Електронний родовід

Ішов 1991-й рік, останній в історії тоді вже непритомного Радянського Союзу. Незадовго до його кончини в клубі села Дзензелівка зібралося чимало місцевого люду. Селяни старшого покоління нетерпляче очікували показу знятої за одіозним сценарієм ще в 1949-му Київською кіностудією документальної стрічки «Кожному — по праці». Цей російськомовний фільм прославляв рабські трудодні на прикладі місцевого колгоспу ім. Сталіна. Але старожилів цікавила не давно забута сталінська кріпосна модель господарювання. Їм хотілося, повернувшись у минуле, побачити на екрані себе — молодих і завзятих.

Демонстрація фільму про колгоспне життя в перші повоєнні роки було одним із пунктів екскурсу в історію роду Солох. Тоді у рідне село їх з усіх-усюд з’їхалося понад сімдесят осіб.

Як із діда знімали профілактичну стружку

— Ідея зібрати родичів на дідусевому обійсті належить моєму двоюрідному братові Юрію Дуднику, справді неординарній особистості, — пояснює Микола Якименко, директор Черкаської районної станції юних техніків. — Юрія як здібного інженера шанували на Київському заводі реле й автоматики. Та в розквіті сил він залишив столицю і перебрався на постійне мешкання в рідну Дзензелівку. Наприкінці вісімдесятих минулого століття, як сам зізнався, він почав наполегливо докопуватися до причин хронічних недуг тогочасного суспільства. Невдовзі дійшов висновку про те, що це — результат ігнорування історії, традицій і звичаїв народів, штучно об’єднаних в ефемерну радянську спільноту. Ще один його висновок: аби не загубитися в сучасному глобалізованому світі, українцям чимдуж треба повертатися до своїх коренів і відновлювати родову пам’ять. Тому Юрій взявся ретельно шукати матеріали про рід Солох (дівоче прізвище його і моєї матерів — рідних сестер). Кульмінацією пошуків і стало чверть століття тому зібрання частини представників цієї генеалогічної гілки, яких вдалося розшукати.

— У показаному тоді документальному фільмі ви впізнали когось зі своїх родичів?

— У ньому йшлося про так званий досвід роботи з організації та обліку праці, отже найпомітнішим персонажем став головний бухгалтер колгоспу імені Сталіна Іван Дігтяр — двоюрідний брат мого батька. У фільмі є такий цікавий епізод: головбух випадково дізнається, що колгоспна свиня Горда привела на світ 11 поросят, а завідувач свиноферми Дмитро Солоха, мій дід, не встиг подати письмовий рапорт про цю подію в контору. Виявляючи принциповість, Іван Дігтяр, попри родинні стосунки, тут-таки на фермі у присутності кінооператора зняв із діда профілактичну стружку. До речі, ми цей фільм «оцифрували» й разом із текстовими матеріалами та фотознімками додали до електронної папки «Родовід Солох». Після того пам’ятного зібрання в 1991-му почалися й мої активні генеалогічні пошуки. Завершилися вони створенням електронної книги історії нашого родоводу — своєрідного кодексу честі, орієнтиру, що вказує на те, як треба жити, аби зберегти, пронести, передати наступникам чисте і світле ім’я своїх попередників.

Як не розчинитися у вічності

— Генеалогією в останні десятиліття-півтора захопилося чимало українців. Дехто навіть знаходить давні манускрипти з родовими аристократичними гербами, видає розкішно ілюстровані книги про своїх предків. Запропонований вами електронний варіант на їхньому тлі виглядає не надто ефектно.

— Так здається на перший погляд, якщо не брати до уваги безліч безумовних електронних переваг. Передусім видати альбом чи книгу — далеко не кожному по кишені, по-друге, до них у готовому вигляді вже не можна внести доповнення й уточнення, які неодмінно з’являються під час подальших пошуків. Зрештою, до друкованої версії не потраплять відеоматеріали, які, зважаючи на доступні сучасні технології, здатні створити потужний пласт родової пам’яті. Я встиг зафіксувати на відео і зберегти в електронній книзі спогади моєї мудрої матусі Марії перед тим, як вона відійшла у вічність. Її останні слова, сказані на відеокамеру, звучали так: «Тримайтеся купи. Будете міцною родиною, буде міцною й наша держава. Слава Україні!».

— Схема колового родоводу — ваш винахід?

— Ні, не мій. Запозичив її з книги черкащан Бражнікових «Пам’ять роду — вічне джерело», подарованої мені авторами. Щодо програм складання родоводу, то їх безліч, проте майже всі вони, як на мене, нагадують дрімучі хащі, в яких легко заблукати. Тому й узявся за створення простої і зрозумілої моделі. Коловий родовід дає можливість бачити весь спектр родових ліній і головні родові корені в повному обсязі. Якщо коловий родовід складено, можна вибрати будь-яку з ліній і створити по ній схему родового дерева. Таких схем може бути дуже багато, залежно від того, прізвище якого із предків брати за основу. Якщо взяти дівочі прізвища бабусь та прізвища дідусів, то утвориться чотири схеми родових дерев по цих прізвищах. Якщо взяти дівочі прізвища прабабусь та прізвища прадідусів, вийде вісім схем, і так далі. На генеалогічному дереві в електронному варіанті кожній сім’ї відведено прямокутник, в якому вказано прізвища чоловіка й дружини та відповідний номер, завдяки якому відкривається доступ до папок з інформацією. Нині існує достатньо носіїв, за допомогою яких дуже просто зберігати, розмножувати й поширювати тексти, фото та відео про свій рід. Якщо в читачів «України молодої» виникнуть запитання щодо створення родової електронної книги, охоче поділюся набутим досвідом (Email: [email protected]).

— Хтось уже скористався вашими порадами?

— Зразками створення колового родоводу я поділився щонайменше з кількома сотнями зацікавлених осіб. Інколи напівжартома, а то й всерйоз намагаюся їх стимулювати. Мовляв, якщо не хочете розчинитися у вічності, складіть історію свого роду в електронному варіанті, розмножте серед родичів, а наприкінці вмістіть своє фото і номер папки з інформацією про себе. Через кількасот років нащадок, котрий зацікавиться, хто ж це в першій чверті ХХІ століття створив таку книгу, відкриє вашу папку і про все дізнається. Так ви станете безсмертним, принаймні в пам’яті свого роду.

Як розірвати ланцюг негативу

— Ви, як видно, твердо переконані в тому, що з історії роду не можна нічого ні викинути, ні додати, тобто не варто й намагатися поліпшити реноме предків і своє власне. А якщо на совісті попередників залишилися якісь прикрі вчинки або навіть і смертні гріхи, то чи варто про них згадувати?

— Негативний досвід, як кажуть, — теж досвід, який може убезпечити нащадків від повторення помилок старших поколінь. Наведу такий приклад. Дівчина з нашого роду Солох вийшла заміж і перебралася жити до оселі чоловіка. Відразу після весілля вона потрапила під постійний пресинг свекрухи, норов якої мало чим відрізнявся від описаної Іваном Нечуй-Левицьким Кайдашихи. Вона довела невістку до такого стану, що та відмовилася народжувати другу дитину під одним дахом зі свекрухою. Чоловік збудував власну хату, проте, за настановами своєї матері, продовжував у всьому дорікати дружині. Невдовзі їхня сім’я поповнилася хлопчиком, котрий, підростаючи, засвоював батькові уроки негативної сімейної педагогіки. Одружившись, він також постійно сікався до своєї молодої дружини, поки в неї не урвався терпець — пішла геть. Синову сімейну драму його матір сприйняла так близько до серця, що захворіла й завчасно померла. Отже, знаючи причини серйозних родинної проблем, молодше покоління змогло розірвати цей зловісний ланцюг провокативної чоловічої поведінки.

— Кого з роду особисто ви сприймаєте як приклад для наслідування?

— Передусім діда Дмитра Солоху. У 1929-му його обрали головою колгоспу. Коли з Москви надійшов наказ розкуркулювати заможних селян, він відмовився від головування, чим накликав на свою голову гнів компартійного начальства. Зате діда Дмитра односельчани дотепер згадують як дуже порядну, чесну і моральну особистість. Інший дід по батьковій лінії — Никифор Якименко — також був головою колгоспу і в скрутний час виявив найкращі людські якості. Коли почався голод, він роздав землякам колгоспне зерно, а сам перед арештом утік на Донбас. Там став непомітним у пролетарському середовищі, проте різними способами допомагав сім’ї матеріально. Ставши керівником, і я намагаюся діяти так, аби обом дідам не було соромно спостерігати за моїми вчинками з того світу.