Тарасова мрія

Зазвичай свої дослідження шевченкознавці присвячують різним граням особистості Шевченка: поета-мученика, художника, члена Кирило-Мефодіївського товариства тощо. Однак нещодавно світ побачила книжка Володимира Біленка «Важкий шлях Тараса Шевченка до мрії, яка не збулася».

Як відомо, геній українського народу, який своєю творчістю збудував величний храм співочій українській душі, ніколи не мав власного житла. Між рядками його вистражданих віршів за знедолений народ читається цілком людське бажання мати «свою фортецю», хай буде вона і звичайною сільською хатою на одній iз канівських круч над Дніпром:

А я так мало, небагато

Благав у Бога. Тілько хату,

Одну хатиночку в гаю...

Однак Кобзареві судилося нести важкий хрест поневірянь не лише по панських маєтках та, згодом, пітерських зйомних кімнатах, а й по жахливих казематах далеко від Батьківщини — у Казахстані. Саме тут він найпалкіше мріяв про затишну хату на рідній землі. Посадив там Мангишлацький сад, який і досі зеленіє. Він був першим художником, який зобразив історичні пам’ятки, природу, людей цього краю. Народ Казахстану дуже високо цінує — там діє багато музеїв Шевченка, збудовано пам’ятники, виходять книги.

У своїй праці Біленко на основі кобзаревих текстів, листів, щоденникових записів простежує шлях від зародження мрії поета мати власну оселю до практичних кроків отримати земельну ділянку та звести будинок над Дніпром.

Ґрунтовну передмову до нової книжки написав інженер-будівельник, член координаційної ради акції «Збудуймо Тарасову хату», організатор видання Павло Філь. Чудове видання вийшло друком нещодавно за підтримки групи спонсорів. Презентація нещодавно відбулась у Спілці журналістів України. Досвідчений професіонал наводить цікавий приклад відновлення історичної пам’ятки: 2013 року австралійський мільйонер Клайв Палмер виступив з пропозицією профінансувати проект побудови судна «Титанік-2», який на 98% відповідатиме сумнозвісному океанському лайнеру, що затонув у 1912 році під час свого першого плавання. Цей грандіозний проект нині реалізовується, судно має бути спущене на воду вже наступного року.

Звісно, будинок Кобзаря, у разі втілення Тарасової мрії у дійсність, також не буде і на 98 % таким, яким його уявляв сам геній. Проте це був би неабиякий виклик перед архітекторами, мистецтвознавцями, реставраторами, мистецтвознавцями та всіма небайдужими, для кого Шевченко близький по духу.

Філь розглядає такий проект і з комерційної точки зору. Він не сумнівається, що знайдуться бажаючі відвідати такий будинок і навіть пожити в ньому певний час, цілковито потравивши в атмосферу позаминулого століття. Вартість такого проекту складає близько 165 тис. доларів, а це набагато менше, аніж навіть спорудження незатребуваного вертолітного майданчика для віп-осіб у Каневі.

Наразі відомо 8 схематичних планів своєї майбутньої оселі, виконаних самим Шевченком за допомоги свого товариша архітектора та військового інженера Федора Черненка. Усі вони зберігаються в Національному музеї Т. Г. Шевченка в м. Київ.

З листів Кобзаря до брата Варфоломія можна уявити Шевченкову хату: сосновий зруб з дахом, вкритим тесом (дошками). А на думку заслуженого діяча мистецтв України і Польщі Миколи Шелеста на подвір’ї, окрім інших надвірних споруд, мав би бути викопаний колодязь з «журавлем», біля воріт рясніли б кущі калини, а у самому дворі садок вишневий... коло хати...

Микола і Ніка КРИЖАНОВСЬКІ