Привиди пахнуть газом

Починаючи з 2019 року Росія більше не транспортуватиме свій газ територією України — нашою газотранспортною системою. Таку заяву зробив профільний міністр РФ Олександр Новак, пояснивши при цьому: своє пальне європейським споживачам «Газпром» постачатиме новим газогоном через Туреччину. Експерти одностайні: йдеться про черговий шантаж Москви, малореальний у реалізації. Вартість спорудження «Турецького потоку» є непідйомною ношею для Росії, яка нині потерпає від санкцій. Ризикований він і для європейського бізнесу: хоча би тому, що ринок російського газу поступово зменшується, а отже, ймовірно, ніколи не буде збудований. Проте натиснути цим важелем на зацікавлені сторони Кремль спробує.

Колись його звали «Південний потік»...

Як відомо, 1 грудня минулого року Москва та Анкара підписали меморандум про взаєморозуміння щодо будівництва морського газогону з Росії до Туреччини дном Чорного моря. Потужність трубопроводу — 63 млрд. кубометрів щороку, з яких 50 млрд. кубів мало б поставлятися на новий хаб на турецько-грецькому кордоні. Звідти — територією «братньої» Греції — Москва хотіла б транспортувати своє пальне до Європи. Ще один хаб «Газпром» планує збудувати в австрійському Баумгартені. І таким чином буцімто раз і назавжди вирішити «проблему» транспортування газу європейським споживачам, обминувши «ненадійну і непрогнозовану» Україну.

«Турецький потік» має прийти на зміну ще одному фантому Росії — «Південному потоку». Газогін мав пройти дном Чорного моря і вийти на сушу в Болгарії. Більшість експертів не вірили, що Москві вдасться спорудити цей «проект століття». Головні аргументи «проти»: надто висока ціна будівництва та, м’яко кажучи, неоднозначна репутація «Газпрому» в Європі.

Утiм на перших порах росіянам усе вдавалося: був створений консорціум, у тому числі за участі європейських, насамперед німецьких, компаній. Росія врочисто розпочала будівництво, з помпою витративши перші кілька мільярдів рублів. Але завершити розпочате у Москви не вийшло: особливо після запровадження санкцій. І наприкінці минулого року російський лідер Володимир Путін зробив добру міну при поганій грі: оголосив про припинення будівництва «Південного потоку» нібито через заборону європейських чиновників.

Де-факто, це була неправда: Єврокомісія не забороняла будівництво «Потоку». Єдине обмеження, яке вжив Брюссель щодо російського постачальника пального, стосувалося участі «Газпрому» на європейському роздрібному ринку газу. Тобто Москва хотіла не тільки транспортувати своє пальне Європі, а й продавати його кінцевому споживачу, зробивши таким чином Захід залежним від Росії. І тоді Єврокомісія застосувала антимонопольне законодавство.

Фантом вартістю в десятки мільярдів

Аналітики зазначають: у своїх численних матеріалах Москва ніде не публікує жодних фінансово-економічних викладок проекту. Турецькі партнери Кремля стверджують: загальна ціна співмірна із кошторисом «Південного потоку». Тобто становить близько 60 млрд. доларів.

Одного цього факту достатньо, аби зрозуміти: потрібної кількості грошей сторони просто не знайдуть. Адже коли Росія розпочинала підготовку до спорудження «Потоку», вона мала зовсім інше реноме у Європі. Нині ж російський нафтогазовий комплекс перебуває між пресом міжнародних санкцій, а тому звичні механізми — кількасторонні консорціуми — приречені на провал.

Не знайдуть коштів росіяни і в інших, неєвропейських державах. Адже весь великий бізнес у світі глобалізований, тобто має зв’язки з компаніями у Європі, США тощо. І взяти участь у сумнівних проектах — значить, підставитися під санкції. Певні суми можна знайти у дрібнішого, регіонального бізнесу, проте він аж ніяк не забезпечить фінансування такого глобального проекту. Підтвердження цьому — недавня відмова німецької компанії Wintershall, до речі, партнера «Газпрому» і «Лукойлу» у цілій низці спільних проектів, — від участі у «Турецькому потоці».

Схоже, Москва і не намагається щось будувати, обмежуючись імітацією діяльності. Так, щоби отримати російський газ за новим маршрутом, європейські країни будуть змушені створити відповідну інфраструктуру на своїй території. Наразі жодна з країн не веде мови навіть про ймовірну можливість такої роботи. А без подібних домовленостей витрачати мільярди доларів на газогін, який нікуди не веде, просто немає змісту.

Олексій Міллер цю суперечність прокоментував доволі своєрідно. Мовляв, Росія спочатку збудує трубопровід, а потім чекатиме спорудження інфраструктури під нього! «Це дозволить «Газпрому» тримати паузу, якщо нас до цього змусять», — напустив туману Міллер. І при цьому одразу ж вдався до шантажу: пообіцяв припинити постачання газу країнам, які виступають проти «Південного» і «Турецького» потоків.

Не вірить у проект «Турецький потік» посол України в Туреччині Сергій Корсунський. «Росія, яка за допомогою пропаганди знаходить підтримку деяких кіл у Європі, використовує цей проект як політичний підкуп», — сказав дипломат, наголосивши, що черговий «Потік» — не більше, ніж фантом. З одного боку, тому, що у південній Європі немає попиту на такі величезні обсяги газу. «Тут споживають близько 50 млрд. кубометрів газу. При цьому потужність хаба у Баумгартені становить 18 млрд. кубометрів», — сказав Корсунський. Куди «Газпром» подіне решту з планованих 63 млрд. кубів, від делікатно мовчить. Ну і, зрештою, за таких умов — відсутності внутрішніх трубопроводів для транспортування газу далі у Європу — на турецько-грецькому кордоні треба збудувати сховища. Вартість будівництва — ще плюс 30-50 млрд. доларів до первісної ціни.