Реформи як вони є

Перечекавши, поки трохи спаде хвиля ажіотажу, я подала документи на закордонний біометричний паспорт у ДП «Документ». Попередній паспорт закінчився минулого року, тож я була не з тих, хто вирішив поміняти документ «просто так» — на більш «модний» та «просунутий». Мені дійсно потрібна «корочка» для виїзду за кордон. Тож 6 березня 2015-го я відвезла гроші і папери за відомою всім киянам адресою — на Шевченка, 27.

Скажу відразу: я вирішила заплющити очі на дві обставини. По-перше, на величезну чергу, у якій я простояла понад дві години (зрештою, за кiлькiсть бажаючих отримати «біометрику» ДП «Документ» не відповідає). По-друге, на цілком очевидну переплату за надані послуги. За паспорт, який мали виготовити протягом 20 робочих днів, я заплатила більше 800 гривень, що є чвертю моєї щомісячної зарплати.

Як журналіст, я чудово знаю, скільки має коштувати такий документ, проте вирішила не псувати собі нерви. Я, так би мовити, «налаштовувалась на позитив», переконуючи себе, що якщо я залишаю чайові офіціантам, то хай і в цьому випадку підприємству «Документ» перепаде щось «зверху» за якісно та вчасно надані послуги.

А обслуговування у ДП «Документ» і справді було відмінним. Доброзичливий та люб’язний персонал, який швидко робив своє діло і проявляв максимум терплячості до стареньких відвідувачів. Я вийшла звідти окрилена і переконана в тому, що зміни таки є. Хай навіть не все ідеально, хай ще є, до чого присiкатися, але загалом — зовсім непогано. Тим паче що мені було з чим порівняти — я згадувала власний досвід, який здобула в 2004 році.

Тоді документи у мене приймало Подільське відділення Державної міграційної служби. Паспорт був потрібен мені терміново, тож я сплатила чималу навіть на той час суму за його оформлення впродовж трьох днів. (Були колись і такі терміни). І тільки коли я повернулася з банку з платіжкою на руках, дама, що мене обслуговувала, приголомшила: потрібна ще й довідка про несудимість. Причому дістати її я маю самостійно.

Пам’ятаю, як я ловила таксі і мчалася стрiмголов з Межигірської на вулицю Богомольця, у центральний главк МВС. Там чекало нове потрясіння — на виготовлення довідки йшов місяць, і нікого не хвилювало, що я вже сплатила грубі гроші за триденне оформлення паспорта. Але виявилося, що моєму горю можна зарадити: дівчина, що займалася довідками, простягнула у віконце папірчик iз написаним номером мобільного — за цим номером мав озватися таємничий «дядя», що «допомагав» таким, як я.

Дядя-«мент» і справді озвався. Ми зустрічалися чомусь в аптеці на вул. Артема. Я передала йому 150 гривень (у 2004-му це були немалi грошi). А потім страшенно картала себе за те, що віддала незнайомій людині ще й внутрішній паспорт. Наступного дня, щоправда, паспорт до мене повернувся разом із довідкою. Дядя вже не соромився і не крився, він вийняв iз портфеля цілий стос таких довідок, відшукуючи мою. Бізнес у нього явно процвітав.

Згадуючи тодішні пригоди, я раділа, що цього разу не треба бігати по банках і по міліціях, не треба давати хабарі, роблячи вигляд, що ти купуєш аспірин, не треба принижуватися і почуватися повним «лохом». Але в цій бочці меду знайшовся таки чималенький черпачок лайна. З 6 березня минули вже двадцять п’ять робочих днiв (відмінусовуємо всі свята та вихідні), а мого паспорта як не було, так і нема.

ДП «Документ» пояснює затримку тим, що їх підводить поліграфкомбінат «Україна». Адже біометричні паспорти роблять саме там, тоді як ДП «Документ» виступає лише посередником. Поліграфкомбінат «Україна», у свою чергу, говорить про якесь обладнання, що вийшло з ладу. За великим рахунком, мене як споживача не повинно обходити ані перше, ані друге. Адже я зробила 100-відсоткову передоплату, і збитки мені ніхто не збирається відшкодовувати.

У сухому залишку маємо наступне. У 2004 році я встигла зробити паспорт і з’їздити на економічний форум до Польщі. У 2015-му я не отримала документ вчасно, і це ламає всі мої плани. МВС України, міграційна служба, поліграфкомбінат та паспортний сервіс чудово знають, що я нічого не зможу вдіяти. Я можу обурюватися, дзвонити, писати скарги і навіть подавати до суду, а вони все одно робитимуть мій паспорт стільки, скільки їм заманеться.

Бігти мені нікуди, бо альтернативи державному монополісту не існує. Хіба що, дочекавшись врешті-решт паспорта, використати його не за туристичним призначенням, як це планувалось від початку.