Якось на презентації почув від Андрія Кокотюхи оригінальне визначення: мовляв, ті, хто пише й видає книжки в Україні, — це «люди з особливими потребами». Ще більш справедливим видається таке означення щодо краєзнавців, які роками збирають документи, історії, фотографії, а тоді пишуть і видають книжечки накладом 100—200 примірників, які навіть не потрапляють у книгарні (та й книгарень там часто немає).

Чудова річ електричка: швидко-зручно, для пенсіонерів безкоштовно. Вагонами ходять продавці легкого читва. За різноманітними привидами, домовиками, паралельними світами, НЛО та іншими дивами дорога спливає вмить. Уночі ж пасажирів, зморених численними денними проблемами, навідує химерне плетиво сновидінь.

Тішить, коли, прийшовши за 15 хвилин до початку сеансу на якийсь із фільмів на XІI фестивалі Docudays UA, не можеш потрапити до залу. Так, неприємно вистоявши у черзі, залишитися без кіна або сидіти на підлозі.