Як заБРАТИ авторство

Про те, що на обкладинці їхньої книги чомусь стоїть прізвище видавців — братів Капранових, — журналістка, редактор відділу «УМ» Ярослава Музиченко і фольклористка Ярослава Левчук дізналися вже після виходу видання у світ. Над унікальною енциклопедією для дітей «Веселих свят!» вони на замовлення видавництва «Зелений Пес» працювали понад два роки. У Ярослави Музиченко і Ярослави Левчук це вже не першi книги. Попередні, у видавництвах «Свічадо», «Либідь», «Смолоскип», «Орфей», мали неабиякий успіх. Досі авторки ніколи не стикалися ні з чим подібним, що відбулося з їхнім рукописом у видавництві братів Капранових. Отож минулого тижня подали позов до суду.

«У чому проблема?»

Брати Капранови розповідають журналістам на презентаціях, що над виданням працював «цілий колектив» музикантів, дизайнерів, культурологів. «Ідея і текст наші, але консультуємося ми з фахівцями», — запевняють вони. Утім дизайнер-верстальник у книжці один — дружина одного з братів. Музичний редактор також один — Віталій Капранов. Самі ж ноти, як з’ясувалося, взяті з сайта хору «Гомін», про що у книзі не вказано.

Автори звернулися до братів по роз’яснення. І тут почалися дивовижі. «Коли ми хотіли забрати акти про виконану роботу, секретарка сказала, що документи з архіву «кудись зникли» разом із договором, який ми підписали 15 березня 2012 року. Мовляв, Віталій Капранов узяв їх до свого кабінету, — розповіла Ярослава Левчук. — Однак у нас примірники договору збереглися». Віталій Капранов дивувався: «Не розумію, у чому проблема?». Авторки пояснили: «Коли нам запропонували написати для видавництва «Зелений Пес» книгу про народні свята для дітей — ми погодилися. І працювали над книгою, як над своїм твором. Вклали в неї власні записи, тексти. Ми б цього не робили, якби знали, що «пашемо на хазяїна». І що бачимо в результаті?» Брати відпарирували: «Ми дуже задоволені співпрацею з вами, ваші прізвища вказані на титульній сторінці, текст писали все-таки ми, звісно, за вашим упорядкуванням, наше прізвище вказано великими літерами тільки тому, що так книжка буде краще продаватися».

Утім, коли авторки запропонували видавцям позначити в примірнику верстки, де там власне капранівські тексти, відповідь була така: «Можна написати, що ми створили літверсію, літредакцію — як завгодно. На нашу, як видавців, думку, робота укладача сама по собі більш цінна та важлива, ніж текстовика». Дивне визначення в галузі книговидавництва — «текстовик», чи не так? Ця «совкова» практика означає, що «хазяїн», бажаючи видати «свою» книгу, наймає для її написання «текстовиків»-рабiв. А чому б і ні? Чим брати Капранови гірші за Брежнєва чи Кучму? Тим паче, коли ж їм писати, якщо постійно зайняті: то концерти, то презентації, то поїздки...

Написання чи редагування?

Автори зберігають усі електронні варіанти тексту книги: первісні; далі — із вставками братів, потім — з авторськими правками вставок братів (узятих з сумнівних джерел, адже брати не є етнологами і власних текстів про народну культуру не мають)... Врешті, при звірці текстів бачимо звичайне літредагування. Скажімо, ось авторський текст: «Згодом про цю подію люди склали легенду, що Юрій забив змія, котрий вимагав людських жертв. Таким чином про святого всі знали як про оборонця правди та добра». Брати відредагували: «Згодом виникла легенда, що Юрій забив змія, котрий вимагав людських жертв. Відтоді святий Юрій — оборонець правди та добра». Текст авторів: «Останньою з вирію повертається зозуля, адже саме їй Бог доручив ключі від Вирію. Вона тими ключами навесні Вирій замикає, коли всі пташки з нього вилітають, а восени найперша летить назад, аби Вирій одімкнути» тепер виглядає як «Ключі від Вирію зберігає зозуля — саме вона останньою прилітає до нас і першою відлітає восени — відмикає браму вирію».

Брати-видавці втрутилися в упорядницьку діяльність культурологів. Зокрема, не вмістили у книзі переліку літератури, яку використовували в роботі пані Левчук і Музиченко. А це ставить під сумнів правдивість книги і репутацію авторів.

У книзі «Веселих свят» до понад 20 свят народного календаря подано історію та опис, пісню з нотами й рецепт, стародавню іграшку, яку можна змайструвати власноруч, традиційне рукомесло, українську рухливу гру, загадки і прислів’я. Такий комплексний підхід до створення образу свята уже не в першій книзі застосовує журналіст і етнолог Ярослава Музиченко. У 2009-му вийшла її книга «Великдень», де таким чином описано найбільші свята від початку Великого посту до Трійці, у 2011-му — «Від Романа до Йордана», присвячена Різдвяному циклові свят. Таке от хобі має заввідділу історії і релігії «УМ», лауреат премії ім. Василя Стуса, кавалер Ордену княгині Ольги ІІІ ступеня, яка впродовж останніх 15 років досліджує наслідки тоталітаризму для історико-культурної спадщини та суспільних взаємин в Україні.

Стати співавтором книги про українські свята на замовлення видавництва «Зелений Пес» запропонувала їй у лютому 2012 року відомий дослідник дитячого фольклору, кандидат філологічних наук Ярослава Левчук. Колеги передавали свої тексти редакторам видавництва. «З редакторами книги Яною Михайловською і Тетяною Тросніковою, які безпосередньо працювали з нашим текстом, було легко співпрацювати, — розповідає Ярослава Левчук. — Їхні зауваження були слушні». Однак деякі недоречні вставки доводилося раз по раз викреслювати...

Сварог, рябіна і московське «православіє»

«Для нас, як авторів, було важливо, щоб книга не поширювала псевдонаукових «теорій» серед молоді, — каже Ярослава Музиченко. — І щоб ілюстрації були естетичні й відповідні українській традиційній культурі. Однак маловідомі художники, найняті видавцями, нічого не знали про українську культуру. Натомість намагалися вставити щось російське — то дерев’яну «часовню» у стилі Кіжей, то сарафан. Шрифт так і залишився образно-російським, хоч ми домагалися використання нарбутівки. А в текстах — купа вставок, які на тлі нинішньої агресії сусідньої країни виглядають, м’яко кажучи, дивними».

За словами пані Ярослави, характер вставок від братів Капранових подвійний: з одного боку це псевдопатріотичні заявки, що «Україна — найдревніша у світі» та намагання змалювати нашу міфологію у вигляді грецької, з іншого боку — пропаганда московського православ’я. Вийшла дивовижна суміш — із згадок про «нечисту силу», вифантазованих оповідок про Перуна та Сварога та московського ортодоксального часослова. За цим усім справжня ідея, яку закладали автори у свій текст, часом губиться. А ідея ця — ознайомлення дітей із реальними українськими традиціями і звичаями, з акцентом на естетику, мораль та «проживання» традиції через пісню, гру, рукомесло і приготування й споживання відповідної страви.

Серед таких втручань в авторський текст — вставка на с. 56, де описується свято Здвиження: «...хрест був символом сонця, і вважалося, що на Здвиження він випромінює охоронну силу. Цього дня хрести вирізали з дерева, складали хрест-навхрест гілки горобини»... «Це інтригуючо-нове, особливо — про гілки горобини, які радше в Росії могли використовуватися в якихось обрядах і піснях», — пояснює Ярослава Музиченко.

А ось найкричущіша вставка від видавців. На с. 44, де йдеться про свято Маковія, брати Капранови втулили абзац про «Медовий Спас», тобто «Празднество Всемилостивому Спасу и Пресвятой Богородице», поширене в Російській Федерації. Ось що пишеться про походження цього свята на сайті Російської православної церкви: «Установлено по случаю знамений от икон Спасителя, Пресвятой Богородицы и честного креста во время сражений святого благоверного князя Андрея Боголюбского (1157—1174) с волжскими булгарами в 1164 году». Який сенс відзначати сповідникам Київської православної традиції «празнік» на честь захоплення московитами території волзьких булгар, встановлений сином Юрія Долгорукого Андрієм Боголюбським, який у 1169 році напав на Київ, пограбував його і попалив церкви?

Через ЗМІ та інтернет досі поширюється невідповідна інформація щодо українських свят, зокрема, про «три спаси». Натомість автори книги прагли розвіяти цей стереотип і повести розповідь про свята саме в українському ключі. «Різниця у звичаєвості в Україні і сусідній країні пов’язана, зокрема, з різними кліматичними умовами і з особливою, завойовницькою «духовною традицією» Росії», — пояснює Ярослава Музиченко.

Брутальне порушення права

Коли автори зрозуміли, що брати Капранови фактично привласнили собі авторство на книгу (про це свідчать вихідні дані), то звернулися до адвоката Клима Братківського, який спеціалізується на авторському праві. «У березні 2012 року видавництво ТОВ «Гамазин», що працює під торговельною маркою «Зелений Пес», уклало з Ярославою Левчук та Ярославою Музиченко договір про створення на замовлення і використання книги під умовною назвою «Свята. 12 місяців», — пояснює адвокат Клим Братківський. — За умовами договору, рукопис мав бути наданий видавництву до кінця червня 2012 року, однак, враховуючи, що видавець висував усе нові вимоги до книги, робота над її написанням тривала понад два роки. У 2014 році книжка вийшла друком під назвою «Веселих свят!». За цей час ніяких інших договорів автори з видавництвом «Зелений Пес» не підписували. Та коли адвокат направив Дмитру Капранову, що є також директором ТОВ «Гамазин», претензію щодо порушення немайнових прав авторів, той запевнив: книжку «Веселих свят!» видано відповідно до договорів... на упорядкування та наукове редагування! Мовляв, ці договори підписали Ярослава Левчук та Ярослава Музиченко і зберігаються вони у видавництві. При цьому було додано копію останньої сторінки нібито підписаного«договору». Автори впізнали в ній свої підписи, які ставили під... Актом про виконану роботу!

Враховуючи, що автори книжки не підписували такі договори, в листопаді 2014 року вони написали окремі листи до ТОВ «Гамазин» iз вимогою надати копію цього договору, пояснити, коли він iз ними укладався, та повідомити час і місце, де вони можуть ознайомитися з оригіналом цього документа. Відповіді до цього часу так і не отримали.