Павло Кущ: «Метеорит» трохи не долетів до премії

25 лютого Державний комітет iз питань радіомовлення та телебачення голосуванням визначив цьогорічних лауреатів урядової премії імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей. У номінації «Літературні твори» серед претендентів був і колишній власний кореспондент «України молодої», донецький письменник Павло Кущ. Як стало відомо, його книга, а також твори Віктора Терена та Марії Морозенко набрали однакову кількість голосів. Відповідно до положення про премію, вирішальним став вибір голови комітету Олега Наливайка, який віддав свій голос за книгу Віктора Терена «Хлопчик з планети «Ч» та Вогняні Пси». А як оцінює результати конкурсу автор із Донецька, якого зупинили буквально за півкроку до перемоги?

— Насамперед щиро вітаю Віктора Терена із цілком заслуженою перемогою! Це добре знаний поет, який також пише чудові прозові твори для дітей. Його «Хлопчик з планети «Ч» та Вогняні Пси» має гарні відгуки серед малих читачів та критиків і цього року навіть висувався на здобуття Шевченківської премії.

n Тобто ти вже наперед знав, що тобі тут нічого не світить?

— Коли оприлюднили список претендентів — всього 26 книг, один із моїх колег мене привітав із тим, що я потрапив до такої поважної компанії. Дійсно, тут було багато письменників, гідних відзнаки, на яку ми гуртом претендували. Серед них, приміром, один із моїх найулюбленіших авторів на ниві гумору і сатири Олег Чорногуз,творчість якого дуже шаную. Чимало гарного я чув про книги Олександра Бакуменка «Король Ринкової вулиці», Марії Морозенко «Іван Сірко», а найреальнішим претендентом вважався таки Віктор Терен. На мій погляд, цілком справедливо.

n Чи стало несподіванкою, що твій «Метеорит» набрав однакову кількість балів разом з іще двома ймовірними переможцями?

— Звичайно, це було приємно, бо моя книга, видана у Донецьку, не така «розкручена», як твори, що вийшли у поважних і шанованих «Веселці» чи «Видавництві Старого Лева». А ще пересвідчився: оті гарні відгуки малих і дорослих читачів, які доводилося раніше чути, таки зайвий раз підтвердилися, що ця книжка, скажімо так, мені вдалася. Принаймні досі так вважали й дітлахи, які часто питали про продовження цікавих і веселих пригод головних героїв.

n А як оцінюєш той факт, що голова Держкомтелерадіо зробив свій вибір не на користь книжки з Донбасу? Адже дехто вважає: за рівної кількості голосів, враховуючи ситуацію, у якій перебуває зараз цей край, могло бути й інше рішення...

— Ну, мабуть, «донецькі» й так уже всім у печінках сидять (хоча я особисто якраз народився і виріс у Запорізькому краю)! А якщо серйозно, то голова комітету мав право на вибір, і він його зробив. По-перше, це конкурс і всі-всі його учасники не можуть бути серед переможців. А по-друге, їй-бо, мені б дуже не хотілося стати лауреатом поважної премії, спекулюючи на тому, що українцям Донбасу, особливо журналістам і письменникам, які підтримують свою державу, зараз найважче... Але немало колег та читачів, які телефонують, іншої думки. Це ще м’яко кажучи. Що обурює моїх земляків найбільше? Мовляв, і в мирний час, і навіть коли Донбас лежить у руїнах, пріоритет знову віддають Києву чи Західній Україні... Дуже прикро, але дехто з «доброзичливців» схопився за нагоду знову звинуватити владний Київ, який буцімто хронічно «не чує і не бачить Донбас». Ще хтось із «співчуваючих» «ДНР» зловтішається майже за Гоголем: «Ну що, Паша, допомогли тобі твої укри?..» і радить починати писати «нормальною», тобто російською, мовою. Інші взагалі верзуть про варіанти чорного гумору. Кажуть, що слід було подавати документи на премію, а затим їхати до Донецька і ... здаватися у лапи бойовиків: мовляв, посмертно тоді точно б нагородили... Словом, несподівано це все обрало не бажаний ні для кого політичний підтекст і тому намагаюсь віджартовуватися й утримуватися від подальших коментарів. Тим більше, як казав колись той же Олег Чорногуз вустами свого героя Сідалковського: «Розумному досить».

n Повертаючись до творчості: чи буде продовження книг, про яке раніше питали малі читачі?

— Скажу відверто: з тим настроєм, із яким колись писав свої веселі книжки, вже, на жаль, ніколи-ніколи не вдасться це робити. Зараз більше підстав писати про поневіряння й переживання малих донеччан, схожі на ті, що відомі з повістей «Облога» чи «Климко» Григора Тютюнника, до речі, лауреата премії імені Лесі Українки.