Іванів день

Залишитися без власної хати, у якій разом з родиною прожив 25 років, ризикує 46-річний житель черкаського села Плоске Іван Стригун. Бо правонаступник колишнього колгоспу — СТОВ «Лан» — через суд відбирає у чоловіка його будинок.

«Село тільки просинається, а я вже годую худобу на фермі»

Хата в Івана Григоровича у центрі Плоского, добротна, з білої цегли. Село це не зовсім звичне, адже від Сміли його відділяє тільки дорога Черкаси—Умань, що проходить по краю міста. Тож земля у цьому населеному пункті недешева, а його жителів можна спокійно прирівнювати до тих, хто мешкає у районному центрі.

У Плоскому Іван з дружиною Галиною оселилися ще у 1989 році, тільки-но побралися. Глава родини тоді влаштувався на роботу в місцевий колгосп «Серп і молот» трактористом. Працював і в полі, і на фермі. «Вдосвіта, коли село ще тільки просинається, я вже роздаю худобі корми на фермі», — пригадує «УМ» трудові колгоспні будні Іван Григорович.

У той час від колгоспу він з дружиною та двома синами й одержав будинок на 90  кв. м. Згодом господар добудував там кухню, ванну й туалет, вставив пластикові вікна.

«Вже давно треба робити у хаті ремонт, але зараз не до цього — дружина хворіє, тож лікування забирає усі кошти», — бідкається чоловік. Він тільки повернувся з лікарні від дружини Галини. 44-річна жінка має інвалідність через проблеми зі спиною.

До всього цього чоловік має ще один клопіт — бореться за свою хату. Адже товариство «Лан», яке стало правонаступником колгоспу «Серп і молот», через суд хоче забрати у нього дім. «Купував будинок іще в колгоспі, а тепер товариство вважає його своїм», — пояснює Іван.

Господар запрошує до хати на чотири кімнати й розповідає, що цю оселю продали йому за 30 тисяч карбованців. Половину коштів він заплатив із власних заощаджень відразу, а решту мав відпрацювати у колгоспі протягом наступних 15 років.

Але через вісім років життя внесло свої корективи, колгоспи почали розвалюватися, чоловіку довелося шукати інше місце роботи. «У колгоспі не було роботи, тож змушений був звільнитися, — чоловік показує свою трудову книжку із записом у ній про звільнення 1 грудня 1997-го. — А тут іще й дружина перенесла кілька операцій. Зарплати не вистачало навіть на суміш новонародженому синові». Його хату на той час оцінили з урахуванням індексації у 54 тисячі гривень. Сам господар до того вже виплатив колгоспу 29 тисяч гривень. «Я просив повернути сплачені мною гроші, щоб купити менший будинок, але в колгоспі на таку пропозицію не погодилися», — каже чоловік.

Зізнається, боротися за житло у судах не мав коштів, тож дав згоду на мирову угоду. Відповідно до неї, господарство отримувало сертифікат на право власності на його земельний пай загальною площею 3,2 га, натомість Івану Григоровичу залишався будинок.

Після укладення мирової угоди промайнули три роки. Увесь цей час товариство користувалося земельним паєм, а Іван Стригун жив з родиною у своєму будинку. А одного дня, пригадує чоловік, зустрів колишнього голову колгоспу Володимира Тарахтія, який йому й повідомив, що він може отримати державний акт на землю, бо сертифікат досі значиться на ньому. А держава, уточнив Володимир Тарахтій, з колгоспом за людські хати розрахувалася аж чотири рази, коли давала компенсацію на будинки, дороги, освітлення й газифікацію.

«Право власника — вирішувати, на який термін і кому здавати в оренду свою землю»

«Я поїхав у земельний відділ, у документах і справді було моє прізвище. Тому й оформив акт на землю», — веде далі Іван Григорович. Він каже, що правонаступник колгоспу — товариство «Лан» — його землею, яка, за документами, належить йому, користувалося до весни минулого року і відсотків йому не платило.

«Я пропонував «Лану», і не один раз, підписати договір оренди. Та товариство стояло на своєму — погоджуємося тільки на 25-річну оренду», — наголошує пан Іван.

Віддавати свій пай в оренду на такий проміжок часу, наголошує чоловік, він не наважувався через побоювання, що потім «навіть мої спадкоємці не зможуть розірвати той договір». Тож торік навесні Іван Григорович передав землю в оренду іншому фермеру. Натомість СТОВ «Лан» подало на нього позов до суду.

У «Лані» у цій скандальній земельній історії дотримуються своєї версії і твердо наполягають на скасуванні виданого державного акта на землю. «Іван Стригун отримав і будинок, і землю. При цьому він запевняє, що це законно. А ми вимагаємо повернути або будинок, або ділянку», — заявляє юрист СТОВ «Лан» Віктор Служавий. Він додає, що сільськогосподарське товариство пропонувало Стригуну підписати договір оренди землі на 20 років. Тоді, пояснює, «Лан» не вимагав би ту ділянку. «Ми керувалися мировою угодою. За нею сертифікат на право власності на землю належав «Лану». Стригун державний акт отримав усупереч мировій угоді», — переконує пан юрист. А тепер, наголошує він, Іван Стригун здав в оренду землю іншому фермеру. Оскільки його ділянка знаходиться посередині поля, товариство виділило орендареві її скраю, тож він користуватиметься нею аж до рішення суду. Яким воно буде — покаже час.

Свою думку про ситуацію озвучує й колишній голова колгоспу «Серп і молот» Володимир Тарахтій, за часів головування якого у господарстві працював трактористом Іван Стригун. Він пояснює, що в Україні були державні постанови про передачу соціальної сфери. Відповідно до тих постанов, будинки, що виділяли колгоспним працівникам, передані їм у власність. Це стосується навіть тих, хто вже не працював у колгоспі.

Володимир Тарахтій переконаний, що правда на боці Івана Стригуна, який усе зробив законно. Бо хоч і була мирова угода, а земельний сертифікат залишався на ньому, значить, закон не дозволяв його переоформити. «Це право Стригуна — вирішувати, на який термін і кому здавати в оренду свою землю», — підсумовує колишній голова колгоспу «Серп і молот».

Люди ж у Плоскому, котрі обізнані з цим конфліктом, кажуть: нехай суд поцікавиться, скільки коштів заробило сільськогосподарське товариство «Лан», орендуючи 3,2 га пайової землі Івана Стригуна і не виплачуючи йому пайові. Мовляв, тих коштів не на одну хату вистачить...