Динаміка позитивна, перспективи — оптимістичні

Минулорічну «Пектораль» у Києві вручали після хвилини мовчання за загиблими, тамуючи гіркі зітхання, витираючи сльози. Ситуація в країні була настільки наелектризованою — рани від майданівських утрат ще кровоточили, а для характеристик майбутнього тоді якнайкраще б підійшло слово «тривожне» — що гучні святкування виглядали б просто абсурдно. Минув рік. Інформаційний простір так само переповнений драматичними новинами, а на сцені — сестри Тельнюк виконують «Повертайся живим»... Але сьогодні вже є усвідомлення того, що такі премії і такі події, що мали місце в Театрі оперети минулого понеділка, повинні бути. Бо, як говорив Влад Троїцький, поки хлопці захищають нас на сході, ми тут повинні замислитися над тим, у яку країну вони повернуться...

Двадцять третя «Київська пектораль» потішила як кількісно, так і якісно. Експертам було що вибирати — за рік столичні театри випустили 88 прем’єр. І було з чого обирати: конкуренція в усіх чотирнадцятьох номінаціях виглядала досить серйозною. Щоправда, чимало прізвищ у цьому списку дублюють минулорічні — Богомазов, Мойсеєв, Сумська... Але поряд із ними з’явилися цікаві представники молодшого покоління, які завдяки власному таланту забезпечили собі місце серед трійки найкращих або й перемогу в цьому престижному рейтингу.

Отже, найкращою виставою стала нова робота Дмитра Богомазова в Театрі драми і комедії на Лівому березі Дніпра «Веселье сердечное, или Кепка с карасями». (Саме в цій виставі останню свою роль на сцені зіграв Віталій Лінецький). Серед фіналістів у цій номінації були також його «Наше містечко» у ТЮГу на Липках та спектакль Національного театру імені Франка «Живий труп», режисер — Роман Мархоліа. А «Пектораль» за «Веселье...», до слова, вже сьома в особистому архіві Дмитра Богомазова.

Першість серед камерних постановок експерти віддали виставі «Схоже на щастя» (Майстерня театрального мистецтва «Сузір’я»), яка конкурувала зі спектаклями «Гіттель і Джеррі» (театр «Актор») та «Метод Гронхольма» (Молодий театр). Нагороду за найкращу музичну театральну роботу здобула команда спектаклю Національної оперети «Труффальдіно із Бергамо». Хоча фаворитом у цій номінації виглядав таки «Довгий різдвяний обід» «Київ-модерн-балету» в постановці Раду Поклітару. Найкраща вистава для дітей — «Снігова квітка» Муніципального академічного театру ляльок, яка у фінал потрапила разом із спектаклями «О восьмій на ковчезі» ТЮГу на Липках та «Кицьчиним домом» Національної оперети. «Снігова квітка» — рідкісний на сьогодні приклад того, як навіть за мізерного фінансування, але доклавши максимум душевних сил, можна зробити прекрасну виставу.

Не залишилася без уваги експертів премії минулорічна прем’єра «франківців» «Живий труп»: відзнаку отримав Олексій Богданович (кращий актор, за роль Федора Протасова), Володимир Ковальчук (краща сценографія), Наталя Сумська, котра в цій виставі виконала дві ролі, стала найкращою актрисою другого плану. Перед третім етапом експертного опитування, коли визначаються трійки фіналістів, ця вистава була присутня в шести з чотирнадцяти номінацій. І могла б здобути ще й відзнаку за найкращу режисуру (принаймні Роман Мархоліа, як на мене, на це заслуговував). Першість у номінації «За найкращу режисерську роботу» експерти віддали Станіславу Мойсеєву («Така її доля...»). Чим спровокували потужне обговорення у навколотеатральному світі. Головний лейтмотив якого: цю виставу справедливо було б відзначити за пластику чи музику, але аж ніяк не у цій номінації...

Статуетка «Київської пекторалі» за найкращу жіночу роль поповнить колекцію творчих трофеїв Ади Роговцевої — її зворушлива Клод у виставі «Схоже на щастя» справді здатна розчулити найвимогливішого експерта. Донька актриси, Катерина Степанкова, здобула відзнаку як режисер найкращої камерної вистави («Схоже на щастя»).

Найкраще «звучала» вистава «Наше містечко» (ТЮГ на Липках), яка була нагороджена за музичне оформлення (автори — Олександр Курій та Олексій Петрожицький), а найкраще «рухався» — «Сон» цього ж театру, за пластичне вирішення якого нагородили хореографа Олексія Скляренка. Дебютанти року, за версією «Київської пекторалі-2014», — Вадим Прокопенко (режисер, вистава Національної оперети «Кармен-сюїта») та Шорена Шонія (актриса, за роль Джульєтти у виставі Національного театру імені Лесі Українки «Джульєтта і Ромео»). За рівнем пристрасного обговорення ці номінації також не поступаються історії з присудження «Пекторалі» за кращу режисуру. І якщо з лауреатом Прокопенком, якого знають як відомого і досвідченого хореографа, але який справді дебютував як режисер, ще можна погодитися, то чому в номінації дебютантів опинилася Шорена, яка працює на сцені вже не один рік, невідомо...

Лише однією «Пектораллю» зміг потішити себе Молодий театр: лауреатом став Марк Дробот за чоловічу роль другого плану (Вурм, «Підступність і кохання»). Відзнакою «За вагомий внесок у розвиток театрального мистецтва» нагороджений художній керівник Національної оперети Богдан Струтинський. Фінансовий еквівалент нинішньої премії для кожного переможця становив вісім тисяч гривень. Цього року лауреатів вітали мер Києва Віталій Кличко та начальник управління культури міста Діана Попова.

...І про оптимізм, винесений у заголовок. Особисто для мене цьогорічна премія цінна тим, що серед фіналістів і переможців опинилися справді талановиті митці. Як-то Катерина Савенкова («Наше містечко»), той же Марк Дробот, який цікаво працює в Молодому, і не лише у «Підступності та коханні», а й інших виставах, Петрожицький і Курій («Наше містечко»)... Останні двоє, як майстерні тапери, настільки бездоганно вибудували музичний малюнок вистави, що саме звукове оформлення стало однією з визначальних складових «Нашого містечка». Цікавих ідей, ролей, концепцій, відкриттів та художніх прийомів з інших вистав, які не дійшли до фіналу «Київської пекторалі», цього року також було достатньо. А перші прем’єри 2015-го — «Сталкери», «Близькість», «Не плачте за мною ніколи...» — дозволяють говорити про те, що наступна «Пектораль» виглядає багатообіцяюче.