Ціни шукають рівноваги

17.03.2015

Любов Панкратова.

Розбалансованість економіки негативно впливає на аграрний сектор, який, єдиний в останні роки, демонстрував позитивну тенденцію виробництва та експорту. Порушуються усталені структурні співвідношення, що склалися в останні роки і до яких товаровиробники хоч якось пристосувалися. Де шукати вихід?

Гонка по вертикалі

Девальвація національної валюти та спричинена нею інфляція знецінила наявні у селян кошти, ускладнила ведення господарської діяльності. Гривневі ціни на зерно та олійні культури коливаються услід за девальвацією гривні, але відносно минулого року зростають. Станом на 11 березня цього року ціни на пшеницю 2-го класу на умовах поставки EXW-елеватор піднялися проти аналогічної дати минулого року удвічі ( з 2070 грн./тонну до 4100 грн./тонну), на кукурудзу — в 1,8 раза ( з 1770 грн./тонну до 3200 грн./тонну ). Тим часом ціни на матеріальнотехнічні ресурси для сільського господарства зросли ще більше: на дизельне пальне — у 2,2 раза (з 10500 грн./тонну до 23000 грн./тонну); на аміачну селітру — в 3,3 раза (з 3500 грн./тонну до 11600 грн./тонну). Очевидно, що темпи зростання цін на ресурси випереджають темпи зростання цін на зерно.

Ще більшою проблемою стало те, що середні та малі сільськогосподарські підприємства не мають змоги скористатися можливістю продати товар за сьогоднішньою ціною, адже левову його частку вони реалізували восени. За даними офіційної статистики, у червні 2014 р. — січні 2015 р. пшениці реалізовано 12,8 млн. тонн, а це близько 85% від можливих обсягів реалізації. За вересень 2014 — січень 2015 року кукурудзи реалізовано 14 млн.тонн, а це понад 75% потенціалу реалізації.

Для України є традиційним такий сплеск збуту збіжжя одразу після збирання врожаю, адже потрібно розрахуватися з кредиторами, осіння посівна кампанія потребує обігових коштів, яких взяти ніде, окрім як із власного господарства. Інструменти фінансового кредитування села за прийнятними відсотковими ставками у нас відсутні, тож сподіватися аграріям доводиться лише на власні сили. Тому і спостерігаємо щороку масовий збут врожаю «з-під комбайна».

Восени, на початку 2014/2015 маркетингового року, середні ціни на кукурудзу коливалися від 1650 до 2500 гривень за тонну. Щоб придбати тонну дизельного пального, потрібно було реалізувати 8—10 тонн зерна кукурудзи, тоді як у першому півріччі 2014 році було достатньо збути всього 6 тонн кукурудзи.

Сьогодні для придбання 1 т дизельного пального потрібно використати виручку від реалізації восени 2014 р. 11,5 тонн кукурудзи за середньою ціною 2000 грн./тонну.

Соціально орієнтовані господарства — у зашморгу

Суттєве порушення паритету цін спостерігається й у співвідношеннях цін на мінеральні добрива та зерно. Так, сьогодні для купівлі 1 т аміачної селітри необхідно збути 2,6 тонни пшениці 2-го класу або 3,3 тонни кукурудзи (за цінами березня 2015 р.), чи 4,6 тонни пшениці 2-го класу або 5,6 тонни кукурудзи (за цінами осені 2014 р.), коли реалізувався врожай малими та середніми господарствами. В березні 2014 р. достатньо було збути, відповідно, 1,7 тонни кукурудзи або 2 тонни пшениці. Для порівняння: у Польщі цей показник знаходиться на рівні: 1 тонна аміачної селітри = 2 тоннам пшениці.

Лише окремі великі господарства, які мають відповідні сховища для зберігання зерна і реалізують залишки кукурудзи за нинішніми цінами, зможуть купувати матеріально-технічні ресурси на відносно паритетних умовах: для придбання 1 т дизельного пального їм необхідно буде реалізувати понад 7 тонни кукурудзи. Взамін 1 тони аміачної селітри вони «пожертвують» 3,3, а не 5,6 тонни кукурудзи, як малі підприємства.

Не секрет, що агрохолдинги майже не займаються тваринництвом, яке на сьогодні збиткове. А от соціально відповідальні господарства, які виробляють продукцію тваринництва, потрапили у вкрай складне становище через диспаритет цін та неможливість підвищити ціну на вироблену продукцію внаслідок обмеженості внутрішнього попиту.

Якщо на початку 2014 р. за реалізовану 1 тонну м’яса свиней можна було придбати 2,0—2,1 тонни дизельного пального, то поступово цей показник знизився до 1,5 тонни, а в березні 2015 року — до 1,2 тонни. Аналогічно по молоку: на початку минулого року за 1 тонну молока, реалізованого на переробку, можна було придбати 0,5 тонни дизельного пального, під кінець року — 0,3 тонни, а уже в березні 2015 року — всього 0,2 тонни.

Таким чином, у поточному році аграрні підприємства, особливо ті, що працюють на внутрішній ринок, потрапили під подвійний удар.

Перший припав на період масового збирання врожаю: знизилися реалізаційні ціни на збіжжя, тоді як ціни на ресурси мали тенденцію до поступового зростання.

Другий удар пов’язаний з погіршенням цінового співвідношення між зерном, яке реалізовано за старими цінами у минулому році, та ресурсами, які сьогодні потрібно закуповувати за новими цінами.

З огляду на це постала необхідність розробки комплексу заходів для врегулювання цінового диспаритету.

Що робити?

Найпершими невідкладними заходами можуть бути наступні.

У 2013 р. сільським господарством спожито 1,4 млн. тонн нафтопродуктів або 12,4% від загального їх кінцевого споживання в Україні (11,3 млн.тонн). Левова частка споживання для потреб села — це дизельне пальне (94%). Для забезпечення в поточному році хоча б частини потреби (близько 600 тис. тонн), необхідно спрямувати наявні в Україні запаси нафти на виробництво дизельного пального за прийнятною ціною для потреб аграрного сектора. За розрахунками Аграрного союзу України, сьогодні паритетні умови між сільським господарством і постачальниками нафтопродуктів забезпечить ціна дизельного пального 15000 грн./тонну. Вона надає можливість придбати 1 тонну дизельного пального, використавши виручку від збуту 6 тонн кукурудзи за компромісною ціною 2500 грн./тонну. Тобто витримується співвідношення цін 1:6, як за відносно усталених умов у першому півріччі 2014 року.

Передбачити відшкодування відсоткових ставок за користування кредитами в першу чергу малим і середнім господарствам з наявною виробничою базою для ведення тваринництва.

Державним операторам ринку (Аграрному фонду та ДПЗКУ) негайно розпочати розрахунки з сільськогосподарськими підприємствами за уже укладеними форвардними контрактами та укласти нові форвардні контракти під весняну посівну кампанію з використанням ринкових цін.

Відмінити (хоча б тимчасово) будь-які мита, імпортні збори при завезенні мінеральних добрив, засобів захисту рослин, техніки та комплектуючих для сільського господарства.

Антимонопольному комітету проаналізувати ціноутворення на ринку мінеральних добрив та палива та оприлюднити їх результати.

Усунути неправомірність стягнення акцизу на пальне з сільськогосподарських товаровиробників, техніка яких працює в полі, а не їздить по автодорогах. Пропонуємо якщо не відміну цього акцизу, то цільове спрямування коштів від його стягнення на спеціальні рахунки сільрад для відновлення доріг у сільській місцевості.

Здійснення вищезазначених заходів — лише початок вирішення проблем диспаритету цін у галузі. Але навіть ці кроки дозволять утриматися на плаву і не збанкрутувати багатьом малим і середнім агроформуванням, діяльність яких орієнтована на внутрішній ринок. І таким чином — підтримати життєдіяльність сільських територій, убезпечити їх від незворотного безробіття та зубожіння.