Київський національний університет імені Тараса Шевченка святкує 170-річчя. (Фото Укрінформ.)
Музей історії Київського національного університету імені Тараса Шевченка днями чекає небувалого напливу гостей. Ще б пак: не кожного ж року відзначають подібні дати. Офіційне 170-річчя найвідомішого українського університету має стати, без перебільшення, непересічною подією за значимістю, масштабом, тривалістю та вартістю урочистостей. У ювілейну пору університет «завалюють» подарунками: Національний банк України ввів у обіг ювілейні монети «170 років Київському національному університету» номіналом у 5 i 2 гривні, у день народження закладу відбудеться презентація марки, присвяченої 200-річчю з дня народження Михайла Максимовича та колажу марок, присвяченого університету; ця дата — подвійне свято для університету — «офіційні» 170 років та 200 років із дня народження Михайла Максимовича. Перепало дещо й Музею історії університету (унікальному місцю, де можна помацати стару студентську форму чи конспект столітньої давності) — експозицію віднині розширено: будівельники перекинули згори 22-тонні балки й розмістили експозицію на двох рівнях. Пам'ятає сховище студентського скарбу чимало таємниць із буденного життя університету. Про 10 маловідомих фактів «УМ» розповів молодий директор Музею університету, колишній випускник, а нині викладач Іван Казимирович ПЕТРИЛЯК.
Питання про організацію Київського університету на базі Києво-Могилянської академії порушувалося гетьманами Виговським, Розумовським, однак реалізація ідеї стала можливою лише на початку XIX столiття. Університети в ті часи організовували, керуючись потребами дворянства. Центральні університети — Московський і Петербурзький, регіональні — для помісного дворянства. Лютеранське дворянство отримувало освiту у Дерпті, мусульмани — в Казані, так зване малоросійське дворянство — у Харкові, поляки — у Вільно. Польська шляхта активно виступала проти заснування університету в Києві, вбачаючи в ньому засіб русифікації молодих шляхтичів з Правобережної України, Волині й Білорусі. Так і сталося. Із придушенням Польського повстання у 1830—1831 роках було закрито і перенесено до Києва два вищі навчальні заклади поляків — Віленський університет та Кременецький ліцей. Створений на їхнiй базі у 1833 році Київський ліцей Святого Володимира наступного року було особистим указом Миколи Першого перейменовано в Імператорський університет Святого Володимира. Київський університет став першим університетом імперії, що мав ім'я. Це мало продемонструвати закінчення Миколою Першим справи князів Київських — об'єднанням історичних земель Київської Русі в імперії Російській.
Київ на той час уже практично втратив колишню велич. Населення міста складало близько 35 тисяч. «Місто» селилося у двоповерхових «шевченківських хатках», де-не-де височіли двоповерхові кам'яниці, руїни Золотих воріт і собори. Аж до 60-х років, часу придушення останнього польського повстання, університет, що згідно з програмними документами мав слугувати деполонізації краю, виконував протилежну функцію — полонізації місцевої еліти. Розмовною мовою університету тривалий час була польська. 3 вересня 1834 року 62 особи стали першими студентами, серед них — лише з півтора десятка українців і білорусів.
У 1835 році, через рік після заснування, університет розжився другим, на додачу до філософського, факультетом — юридичним. 1841-го заснували медичний факультет. Студенти, особливо студенти-медики, в той час мали погану славу серед місцевих. Там, де нині знаходиться парк, був пустир, де поодиноких студентів підстерігали корінні кияни. Міщани були переконані в тому, що студенти крадуть мерців та глумляться над трупами в анатомічних театрах. У пригоді студентам ставала фехтувальна майстерність, яку нащадки шляхетних родів опановували в університеті. Незабаром чутки про університетських перевертнів пом'якшали, кияни почали прихильніше ставилися до майбутній медиків.
Михайло Олексійович Максимович, вихованець Московського університету, наймолодший професор Московського університету став наймолодшим у світі ректором, очоливши Київський університет у 29 років. Улюблену ботанічну термінологію школярів («пестики», «тичинки») ввів саме Максимович. Професор ботаніки у Москві, Максимович у Києві став істориком і мовознавцем-славістом.
Першим університетським корпусом став будиночок капітана Корта, на нинішній Круглоуніверситетській. 11 аудиторій, житло ректора, бібліотекаря і... поліційного пристава. Для студентів винаймали «доходні будинки». За сім років архітектор Вікентій Беретті здав основний навчальний корпус. Проект перероблявся і доповнився костелом і церквою, які в примусовому порядку наповнювалися викладачами та студентами — відповідно до віросповідання. До колишніх храмів нині приходять за велінням серця та шлунка. В колишньому приміщенні костелу діє Музей університету, у церкві — студентська їдальня, у котрій вряди-годи проводять ... вінчання.
Колір, яким славиться головний корпус університету, став таким за велінням імператора: приміщення було пофарбовано у червоний, що мало імітувати колір червоного граніту. Пізніше народилися історичні міфи про кров, революцію та інше. Після заснування Ордену Святого Володимира та створення відповідної нагороди, прикрашеної червоно-чорним бантом, на фасаді Червоного корпусу «пробігла» чорна стрічка.
В університеті працювали відомі вчені, які робили сенсаційні відкриття світового рівня. Так, Володимир Бец, професор, світило світової науки відкрив великі клітини головного мозку. Нині його ім'я у Києві практично забуто. Така ж доля спіткала ім'я засновника ботанічного саду імені Фоміна — Рудольфа Траутфетера. Першого декана медичного факультету університету Караваєва кияни згадують значно частіше.
Серед випускників університету — Володимир Винниченко, Дмитро Єфремов, Максим Рильський, Микола Драгоманов... Перші президенти незалежної української держави Грушевський, Кравчук, президент Грузії — Саакашвілі.
Студенти університету першими порушили питання про викладання українською мовою, створення українознавчих кафедр, активно брали участь у революційних та визвольних рухах. Поборолися і за визволення самого університету. 1920-го року більшовики розформували університет, створивши Київський інститут народної освіти (КІНО). Пролетарів спочатку вчили писати, додавати в стовпчик, потім — уже вища освіта. 20—30-ті роки КІНО еволюціонував: Вищий інститут народної освіти, Інститут професійно-технічної освіти, а в 1933 році — Київський університет з нагоди 125-річчя із дня народження Шевченка стає «Шевченківським».
Київський національний університет імені Тараса Шевченка з часу свого заснування формувався і розвивався на міцному фундаменті європейських університетських традицій і у тісних зв'язках з іншими світовими університетами. Більшість київських професорів мали тісні наукові й академічні контакти з іноземними колегами. Свідченням такої плідної співпраці може слугувати той факт, що в дореволюційні роки (1834—1917) понад 200 відомих зарубіжних учених і діячів культури отримали звання почесних докторів або професорів Київського університету. Найбільш інтенсивно міжнародні зв'язки розвиваються з ВНЗ Німеччини, Росії, Польщі, США, Франції, Чехословаччини, Китаю. Щороку на навчання та в наукові відрядження за кордон виїжджають близько 800 наших студентів та науковців. У свою чергу, сотні студентів і дослідників з країн Європи, Азії та Америки приїжджають у наш університет.
Свідченням ваги, яку університет надає народній співпраці, є те, що звання почесних докторів нашого університету за останні тридцять років отримав 51 видатний діяч науки, освіти, культури і політики з 21 країни світу. Серед них такі всесвітньо відомі особистості, як Жак Ів Кусто (Франція), Тур Хейєрдал (Швеція), Індіра Ганді (Індія), Білл Клінтон (США), Вацлав Гавел (Чехія), Гельмут Коль (Німеччина) та інші.
В університеті зберігають старі звичаї. «Думаю, що наші студенти... цілком нормальні, — каже Іван Казимирович, «хранитель» музейних експонатів, — студенти в усі часи і в усіх народів любили повеселитися, відпочити... може, іноді повчитися». Сьогодні в міжнародному рейтингу вищих навчальних закладів Київський національний університет імені Тараса Шевченка посідає 16-те місце за багатьма критеріями. Нещодавно КНУ став першим ВНЗ в Україні, що має власну масштабну безпровідну мережу, призначену для використання в освітньому процесі, наукових дослідженнях та міжнародних проектах. Але ж рости є куди. Усі звершення потім знайдуть своє мiсце на полицях Музею університету. «Було б непогано, якби до нас активніше зверталися колеги з різних факультетів і не викидали раритети на смітник, — каже Іван Казимирович. — Те, що для фізиків і хіміків — старе обладнання, для нас — музейний експонат. Несіть старе до нас, за 50 років витримки у фондах воно буде мати цінність». А в університет тягнуть не лише відпрацьований мотлох (для увічнення технічного відставання), а й кахель для чергового ремонту санвузлів: приносити його в університет — стара й добра традиція.
Київський національний університет імені Тараса Шевченка об'єднує 14 факультетів (біологічний, географічний, геологічний, економічний, історичний, кібернетики, механіко-математичний, радіофізичний, соціології та психології, фізичний, філософський, хімічний, юридичний, підготовчий), 5 навчальних інститутів (міжнародних відносин, журналістики, філології, військовий, післядипломної освіти). В університеті за 63 спеціальностями навчаються понад 18 тисяч студентів, 1600 аспірантів. Професорсько-викладацький склад факультетів університету нараховує близько 2 тисяч осіб, у тому числі: 109 академіків і членів-кореспондентів державних академій наук, 327 професорів, докторів наук, понад 660 доцентів, кандидатів наук, які працюють на 158 кафедрах. За роки існування університет підготував більш як 250 тисяч фахівців, майже 25 тисяч докторів та кандидатів наук. З 1985 року ректором Київського національного університету імені Тараса Шевченка є академік НАН України, доктор хімічних наук, професор, лауреат державних премій, Герой України Віктор Васильович Скопенко.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
