Крим сьогодні: прапорці і кульки з Путіним на продаж, а віночок — український. (автора.)
Автор цих рядків із цікавості та професійного інтересу прийшов подивитися на сімферопольське «Возз’єднання». Проте до кінця достояти на пропагандистському дійстві, наче скопійованому з класичних піонерсько-комсомольських вуличних урочистостей періоду розвинутого соціалізму, забракло душевних сил. Особливо, коли під фанфари на сцену за завішеним великим екраном відреставрованим напередодні пам’ятником Леніну піднялись «герої» «Кримської весни»: Сергій Аксьонов, Володимир Константинов, Олег Бєлавєнцев (представник президента РФ в Криму. — Авт.) та місцеві очільники. Після короткої «промови» Аксьонова про «емоційний підйом» з приводу «приєднання» і виконання російського гімну гості стали мовчки споглядати, як перед ними внизу на імпровізованій сцені бігали і стрибали діти в накидках кольорів російського прапора під культову пісню Віктора Цоя «Перемін». Спочатку було незрозуміло, яких іще перемін хоче Крим після того, що відбулось у березні 2014? Як з’ясувалося, молодь інсценувала динаміку історичного процесу: «Крим» у стилізованій українській «клітці», а далі — щасливе звільнення з неї і повернення в лоно матері-Росії. Все це супроводжувалося несамовитими підбадьорюваннями жінки-режисера: «Радуємся, радуємся, празник-то какой!».
Проте на обличчях людей великої радості не спостерігалось. Хтось лише махав прапорцем чи кулькою із зображенням Путіна, інші прапорами партій і громадських організацій — «Справедливої Росії», «Офіцерів Росії», КПРФ тощо. Можливо, на настрій людей вплинули металеві пересувні решітки, якими по периметру загородили територію площі. Або незворушні чи невдоволені фізіономії поліцейських і «самооборонівців» із медальками «За приєднання Криму» поверх одностроїв. Тож народ терпляче очікував на головне дійство свята — анонсований виступ співака Олега Газманова і його гурту «Ескадрон».
Можливо, на настрій кримчан вплинуло і те, що реальне життя за рік анексії виявилося не таким яскравим і піднесеним, яким його намагалося показати театралізоване шоу в центрі Сімферополя. Зростання в рази, до російського рівня, цін на основні види продуктів, ліки, довжелезні черги за якимись довідками — ось такі будні «перехідного періоду», завершення якого постійно відтерміновується.
Хоча, якщо бути об’єктивним, формальному факту «приєднання» Криму до Росії більшість знайомих, сусідів і навіть деяких місцевих родичів автора цих рядків попервах раділи щиро. Надто старенькі, для яких головною мотивацією йти на фейковий референдум стала обіцянка підвищення до російського рівня пенсій. Особливо в Севастополі, де 40% населення міста — пенсіонери, здебільшого військові й російськомовні. Люди, які традиційно ностальгували за СРСР і «матушкою-Росією». І будь-яка спроба полеміки миттю наштовхувалась на категоричне несприйняття іншої думки. «Та тобі це бандерівська пропаганда мізки виїла», — типовий вердикт деяких опонентів. Водорозділ стався навіть усередині деяких родин. «У нас суперечки доходили до бійок, — зізналась мені знайома продавчиня з сімферопольського ринку. — У звичайному житті мій чоловік як чоловік. Однак варто йому подивитись «Росію-24» чи там шоу Соловйова на російських каналах, все — я його не впізнаю».
Тотальне «просвітлення» кримчан російським «ящиком» і ЗМІ, які з появою на півострові «зелених чоловічків» впряглися в інформаційну війну, — це окрема тема. Не раз доводилось бачити, як твої давні приятелі, люди адекватні й високоосвічені, починали говорити штампами російських телеканалів. Найбільш заїжджена «платівка» — «якби торік не «ввічливі люди» і референдум, у нас було б таке, як сьогодні на Донбасі».
...Роботу над цим матеріалом перервав прихід інспектора-обліковця «Крименерго». Жінка зняла показники квартирного електролічильника і видала заповнену квитанцію. Ставлю корінній кримчанці, батьки якої, до слова, вихідці з Росії, питання руба: «Як змінилось ваше життя за рік?». «Стало гірше. На українську пенсію і підробіток в «Крименерго» мені на життя цілком вистачало. Зараз ні. У мене є поліс обов’язкового медичного страхування. Але коли минулого місяця потрапила до лікарні, за всі ліки й основні процедури «для оптимального лікування» — так треба було написати у заяві — довелося сплачувати. Наприклад, за УЗД аж 1600 рублів (приблизно 600 грн. — Авт.). То навіщо нам тоді такий «безкоштовний» поліс? На роботі про нові порядки намагаємось не говорити. Є страх», — зізналася вона.
Тема анексії, точніше спецоперації «Кримська весна», що кардинально змінила життя, настрої жителів півострова, ще довго не втрачатиме актуальності не лише у вітчизняному експертному середовищі. Ще б пак, розіграний як по нотах досі не бачений сценарій так званої «гібридної війни» приніс ініціаторам бажані результати і водночас поставив хрест на усталеному світопорядку. Що це був не експромт, а цілеспрямований задум фахових людей, нарешті зізнався і сам президент Путін у російському документальному фільмі «Крим. Шлях на батьківщину». Утім на реверсі медалі міноборони РФ «За повернення Криму» стоїть красномовна дата — 20. 02 — 18.03. 2014 р.
Чи могли події в Україні, зокрема на Донбасі, піти іншим історичним витком, якби у лютому-березні 2014 року українські військові на півострові не здалися без бою? Питання риторичне і водночас непросте. Із понад сотні кримських частин і з’єднань Військово-Морських, Повітряних сил Збройних сил України, Внутрішніх військ МВС включно з військовими госпіталями і санаторіями із близько 20 тисяч осіб реально протистояти агресору на суходолі могли приблизно три тисячі. Це Перевальненська 36-та окрема бригада берегової оборони, Феодосійський 1-й і Керченський 501-й окремі батальйони морської піхоти. Решта — радіотехнічні батальйони, зенітно-ракетні дивізіони, розташовані в горах і приморських місцинах, лише тримали «ключі від неба». Відтак повноцінно оборонятись від десанту російського і «спецназу» могли хіба що посиленням внутрішньої варти. Так само, як і частини бойового чи тилового забезпечення, авіаційні з’єднання у Бахчисараї, Новофедорівці, Бельбеку. Частини ж Кримського територіального командування Внутрішніх військ МВС, скажімо, полк спеціального призначення «Тигр» із Кизил-Ташу, до уваги не брався, бо «вевешники» ще не оговтались після подій на Майдані, були деморалізовані й дезорієнтовані.
«Якби було чітке управління з Києва, то Крим би не здали. Вже на початку ми помітили, що Стороженко (полковник, командир 36-ї бригади, а нині аналогічної 126-ї бригади російського ЧФ. — Авт.) та Бойко (підполковник, заступника командира з виховної роботи, нині заступник командира 810-ї бригади морської піхоти ЧФ. — Авт.) грають у якусь гру. Були офіцери, які пропонували вийти з бойовою технікою на полігон або виходити з Криму на техніці. Усі ці пропозиції ігнорувались. Було вирішено, що Стороженко залишається, а Жук (полковник, заступник комбрига. — Авт.) виводитиме бригаду в Україну. Чому вийшло не так, сказати не можу. Уся таємниця крилась у тому, що відбулось у ніч проти 21 березня. Бо саме після цієї ночі бригада «злилась», — ділиться здогадками військовий журналіст, підполковник Леонід М., який у березні минулого року всі три тижні перебував в заблокованій Перевальненській 36-й бригаді ВБО, а нині проходить службу в зоні АТО.
А ось що розповів майор Ігор П., заступник командира одного з дивізіонів бригади: «Про відкриття вогню (при обороні військового містечка. — Авт.) казати важко. Особливо враховуючи, що бригаду готувались відправляти на Майдан (і майже відправили). Тому Стороженко був, напевно, наляканий зміною влади, яка могла б зробити його в чомусь винним. Ходили чутки, що на нього і Бойка завели кримінальну справу в Києві. На здачу бригади найбільш вплинуло, напевно, мовчання влади. Адже росіяни й Аксьонов були активними, навіть гіперактивними. Хоча, якби влада щось пообіцяла, командир, можливо, і не здав би частину.
Скільки ми протримались би? Кілька днів, напевно. Можливо, розбили б тих, хто нас блокував. Однак була небезпека, адже поруч — гуртожитки з сім’ями, залишені сім’ї офіцерів у Сімферополі (КЕЧ із житловими справами, адресами і т. д. уже захопили). Що було б далі — прогнозувати важко. Однак інформаційний вакуум і бездіяльність влади зробили своє. Якби зв’язувались не з командирами частин (у яких була своя змова), а вийшли б на командирів батальйонів (Головашенка, Ярошенка, Мусієнка, у яких була своя думка), можливо, все вийшло б інакше»...
На жаль, в історії умовного способу немає. Крим це вже зрозумів. І з цими новими реаліями доводиться тепер не просто жити, а й виживати.
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
