Національний банк України зберіг високу облікову ставку — 30%. Її вирішено не підвищувати до взагалі захмарних висот, як пропонували деякі експерти. Але й не знижувати, про що просили банкіри. Відтак НБУ трохи знизив пряму загрозу падіння гривні. Натомість в Україні стало фактично недоступним кредитування, зокрема промисловості. Також згустилася загроза над цілою низкою вітчизняних фінустанов: епідемія банківських банкрутств, яка трохи вщухла, може розгорітися з новою силою. А ці два фактори знову ж таки становлять суттєву небезпеку для курсу гривні.
Півжиття за кредит
Нацбанк пояснює своє рішення інфляцією. «Істотні темпи приросту інфляції (за підсумками березня — 10,8%, у річному вимірі — 45%) змусили Національний банк залишити незмінним розмір облікової ставки», — повідомила прес-служба з посиланням на главу НБУ Валерію Гонтареву. Раніше зберегти незмінним нинішній розмір облікової ставки наприкінці березня рекомендував комітет із монетарної політики Нацбанку.
«На валютному ринку України останні тижні спостерігалися ознаки зниження напруги. У той же час ризики відновлення дестабілізації грошово-кредитного ринку зберігаються так само, як і високі інфляційні і девальваційні очікування. Відповідно для недопущення реалізації цих ризиків і формування стійкого тренду на зниження інфляції НБУ повинен продовжувати політику «дорогої гривні» шляхом збереження високих процентних ставок», — аргументував комітет свою позицію.
Нинішня ставка — майже рекордна за історію незалежної України. Вищою вона була тільки у 2000 році й становила тоді 35% річних. Потім Нацбанк поступово знизив її до 12,5%. Приблизно на такому рівні вона й перебувала весь останній час — аж до кінця минулого року, коли країна пережила безпрецедентне падіння курсу національної валюти. Тоді регулятор підняв її до 14%, а в лютому нинішнього року — до 19,5%.
Підвищення облікової ставки — захід вимушений і неоднозначний. «З одного боку, це сигнал для інвесторів, що справи зовсім погані, якщо регулятор підняв ставку через високу інфляцію», — каже директор компанії «FIBO-Україна» Сергій Поплавський. Але найнеприємніше, що внаслідок цього кроку в державі суттєво дорожчають кредити. «Це значить, що може постраждати реальний сектор економіки, навіть попри посилення контролю за видачею кредитів, через спад ділової активності», — наголошує Поплавський.
Існують, щоправда, і свої плюси. З одного боку, зростає ціна українських активів. На жаль, з ринку піде частина гравців, але на ньому залишаться найсильніші. «І саме на них може бути сконцентрована увага потенційних західних інвесторів, — каже експерт. — З іншого боку, відбувається процес трансформації української економіки, що може принести дивіденди в майбутньому». Ну і, зрештою, таким чином ймовірно може вдатися уповільнити процес інфляції та знецінення гривні.
Виживають завдяки махінаціям
Березневе підвищення облікової ставки свою роль, назагал, зіграло: гривня призупинила своє падіння. Хоча серед факторів, які спричинили цей факт, було не тільки підвищення ставки. А тому деякі експерти наполягали: треба й надалі йти цим шляхом і підвищувати облікову ставку — вище 30%. Адже рівень інфляції цьогоріч обіцяє розганятися і до 50%!
«Справді, до останнього кварталу 2015 року показник інфляції у річному вимірі перевищуватиме 40%, а у травні-червні майже напевне вийде на показник 50%, — погоджується головний економіст «Альфа-Банк-Україна» Олексій Блінов. — Утiм через дванадцять місяців він «охолоне» і повернеться до 30%». А тому, за словами аналітика, висока облікова ставка буде більш шкідливою, ніж корисною. «Нинішній стрибок інфляції — це переважно проблема минулого, тобто падіння курсу гривні, яке вже відбулося. Але аж ніяк не майбутнього, — каже Блінов. — Реагувати ж на нього додатковим підвищенням ставки було би передчасно». Адже, за його словами, орієнтуватися треба не на показник поточної інфляції, а на її прогноз у майбутньому.
Тим часом висока відсоткова ставка НБУ робить вітчизняні комерційні банки дуже уразливими. Послуговуючись дорогими грішми, вони не можуть повноцінно видавати кредити, а отже, заробляти й отримувати прибуток. А тому, аби виживати, вони мусять опиратися на старі запаси і перечікувати важкі часи. Або просити рефінансування в Нацбанку — аби продовжити власну агонію. Або займатися «нелегальщиною», що відбувається найчастіше.
Ще в березні аналітики ставили собі запитання: «Чи зможуть комерційні банки пережити ставку 30% упродовж місяця?». Тепер цей час розтягнувся — і питання стало ще актуальнішим. За неофіційною інформацією, у черзі на ліквідацію стоять 40 фінансових установ. І нині ця цифра може суттєво зрости.
«Чим нині займається більша частина вітчизняних банків? Вони беруть участь у валютних спекуляціях і будують фінансові піраміди, що ґрунтуються на пірамідах РЕПО (кредити під заставу цінних паперів. — Авт.), — каже директор Інституту розвитку економіки України Олександр Гончаров. — І з чим сьогодні сидить наш НБУ? З величезними «плечами» у цих пірамідах. І не доведи Господь, що розпочнеться обвал на ринку державних облігацій, всі ці піраміди полетять до біса». Якщо це станеться, то, на думку експерта, місяців через три новий валютний курс «наздожене» наші банки, насамперед, через їхні проблемні кредитні портфелі.
Нова облікова ставка, як вважає аналітик, — у цьому ж переліку ризиків. «Виникає питання: як довго ще наші банки накопичуватимуть валюту і відмовлятимуться від кредитування реального сектору? Чи правильні пріоритети обрала голова Національного банку Валерія Гонтарева? — каже Гончаров. — Нині ми маємо лише шокові відчуття, особливо у поєднанні із ситуацією на українському ринку. А от кульмінація шокового сценарію облікової ставки 30% розпочнеться вже наприкінці весни 2015 року. Найімовірніше, що саме тоді банківська система держави буде паралізована».
Натомість, як вважає експерт, замість підвищення облікової ставки до нечуваних висот, яке знищує кредитування української економіки, варто було би розділити всі вітчизняні банки на комерційні та інвестиційні. «Можливо, саме тоді ми змогли би отримати здорову банківську систему в Україні», — сказав Гончаров.
ТОЧКА ЗОРУ
Три версії руйнування банків
Роль Нацбанку у нинішній фінансово-економічній кризі в Україні виглядає дивно: регулятор поводить себе так, ніби його головне завдання — якнайсильніше нашкодити рідній державі. Обираючи між середнім і поганим варіантом розвитку подій, він неодмінно зупиниться на третьому, — найгіршому! Пояснень може бути два: або там сидять дрімучі непрофесіонали, яких чомусь категорично не хоче звільнити Президент. Або те, що вони роблять, комусь вигідно.
«Навіщо керівництво Національного банку України цілеспрямовано знищує банківську систему? — пише у своєму блозі економіст Олександр Охріменко. — Оскільки ніхто з діючих осіб правду нам не скаже, ми організували невелику дискусію за участю людей, що у різний час працювали чи працюють у банківській системі, там спробували знайти відповідь на це питання».
Версія номер один, на думку Охріменка, — керівництво НБУ навмисне знищує банківську систему, аби ліквідувати всіх сильних гравців, а потім самим поділити ринок. «Частка істини тут є: у Президента, Прем’єра, голови НБУ є або свої банки, або банки їхніх друзів чи спонсорів, — пише Охріменко. — Тим паче що саме ці банки, наразі ще дрібні, за підсумками минулого року показали вражаюче зростання». Щоправда, керівництво НБУ не може не розуміти і мінусів такого кроку: вже нині регулятор спровокував небувалу недовіру до банківської системи! «Такого підозрілого ставлення до фінансових установ з боку населення не було навіть у 90-ті роки, — стверджує експерт. — Хоча, можливо, вони сподіваються, що бізнесу все одно треба буде проводити безготівкові платежі, а українці все одно розміщуватимуть депозити — адже немає у державі альтернативи. Тому дрібні банки нинішніх високих чиновників завдяки грошам із державного бюджету та безконтрольної емісії можуть швидко багатіти — і стати успішними гравцями фінансового ринку після Руїни. І тоді вони зможуть нам розповісти, як чудово працюють менеджери їхніх банків — завдяки чому ці фінустанови так швидко зростають».
Друга гіпотеза — знищення відбувається … на вимогу МВФ. «Стається це не тому, що Міжнародний фонд не любить Україну і тому старається нам нашкодити, — каже Охріменко. — Тут, найімовірніше, інше: всі поради МВФ завжди закінчуються таким результатом. Це ж саме Фонд зробив у Греції, Мексиці та Аргентині. МВФ дає безглузді поради, а потім дивиться, що буде: якщо все впаде, то він робить вигляд, що не винуватий — просто, мовляв, країна-жертва погано себе поводила».
Третя версія — керівництво НБУ навмисне розвалює банківську систему, аби потім можна було дешево продати українські банки нерезидентам за хорошу комісію та відкати. Слабке місце цієї гіпотези, — не до кінця зрозуміло, хто із закордонних гравців захоче приходити і працювати на нашій території — особливо з огляду на реалії місцевого бізнесу. «Після розвалу СРСР також було чимало побоювань, що сюди прибіжать інвестори з Європи і США та куплять усе задешево, — каже аналітик. — Але насправді нічого такого не відбулося. Купівля ж українських банків 2004—2008 років була усього лише даниною моди: тоді у всьому світі скуповували банки, не лише в Україні, а й у Росії, Білорусі й навіть в Африці. Нині такої моди немає, радше, навіть навпаки».