Під кого продаж?

— Дмитре Геннадійовичу, як нинішня криза позначилася на вашому підприємстві і який просвіток ви бачите в ситуації, що склалася?

— Результатом девальвації гривні стало прогнозоване погіршення якості майбутнього врожаю і його обсягу. Менше підгодували посіяне, то менше й пожнемо. Ситуацію на наших посівних площах під час посівної кампанії погіршували військові дії на території Донецької та Луганської областей, заміновані поля і пересування по них важкої техніки. Та й загалом обставини на агроринку України не кращі. За різними оцінками, на проведення посівної цього року аграріям не вистачає від 11 мільярдів (на думку чиновників Мінагропроду) до 30 мільярдів гривень (за підрахунками УКАБ). Цих мільярдів узяти нізвідки. Навіть якщо аграрії знайдуть гроші, користі від них не буде, бо дорога ложка до обіду, — час посівної минув. За найскромнішими оцінками, економія на агротехнологіях призведе до скорочення зернового валу по Україні як мінімум на 10-15 відсотків, якщо обійдеться без погодних катаклізмів. Через нестачу грошей аграріям довелося економити ще й на якості посівного матеріалу, але така ситуація може стимулювати вітчизняних насіннєводів і сільськогосподарську науку в цілому.

— Вільний ринок і підтримка ЄС можуть посприяти пожвавленню аграрного бізнесу в Україні?

— Заступник міністра агрополітики з питань євроінтеграції Владислава Рутицька недавно повідомила, що українські аграрії вже вичерпали чотири квоти експорту агропромислової продукції в ЄС, встановленої на весь 2015 рік. Як зазначено у повідомленні прес-служби Мінагропроду, чотири квоти вичерпані достроково: квота на експорт кукурудзи (400 тисяч тонн), меду (5000 тонн), яблучного і виноградного соку (освоєно 98,4%, залишок становить 157 тонн iз 10 тисяч тонн). Так само вичерпано квартальну квоту по м’ясу птиці (4000 тонн). Ось і весь європейський ринок, досі офіційно дозволений Українi. Правда, міністерство вже подало в ЄС пропозиції про можливість початку переговорного процесу щодо перегляду розмірів торгових преференцій у рамках створення зони вільної торгівлі. Але підозрюю, ці плани якщо й будуть реалізовані, то не більше, ніж наполовину. Підготувати українська сторона їх зможе, а от чи прийме європейська сторона?

Європейський ринок сам страждає. Криза збуту сільгосппродукції буквально душить фермерів у ЄС, а тут їм пропонують із Києва потіснитися на своєму власному ринку... Брюсселю явно не до нових преференцій для проблемної України. Товарообіг між Україною і Росією падає прогнозовано, — обсяг їх закупівель скоротився на 33,7 відсотка. Але ж і товарообіг України з Китаєм обвалився на 24 відсотки (до $ 8,1 млрд.), з Німеччиною — на 17 (до $ 7 млрд.). А ніяких конфліктів iз цими країнами в України немає. Чому валиться експорт? Та тому, що нам банально нічого запропонувати. А з падінням обсягів сільгоспвиробництва стане ще складніше пропонувати і заробляти тверду валюту для майбутніх посівних.

— 30 березня Петро Порошенко на засіданні Національної ради заявив, що питання реформування агрокомплексу в умовах обвалу експорту важкої промисловості і машинобудування є критично важливим для держави та її інвестиційного клімату, і закликав винести на загальне обговорення питання про продаж земель сільськогосподарського призначення. Очікують, що це дасть ресурс для активізації економіки, створить нові робочі місця, залучить інвестиції і позитивно вплине на стабільність банківської системи. Як ви ставитеся до таких планів?

— Питання продажу землі в Україні стояло на порядку денному всі 23 роки її незалежності, але постійно відкладалося через непідготовленість і непрозорість законодавства. Поки що діє мораторій на ринок сільгоспземель — до 1 січня 2016 року. Але, схоже, рішення доведеться приймати раніше. Хіба заради цього здійснювалася Революція гідності, заради продажу за безцінь іноземцям орних, найкращих у світі чорноземів? Арабам Бог дав нафту, а нам — землю. Якими б не були продажними і злодійкуватими депутати минулого скликання, але на таку зраду інтересів країни та її народу вони не пішли. А ці, схоже, підуть! Безумовно, все це буде пафосно і патріотично піднесено українцям, як єдиний «порятунок нації», а того, хто буде проти, тут же оголосять ворогами народу. Але якщо аграрії та все мисляче населення країни не протистоятимуть безсовісному дерибану сьогодні, то завтра може бути пізно. Таке навіть уявити страшно: стати батраками на власній землі. Згідно з прогнозом ООН, чисельність нашої країни до 2050 року може скоротитися до 20 мільйонів чоловік. Але якщо «реформи» в нашій країні будуть йти таким чином, то до 2050 року в Україні взагалі не залишиться корінного населення, хіба що раби на плантаціях.

— Як має йти об’єднання сил і можливостей, щоб не допустити безславного майбутнього країни та перетворення її на імперську колонію?

— Треба шукати нову політичну альтернативну силу, побудовану на засадах об’єднання всього суспільства. Аграрії — народ мирний, який прагне нагодувати, напоїти і обігріти всіх без винятку — червоних, білих, жовтих, незважаючи на їхні політичні погляди. Вони й можуть стати тим об’єднуючим початком протиборчих сторін і партій, якого так не вистачало Україні. Сьогодні точиться багато розмов про реформу місцевого самоврядування. Але, як би ми не кроїли межі міст і районів, — якщо ми не дамо громаді джерел власного фінансування, жодна реформа не стане успішною. Де фінансова складова для адміністративного перекроювання? Не треба нам нічого перекроювати, — дайте можливість територіальній громаді, громаді, сільській раді не ходити з простягнутою рукою до Києва, а отримувати кошти на місцях. Дайте фінансову самостійність місцевій громаді, і ви побачите, як сам по собi зникне величезний шмат фінансових проблем не тільки місцевого чи обласного масштабу, а й загальноукраїнського. Бо проблеми Слов’янська не повинні вирішувати в Краматорську, а питання Донецької чи Вінницької області — у Києві. Жмеринка, а не Київ повинна вирішувати, скільки там потрібно поліції чи суддів, лікарів чи вчителів, двірників або працівників ЖКГ, як це організовано в Сполучених Штатах Америки. Головне джерело фінансування, — земля, що знаходиться на території громади, повинна бути у власності держави. І належати громаді, — населенню, що проживає на конкретній території. Як нафта — спільне надбання — належить кожному арабу. Сьогодні нам усім потрібно зрозуміти одну просту істину: Україна — це територія персональної відповідальності кожного з нас, і завтра щось поміняти в країні може бути пізно.