Хай, Шанхай!

Китайська завжди була моїм улюбленим предметом у Київській гімназії східних мов. Думаю, завдяки Ніні Олексіївні Орчинській, яка вела уроки настільки цікаво і динамічно, що дзвінок на перерву лунав несподівано швидко. Вдома лишалося тільки повправлятися над каліграфією, бо весь пройдений матеріал укладався в пам’яті «стрункими рядами», не потребуючи повторення. За особливо вдало виконані вправи Ніна Олексіївна завжди дарувала нам оригінальні сувеніри чи мальовничі фото з Китаю, тому Піднебесна завжди асоціювалася для мене з приємними сюрпризами.

Канікули, як нагода повчитися

Цьогоріч зимові канікули в українських вишах iз двох тижнів розширили до двох місяців. З’явилася чудова нагода попрактикувати китайську на міжнародних курсах у Шанхаї, знайдених в інтернеті. Попри цікаву програму курсів, вабив і сам Шанхай — «столиця світу». Це місто вразило мене ще під час поїздки за шкільною програмою обміну, сім років тому. В тогочасній Україні Китай здебільшого сприймали через призму дешевого базарного ширвжитку та іронічної російськомовної пісеньки : «Солнце встает над речкой Хуанхэ, китайцы на работу идут...» Дехто ще пригадував блискучий джаз-бенд Олега Лундстрема, створений у велелюдному емігрантському середовищі Шанхая між двома світовими війнами. Ну і голлівудські легенди — Брюса Лі та Джекі Чана...

Мене, школярку, Шанхай вразив тоді ідеально «вилизаними» широкими дорогами та фантастично красивим освітленням, яке перетворювало нічне місто на чарівне видовище, від якого не відвести очей. А ще — безумовною повагою, з якою в КНР ставляться до своєї історії. Оригінальні шанхайські хмарочоси із модерновою інфраструктурою органічно виглядають у нових мікрорайонах. А старовинні квартали з чайними будиночками і парковими зонами тут обладнують навіть трамвайними зупинками в архітектурному стилі того часу, який зберігся і підтримується в наші дні. Подумалось тоді: втелющити потворний скляний «Хаятт» між раритетною Софією та ансамблем Михайлівського монастиря в Китаї б точно нікому не спало на думку... Власне, саме враження тієї першої поїздки й хотілося при нагоді перевірити.

Ну і, звісно, поповнити власні знання улюбленої китайської.

Не подорожуйте з незнайомими агенціями!

Поїздку вирішила оформити через агентство «Ені вей ені дей», єдине в Україні, де анонсували можливість стати учасником навчальної програми в Китаї.

Готувати документи почала за два місяці до задекларованої дати виїзду. Спочатку все йшло чудово: мені надіслали тести, щоб визначити рівень знань, перелік необхідних документів, зразок договору, варіанти оплати... Тест склала, документи зібрала, програму обрала, передоплату внесла. Часу до поїздки лишалося більш ніж достатньо. Але я не лінувалася час від часу нагадати про себе в агенції: що ж там iз поданими на візу документами? Щоразу просили не хвилюватися. От тільки сума оплати, заявлена спочатку і закріплена договором, почала регулярно змінюватися у бік зростання, адже з’являлися якісь «невідомі» до цього агенції нові умови. Наприклад, виявилося, що необхідні на заняттях книги не входили в оплату навчання, за них потрібно було окремо платити. Потім — що посольству (начебто) потрібен оригінал, а не надіслана факсом копія запрошення з Китаю. За пересилання оригіналу ми мали доплатити... 75 євро!

І це все з’ясувалося на останньому тижні перед поїздкою. Таким чином агентство ставило мене в ситуацію: або платиш, або нікуди вже не поїдеш. Адже вони досі навіть не починали займатися моєю візою, хоча всі документи вже півтора місяця лежали в них у шухляді. Що вже й казати про те, що сума, яку мені на початку виписали за авіаквитки, під кінець збільшилася майже на чотири тисячі гривень, адже квитки також купували в останній момент. І це ще не все. Я замовляла трансфер від аеропорту до дому, який... так і не приїхав по мене в Китаї. Тому я мусила добиратися до квартири, яку винайняли для мого проживання, сама. Як добре, що китайську я вчила не з нуля... Перед вильотом до Китаю мені навіть ніхто не зателефонував з агентства і не запитав, чи все гаразд. Я сама зателефонувала, щоб уточнити щодо трансферу (хто зустрічатиме, з якою табличкою і т.п.). Мені відповіли... що вони не знають і що пришлють інформацію на пошту, яку я маю перевірити в Москві (під час пересадки на літак до Шанхая). Врешті-решт по «електронці» з агенції написали, що не можуть зв’язатися зі школою, тому я маю якнайшвидше сама добратися, якщо нікого підходящого не побачу! Так і сталося: в шанхайському аеропорту нічого з моїм іменем чи назвою школи не знайшлося, тому я просто взяла таксі (що виявилося значно дешевшим за озвучений агенцією трансфер). А вже потім у школі виявилося, що насправді мене хтось таки чекав і не дочекався.

Виявилося, що і програма, яку я оплатила, не включала в себе заняття з письма, за них потрібно було платити окремо. Недешево. І — терміново. Телефоную батькам у Київ, — так, мовляв, і так. Виручайте... І тут почалися проблеми з банківською картою. Коли я оформляла її в банку, то одразу сказала: потрібно відкрити валютний рахунок iз карткою, яку в Україні зможуть поповнювати мої батьки, коли мені необхідно буде зняти гроші за кордоном. Вже у Китаї виявилося, що ніхто, крім мене, не може класти гроші на мою картку, тим паче в Україні. Скористалися «вестерн-юніоном» iз грабіжницьким відсотком за переказ...

А навчатися в Китаї цікаво!

Зате мені надзвичайно пощастило з господарями квартири, у сім’ї яких я проживала під час навчання. З вікна кімнати, яку мені відвели айї та шушу (так заведено звертатися у Китаї до тітоньки та дядечка), відкривався чудовий краєвид. Це була панорама набережної Сучжоу та одна з найвищих рукотворних споруд світу — Всесвітній фінансовий центр. Нічний Шанхай знову енергійно переливався всіма кольорами райдуги. А вранці мене чекало переповнене і галасливе метро з професійними «утрамбовувачами» у вагони тих, хто не поміщався з першого разу...

Навчальна програма, яку я обрала, виявилася справді цікавою і насиченою. Усні курси — до обіду, письмові курси — після обіду. Є там ще й окремі курси для підготовки до HSK-екзамену, без якого не вдасться вступити до китайського вузу, а також можна було брати індивідуальні уроки.

Викладачі були різні, але всі — професіонали вищої категорії. Тільки один штрих: учитель ніколи не почне нову тему, доки не переконається, що абсолютно всі у групі повністю освоїли пройдений матеріал. При цьому заявлений обсяг знань обов’язково вкладуть вам у голову, навіть інколи ціною додатково витраченого власного часу. Для китайського вчителя головний показник професіоналізму — рівень знань УСІХ його учнів без винятку. Взагалі китайці шанобливо ставляться до іноземців, які серйозно вивчають їхню мову, розуміючи, що це вимагає праці й терпіння. До речі, коли я захворіла (все-таки екологія Шанхая поки що бажає кращого), мені запропонували наздогнати пропущений матеріал, безкоштовно попрацювавши з кимось із викладачів на індивідуальних заняттях у зручний час.

Приємною несподіванкою стало і спілкування зі студентами з усіх країн і континентів, які приїздять сюди на навчання, здебільшого, плануючи застосувати знання китайської у бізнесі батьків. З більшістю з них ми одразу заприятелювали. Щоправда, спілкувалися між собою зазвичай англійською. Таким чином я значно поліпшила ще й свій розмовний «інгліш», який в університетській програмі вже не вивчаю. Відкриттям у спілкуванні зі студентами з Великобританії (а їх там, разом з американцями, найбільше) виявилася традиція тамтешніх вузів посилати своїх студентів на дворічне стажування до іншомовних країн за їх власним вибором. Мексиканську подружку здивували мої стримані дискусії з росіянкою («Як ви можете спілкуватися, коли між вашими країнами йде війна?!). Втім саме таке спілкування на нейтральній території, на мій погляд, дає цілком реальну можливість донести власну думку до мислячих людей з будь-якої країни. Принаймні погляди моєї візаві з Росії наприкiнцi нашого спільного перебування на курсах китайської точно трансформувалися...

До речі, в Китаї, за моїми спостереженнями, з більшою симпатією ставляться саме до української сторони у війні з РФ. Просто там традиційно не люблять втручатися в чужі конфлікти, воліють діяти, мовчки надаючи технічну чи гуманітарну підтримку, а не раз по раз виступати із заявами про «занепокоєння».

Культурно-побутовий шарм Піднебесної

Іноземному студенту, як на мене, жити в китайській сім’ї набагато комфортніше і вигідніше, ніж у спеціальному гуртожитку. По-перше, проживання в апартаметах від школи дорожче, хоч воно навіть не передбачає ранкового харчування. У сім’ї мене годували (це входило в оплату), спілкувалися зі мною, виправляючи «київський» акцент, і навіть прали речі. При цьому я була повністю самостійна, могла приходити та йти коли і куди мені хотілося. Іноді у мене в кімнаті навіть подруги зі школи ночували. Тож аргумент, що в апартаментах студент має більше свободи, для мене тепер точно не аргумент. Крім того, я завжди могла запитати у господарів як краще доїхати в певне місце чи куди краще піти, або що і де вигідніше купити. А головне — я могла постійно практикувати китайську мову!

Подорожувати ж по Китаю можна роками, потрібно просто мати на це гроші.

З приємних вражень: усі тамтешні музеї використовують мультимедійні інформаційні системи. Окрім екскурсій по Шанхаю, в період новорічних свят мені вдалося побувати у Ханчжоу. Це місто дуже особливе для всіх китайців. На їхню думку, «на небі є рай, а на землі — Ханчжоу». Мальовнича природа поблизу озера Сіху дійсно заворожує. Місто це найбільш знамените своїми ретельно доглянутими оригінальними парками і пам’ятниками. Надзвичайно багато туристів відвідують Ханчжоу в усі пори року. Велична багатоярусна пагода Лейфента, символ «нового Ханчжоу», свого часу була зруйнована, але заново відбудована з урахуванням потреб численних туристів. Китайці, як на мене, народ доволі безпосередній і товариський, але цілком самодостатній. І хоча їхній темп життя зовні здається трохи сповільненим, це саме той випадок, коли статечна черепаха закономірно переганяє метушливого кролика...