Туристам у Карпачі «роботи» вистачає. А місцеві пейзажі зачаровують… (Олени БОНДАРЕНКО.)
«Містечко Карпач — популярний гірськолижний курорт, — розповіла нам прес-менеджер Польської туристичної організації Олена Бондаренко, коли ми виїхали з аеропорту Катовіце. — Розташоване воно на крайньому південному заході Польщі в гірському масиві Карконоше. Поруч — Чехія і Німеччина. Крім лижних центрів, місцева інфраструктура насичена й іншими видами розваг, тож турист, який потрапить сюди, без «роботи» не залишиться».
Наступного дня, вирушивши в похід сніговими стежками, ми побачили затишне і доглянуте містечко, в якому лише вивіски польською мовою переконували нас, що ми не в Австрії чи Німеччині. Гірськолижні структури взаємодіяли настільки чітко, що вже через кілька хвилин після прибуття до підніжжя гори кабінка канатної дороги м’яко понесла нас усе вище й вище. За вікном — типовий «альпійський» пейзаж: пухнасті ялинки, засніжені гори, поміж яких вимережуються квадратики полів і силуети будинків.
Щоправда, перші дві лижні траси, які нам довелося випробувати, не вразили аж надто крутими віражами. «Це тільки розминка, аби перевірити, чи всі тримаються на лижах, — сказала Олена, — далі спробуємо дещо складніше». Цим «дещо складнішим» виявився «найкрутіший» в усіх значеннях гірськолижний центр на горі Копа з найвищою точкою на висоті 1400 метрів. Мереживо «чорних» і «червоних» трас тут зашкалювало, а найдовша з них протягнулася на 4000 метрів. Дехто з нашої групи через брак досвіду вирішив не ризикувати, а ті, хто відважився, повернулися, на щастя, неушкодженими. І головне — задоволеними.
Розібратися з місцевими визначними місцями допомогли працівники міського туристичного центру. Назва тутешніх гір, розповіли вони, походить від імені легендарного велетня Карконоши, який, згідно з переказами, охороняє гірські нетрі від надокучливих людей. Йому присвячено цілий музей з інтерактивними експонатами. Найвища гора в околиці — Сніжка, її висота 1 602 метри. Серед історичних пам’яток поза конкуренцією — дерев’яний костел Ванг, побудований в ХІІ столітті в Норвегії, а 1844 року перевезений і встановлений у Карпачі. Є також музей cпорту й туризму, виставки сучасного мистецтва та мінералів, а для дітей — музей іграшок і ляльок.
Карпач iще з ХVI сторіччя відомий як притулок золотошукачів. Мабуть, у пам’ять про ті часи на околиці збудували розважальний центр Western City — стилізоване під американський Дикий Захід містечко, на «вулицях» якого шанувальники екстріму скачуть на конях, стріляють із рушниць, прориваються на поїзді в стилі вестерн через землі індіанців, вимивають золото з піску. Улітку тут щодня «грабують банк», а ковбої влаштовують погоні й стрілянину.
«Протягом року в регіоні ми проводимо 65 різних заходів, аби привернути увагу туристів, — розповів нам мер Карпача Радослав Єнцек. — Тобто щотижня маємо якусь акцію: скажімо, з’їзд байкарів або фестиваль духу гір. А ось зовсім недавно ми приймали чемпіонат світу з перегонів на собачих упряжках».
Мандрівники після активних розваг люблять надвечір збиратися біля каміну, адже кожен готель пропонує щось незвичайне, аби привернути увагу туриста. «Нині Карпач, мабуть, найбільший центр зимового спорту й літнього відпочинку в Польщі, — розповіла нам директор туристичної фірми «Ягатур» Ягєнка Светлік-Прус, коли ми ввечері примостилися біля вогню в холі готелю «Паломіно». — Оскільки тут, як ви вже встигли помітити, прекрасні кліматичні умови, унікальна природа, чиста вода, свіже повітря, насичене живильним бальзамом хвойних лісів. Усе це створює особливий мікроклімат. Найбільше Карпач цікавить тих, хто надає перевагу активному дозвіллю. Кожна пора року тут має свою привабливість. Узимку лижні траси різної складності дозволяють кататися і дітям, і початківцям, і досвідченим лижникам. А влітку тут рай для велосипедистів та «зелених» туристів. Тож мода на відпочинок у Карпачі, яка з’явилася ще в XIX столітті, не минає, а зростає з року в рік».
«А як щодо цінової політики?» — поцікавилися ми. «Для прикладу можу розповісти про готель «Малахіт», який тут поруч і з яким я працюю, — продовжила Ягєнка. — Серед міських жителів популярні тури вихідного дня, коли городяни заїжджають до гірського готелю у п’ятницю ввечері, а повертаються додому в неділю. Для сім’ї з чотирьох осіб такий відпочинок в «Малахіті» коштує 800 злотих, це 200 доларів. В ціну входить триразове харчування за системою «шведський стіл», відпочинок в аквапарку, соляні кімнати та інші розваги. Взимку автобус (так званий Skibus) підвозить до гірських лижних трас. Однак, прошу зауважити, що в Карпачі збудовано такий «монстр» (так я його називаю), як готель «Голембевський». Завтра ви його побачите».
Чесно кажучи, розповісти про це «диво туристичної галузі» важко. Зовні готель не дуже вирізняється серед інших. Однак досить переступити поріг, як усі попередні уявлення про масштаби сервісу тьмяніють. Досить сказати, що в готелі 860 номерів і безліч конференц-залів, які разом можуть помістити 5 тисяч людей (це дорівнює кількості населення Карпача). У найбільшому ресторані для загального харчування, де б ви не стали, іншого краю приміщення не видно. Тут готують усе: від бананових перепічок до устриць. І, судячи з кількості відпочивальників, готель процвітає, хоча і розташований далеко від великих міст.
В останній день туру вирушаємо до Вроцлава — столиці воєводства Нижня Сілезія. Місто на заході Польщі, однак, як не дивно, історично пов’язане з Україною, а точніше зі Львовом. Справа в тому, що наприкінці Другої світової війни гостро постало питання про державну належність територій, загарбаних СРСР 1939 року, коли фашисти й комуністи «розрізали» Польщу навпіл. Щоб не повертати землі Польщі, Сталін погодив із союзниками зміну кордонів Німеччини. Тож легким розчерком пера східні німецькі території стали польськими. Німецьке населення звідти переселили далі на захід, а на їхнє місце привезли поляків із Західної України, Білорусі та Литви.
Так німецьке місто Бреслау перетворилося на польський Вроцлав. Тут обжилися поляки зі Львова, сюди переїхав львівський університет із викладачами і професурою, перевезли бібліотеку, забрали з міста Лева навіть пам’ятник поету Олександру Фредро, який нині прикрашає центральну площу міста (до речі, Олександр Фредро є рідним дідом легендарного митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького).
Нині Вроцлав — одне з найгарніших міст Польщі. П’ять річок (Одра та 4 її притоки) та 12 островів, на яких розташована столиця Нижньої Сілезії, надають їй неповторної мальовничості. Доповнюють красу більше 130 мостів, які з’єднують річковий комплекс у єдиний міський організм. Попри майже 700 тисяч населення, місто тихе й затишне, з безліччю «атракціонів» для туристів.
Скажімо, щойно місто огортають сутінки, загадкові чоловіки в плащах і циліндрах прошкують вуличками Тумського острова, запалюючи газові ліхтарі. Туристи з фотоапаратами, забувши про все, поспішають за ними, адже казковість дійства заворожує. Перші такі ліхтарі засвітилися тут ще в середині ХІХ століття, у «часи розквіту» їх кількість сягала 5 тисяч. Нині відновили 103 ліхтарі, які додають місту шарму, а туристам — «роботи».
Однак найбільш зворушливі жителі Вроцлава — гномики. Їх невеликі фігури можна зустріти на кожному кроці. «Малюки» творять що завгодно: катаються на мотоциклах, сплять на лавочках, випрошують милостиню, п’ють пиво, — словом, радіють життю. І якщо традиція запалювання ліхтарів давня, то гноми «вийшли» на вулиці Вроцлава в 1980-х. У ті часи комуністи тотально контролювали суспільство, на знак протесту проти абсурдної комуністичної дійсності «партизани» на стінах вроцлавських будинків малювали яскраві графіті гномиків у помаранчевих ковпаках. Рух назвали «Помаранчева альтернатива». А вже після падіння комунізму гноми відродилися в бронзі як знакові фігурки Вроцлава. Доторкнутися до гнома — на щастя.
Ще один популярний туристичний об’єкт — «Панорама Рацлавіцька», живописне полотно заввишки 15 метрів, завдовжки 114. На ньому зображена битва 4 квітня 1794 року під Рацлавіцами, в якій польські повстанці під проводом Тадеуша Костюшка розбили царські війська. Картина теж свого часу перевезена зі Львова. І ще один важливий штрих: 2016 року Вроцлаву випала почесна роль бути культурною столицею Європи.
Автор висловлює вдячність за організацію поїздки Польській організації туристичній.
Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>
...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>
На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>
Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>
Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>
Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>
