Пам’яті Максима

29.04.2015
Пам’яті Максима

Перемоги на Турнірі спортсмени присвятили пам’яті Максима.

На турнірі пам’яті Максима Бендерова перемогти хотів кожен — щоб віддати честь Воїну. І кожна перемога в цей день присвячувалася Максиму. На килимі Олександрійського палацу спорту змагалися багаторазові чемпіони світу та Європи, майстри спорту міжнародного класу, 8 діючих членів збірної України, в цілому — близько 100 учасників. Звичайно ж, спортсмени перевіряли свої сили перед важливими міжнародними стартами, але головна мета турніру, як сказав президент Федерації панкратіону України Олександр Мандрик, дещо інша: «Ми хочемо показати країні, що Герої не вмирають, вони з нами».

Турнір iз панкратіону імені Максима Бендерова відбувся в місті Олександрія на Кіровоградщині наприкінці квітня. Глядачі прийшли не просто подивитися видовищні поєдинки цього олімпійського виду спорту на основі давньогрецьких єдиноборств (який поєднує елементи боротьби та кулачного бою), а, в першу чергу, вшанувати пам’ять свого земляка Максима Бендерова — Героя, який загинув у війні на Донбасі.

Максим Бендеров — багаторазовий чемпіон України з панкратіону, володар чорного пояса. Спортивну кар’єру поєднував з кар’єрою військового. Він одним iз перших вирушив у зону бойових дій ще в березні 2014 р., служив розвідником, за півроку на фронті успішно виконав десятки бойових завдань... Але в липні в Олександрію прийшли сумні новини — Максима більше немає. Його рота отримала наказ вирішити дуже непросте завдання — провести українську колону вздовж кордону з Росією. Під час операції з російської сторони почався мінометний обстріл. Дві міни прилетіли просто в центр похідного табору розвідників...

День похорону, 18 серпня, став по-справжньому чорним для місцевих жителів. 24-річний Максим Бендеров устиг досягти багато чого. Спортсмен і тренер, друг і наставник, син і брат, а для своїх вихованців зі школи-інтернату селища Пантаївка неподалік Олександрії — справжній батько.

«Вшановуючи наших хлопців, ми привертаємо увагу влади і народу до національного духу моральності і патріотизму, — каже Олександр Мандрик. — Максим мав рівень майстерності «I дан», чорний пояс, він своїм прикладом показував, яким має бути боєць. На змаганнях панувала зворушлива атмосфера, сльози на очах були у всіх: і у батьків, і у почесних гостей, і у глядачів. Стіни залу буквально здригалися від переживань у наших серцях». Приїхали на турнір і бойові товариші Максима Бендерова. Згадували друга, аплодували переможцям, тиснули руки переможеним, підтримуючи, мовляв, кожна поразка — це новий старт.

Бої відбувалися в двох видах панкратіону — грепплінг (боротьба в партері) і фул (де поєднується бій з ударами рук та ніг, а також боротьба з захопленнями та, скажімо, больовими прийомами). У командному заліку грепплінг перемогла збірна Одеської області, на другому місці — Сумська область, на третьому — Київська. У розділі фул кращими стали борці Сумщини, срібло у Кіровоградської області, бронза — в Одеської.

«Насправді не важливо, хто переміг, а хто програв, — говорить керівник Федерації панкратіону Кіровоградської області Олег Вєтров. — Головне, що ми розповіли людям про Максима Бендерова, і я впевнений: завдяки, в тому числі, його прикладові у нас в країні виросте покоління справжніх патріотів, Людей з великої літери, готових захищати Батьківщину і ніколи не падати духом».

Усі спортсмени за результатами турніру отримали очки в загальний залік національного рейтингу. А всі зібрані під час проведення змагань гроші від спортсменів і глядачів (понад 10 тисяч гривень) передали батькам Максима — Інні Миколаївні та Василю Петровичу. За словами одного з організаторів турніру, тренера і близького друга Максима Бендерова Костянтина Ліщенка, в нинішніх умовах це дійсно значуща допомога для них: «Ми знаємо потреби батьків Максима, оскільки щоп’ятниці відвідуємо їх. Такі заходи — це найменше, що ми можемо зробити. Адже хлопці, які віддали життя під час цієї війни, зробили для нас неймовірне. Бій за аеропорт тривав у рази довше, ніж бій за Брестську фортецю... Сьогодні мої вихованці мріють прославляти Україну, а не виїжджати в Іспанію і збирати там урожай. Спасибі нашим хлопцям за це...»

«Максим став прикладом мужнього борця за наше з вами майбутнє, — говорить президент Спортивного комітету України Ілля Шевляк. — Із перших днів війни він перебував на сході України, а в серпні мав уже повертатися в рідну Олександрію, але доля розпорядилася інакше. На Донбасі загинуло дуже багато наших хлопців, і я вірю, що всіх Героїв ми будемо пам’ятати і шанувати... На змаганнях було прийнято рішення одну з вулиць Олександрії назвати на честь Максима Бендерова. Усі сьогоднішні перемоги — для нього».

  • «Якби на Майдан відразу 100 тисяч вийшло, стріляти злякалися б»

    З Олексієм Колісником, відомим на Волині дослідником проблем державотворення, кандидатом психологічних наук, професором Східноєвропейського університету імені Лесі Українки, розмовляли за кілька місяців до початку другого українського Майдану, в серпні 2014-го. >>

  • Навіть Азаров намагався...

    Після Революції гідності мовна ситуація в Україні погіршилася, і  це відбувається тому, що уряд не представляє українську ідентичність, підтримка української мови сприймається як зазіхання на людські права російськомовних. >>

  • Яценюк — політик № 1 в Україні?

    Щонайменше дивними виглядають заяви так званих «одноразових» політологів чи експертів про те, що невелика пауза пішла на користь Арсенію Яценюку, і що вже невдовзі він зможе запалати «новою зіркою» на політичному небосхилі… >>

  • «Зараз іде загострення складної суспільної хвороби»

    У біографії заслуженого лікаря України Володимира Карпука є період, коли він, як кажуть, ходив у політику: був народним депутатом України від блоку «Наша Україна» у Верховній Раді 5-го і 6-го скликань, деякий час працював заступником голови Волинської облдержадміністрації з гуманітарних питань. Тобто спробував владу на смак у різних її іпостасях. >>

  • «Щоб ми перемогли»

    Цьогорічне вшанування Героїв Крут чи не вперше винесло на загальнодержавний рівень аналітичне, а не емоційне, як досі, бачення подій відомого бою. Упродовж майже 100 років українська поезія оспівує трагізм загибелі «300 студентів» і шпетить тодішнє керівництво УНР за «зраду» — мовляв, відмовилися від війська, самі сиділи в Києві, а хлопчики гинули. >>

  • Ангели над Майданом

    До кінця тижня у виставкових залах Центрального будинку художника Національної спілки художників України (вулиця Січових стрільців, 1-5 у столиці) триватиме сьома Всеукраїнська бієнале історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». >>