбачала, що раз на рік людина задля профілактики мала здати загальний аналіз крові, перевірити рівень цукру у крові, пройти огляд у вузьких фахівців. Тому люди, які не належать до груп ризику (не мають серцево-судинних захворювань, ожиріння, спадкових недуг, не потерпають від порушення ліпідного (жирового) обміну), раз на рік мають контролювати рівень глюкози в крові — цього цілком достатньо. Показник глікованого гемоглобіну дає динаміку стану здоров’я, пов’язану з рівнем глюкози в крові, щонайменше за три місяці. Якщо ж людина належить до груп ризику, то раз на півроку терапевти, сімейні лікарі мають спонукати такого пацієнта здати відповідні аналізи.

«Коли людина бачить ефект — починає чути лікаря»

— Яких помилок найчастіше припускаються пацієнти з цукровим діабетом?

— Не чують нас, коли говоримо, що треба змінити спосіб життя. Не дієти дотримуватися, бо дієта — це щось тимчасове. А саме — постійно так жити. Якщо перший етап запустити і пацієнт почне знову їсти все підряд, мало рухатися, не відмовиться від шкідливих звичок — продовжуватиме курити, вживати алкоголь, то порочне коло замкнеться. Доводиться збільшувати дозу, кількість препаратів, але в цілому ми не досягаємо бажаних результатів у лікуванні. Отже, як не ухиляйся, але головна засада терапії цукрового діабету другого типу — здорове, правильне харчування і фізична активність. Пропонуєш пацієнту: поїжте ввечері так, як ми вас вчимо, — клітковину і білок. І поміряйте вранці рівень цурку в крові. І для порівняння повечеряйте так, як ви звикли — вуглеводами, жирами. І так само зміряйте цукор крові на ранок. І коли пацієнт бачить, що у першому випадку цукор вранці буде 6-7 ммоль/л, а в другому — 11-12 ммоль/л, то починає замислюватися: так, це працює. Адже насправді пацієнт при правильному харчуванні не голодує — каші, картопля (за винятком пюре та печеної), тверді сорти макаронів, декілька тонких шматочків чорного або висівкового хліба — на сніданок та обід, фрукти до сімнадцятої години, на вечерю — риба, м’ясо, овочі насичують організм. І при цьому ти не набираєш вагу, і рівень цукру нормальний. І тоді пацієнти починають нас «чути». І діяти так, як ми пропонуємо. Цей «експеримент» допомагає. Адже коли людина бачить ефект, то припиняє нарікати, буцімто «ця лікарка без кінця мені говорить про правильне харчування».

Тож, можливо, не з першого разу, але нам вдається порозумітися.