Екскурсія в Сашків пейзаж

      Олександр Довженко — класик, класик і ще раз класик. Але найпростіше добратися до його творчої спадщини — це знайти в бібліотеці п'ятитомник творів і прочитати — «Зачаровану Десну», «Україну в огні», «Поему про море», щоденники, листи. Із фільмами складніше — за 13 років незалежності України, за інформацією професора В'ячеслава Кудіна, автора щойно виданої художньо-документальної повісті «Сашко», в жодному кінотеатрі не було повноцінної ретроспективи Довженка, тільки до ювілею «Кінопанорама» запланувала показати «Землю», а в Будинку кіно продемонстрували «Ягідку кохання». Ще один спосіб зрозуміти, ні, відчути енергетику генія — побувати в нього на батьківщині, оспіваній Довженком і вічно для нього пам'ятній землі. І нагода прекрасна — у дні 110-річного ювілею письменника і кінорежисера всі дороги вели в Сосницю, тож, отримавши зворушливі бутерброди і пляшку води, які Спілка кінематографістів заготувала для кожного з членів делегації, вибравши один із трьох комфортабельних автобусів, у дуже представницькій компанії я вирушила на Чернігівщину. Дорога до Сосниці протоптана, свіжозаасфальтована й «устаткована» даішниками і міліціонерами через кожні 500 метрів, і свідчить це зовсім не про те, що народна стежка до генія не заростає, а про те, що в суботу в райцентрі на Чернігівщині чекали Прем'єр-міністра України Віктора Януковича.

      За тином Довженкового дворища задовго до початку урочистого мітингу земляки позаймали місця, біля пам'ятика юному, окриленому, цілеспрямованому босому Сашку, який навіщось перефарбували у чорний колір, розташувались бандуристи і хористи у свитках, а далі — та сама хата під стріхою, яблуні, що аж вгинаються під урожаєм, і Літературно-меморіальний музей Олександра Довженка. Місцевий вчитель-пенсіонер Микола Іванович каже, що спочатку взагалі не могли знайти довженківське дворище, а потім старожили позгадували і вказали це місце. Після Довженків на цьому обійсті мешкали інші люди, у них потім і викупили хату під стріхою, в якій 1894 року народився Сашко — один із 12 дітей Одарки Єрмолаївни та Петра Семеновича, й один із двох дітей, які вижили. У нових господарів збереглися ще й речі попередників, і дерев'яна колиска, що висить у першій хаті — та сама, справжня, довженківська, і посуд оригінальний, і лави. «В твої маленькі вікна так приязно заглядало сонце і соняшник, і всякі інші квіти, і зілля всякі пахучі. А на покуті понад столом і темний сивий бог у срібних шатах, і Шевченко, і козак Мамай, і Будьонний, і Георгій Побідоносець на білих і рижих конях, і ще якісь люди і боги дивляться через стіл на піч і на кочерги, і на всякого доброго чоловіка, що входить у двері», писав Довженко. У хаті й сьогодні висять образи, портрет Шевченка і портрети батьків Олександра Петровича, фотографії сестри. Старі люди, що заходили в хату, всі дружно кивали: отак само і в нас було, а в моєї матері така скриня стояла, і піч ще старовинна.

      Далі у дворі — літературно-меморіальний музей, побудований до 70-річчя Довженка і цього року капітально відремонтований. У ньому земний шлях класика українського кіно унаочнено переконливо — від дитячих фотографій до посмертної маски, від дерев'яних граблів і глечиків до московського кабінету метра, де і портрет Маяковського і годинник, і книжки — із московської квартири Довженка. У музеї, і в хаті, і на подвір'ї — тарелі з яблуками, вони не декоративні, і не «для меблів», ними пригощають усіх гостей, більше того, співробітники музею доглядають сад, зберігають ці яблука і цілий рік дарують усім, хто ступає на це подвір'я. Разом з нами до садиби Довженка приїхав племінник Олександра Петровича — Тарас Миколайович Дудко, лікар-психіатр за фахом, який зараз мешкає в Москві. Але Тарас Миколайович з'являється в дядьківському контексті не лише до ювілею — скажімо, цього року він започаткував у Москві видання довженківського альманаху «Провісник», в якому, крім теми спадщини великого кінорежисера, порушується багато культурних, просвітницьких, духовних проблем. Він прекрасно розмовляє українською, дуже запально говорить про майбутні президентські вибори і каже, що треба агресивніше захищати свою ідентичність.

       На урочистому мітингу, присвяченому ювілею Олександра Довженка, племіннику ювіляра слова не дали, як і учню метра, кінорежисеру Ролану Сергієнку, як і кінематографістам, довженкознавцям, які мусили б нагадати землякам, і чиновникам, і Прем'єр-міністру, яка честь — стояти тут під яблунями Довженка, і як шкода, що цьому чернігівському самородку планетарного масштабу так талановито отруювали життя сірі владні люди. А натомість Віктор Янукович у Сосниці поповнив свою колекцію філологічних перлів ще одним: «Це професійне свято наших КІНЕМАТОГРАФІВ, представники яких тут представлені». «Кінематографи» очманіли, враження від прем'єрової недорікуватості не пом'якшили навіть обіцянки допомагати вітчизняному кіно.

      Найголовнішим символом цього ювілею кінематографісти намагалися зробити спадкоємність поколінь. Вручення державної премії імені Довженка знімальній групі картини «Мамай» у Сосниці і презентація в Будинку кіно молодіжного кінопроекту «Любов — це...», мабуть, найкращий подарунок Олександру Довженку, людині і режисеру.