Відбувся вповні

Новину про смерть знаменитого німецького письменника, скульптора і художника за освітою, лауреата Нобелівської премії з літератури Гюнтера Грасса повідомив у своєму мікроблозі мер Гданська Павел Адамович. Це єдиний польський політик, який не засудив народженого у теперішньому Гданську митця за те, що він наприкінці Другої світової війни добровільно вступив до лав «Ваффен-СС» — елітних військ Третього рейху. Тоді як екс-президент Польщі Лех Валенса заявив, що при зустрічі з Гюнтером Грассом не подасть йому руки, не сяде поруч і взагалі вимагав від письменника відмовитися від звання Почесного громадянина міста Гданськ. Гюнтер Грасс не зважав на панічні витівки поляків і продовжував мирно жити в околицях Любека на півночі Німеччини, де 13 квітня помер від пневмонії в лікарні.

Навколо автора дебютного і, без перебільшення, головного твору німецької літератури середини минулого століття «Бляшаний барабан» (1959), багато разів вирували скандали. До речі, саме цей роман про хлопчика Оскара Мацерата, який відмовився рости після того, як до влади в Німеччині прийшли націонал-соціалісти, через 40 років після написання приніс Гюнтеру Грассу Нобелівську премію за «грайливі й похмурі притчі», які «висвітлюють забутий образ історії».

Проте критики присікувалися до письменника, акцентуючи увагу саме на автобіографічних сторінках. То він у 1990-му виступав проти повалення Берлінської стіни, наголошуючи, що роз’єднанням «німці покарані справедливо, і так повинно залишатися завжди», інакше єдина Німеччина знову піде войовничим шляхом, то критикував політику Ізраїлю, через що був оголошений антисемітом і персоною нон ґрата.

Та найбільший скандал спіткав письменника вісім років по присудженню премії, коли Грасс випустив автобіографічну книгу «Цибулина пам’яті» про службу у військах «Ваффен-СС», оголошених Нюрнберзьким трибуналом злочинними, де жодним словом не каявся за вчинки молодості. У Нобелівському комітетi змушені були розглянути питання про позбавлення Грасса премії. Однак прийняли рішення не переривати традицію, адже «вручення Нобелівської премії — річ остаточна. Ще ніколи не було так, щоб її у кого-небудь відібрали». Тим паче що творча позиція Грасса завжди була послідовно антинацистською і антивоєнною, а основна тема його книг — провина німців.

Ця історія обернулася для Грасса важким потрясінням. Під час одного його творчого вечора незнайомий літній чоловік, який, імовірно, страждав психічним розладом, схопився з місця і з криком: «Я вітаю моїх товаришів по СС!» — випив принесений iз собою ціаністий калій. Публічне самогубство настільки вразило письменника, що він довго не міг виступати перед глядачами. А в 2010-му, випустивши останню свою книгу — біографію знаменитих братів-казкарів «Слова Грімм», взагалі відмовився від літературної діяльності.

Українські видавництва не розбещували книголюбів Гюнтером Грассом. Лише зовсім недавно українською переклали «Бляшаний барабан». Та однойменний фільм Фолькера Шльондорфа ще у 1979 році закохав у себе два континенти, отримавши «Золоту пальмову гілку» в Канні та «Оскара» за найкращий іноземний фільм в Америці. А те, що Гюнтера Грасса неоднозначно сприймають навіть після смерті, свідчить, що він уповні відбувся як творча особистість і в культурі буде жити вічно.