Не сипте сіль на рану

«Сам загинь, а друга в біді не покинь»

Цей стереотип, навіяний ідеологією фільмів, книг радянської доби, міцно засів у свідомості старшого покоління. Самопожертва, звісно, варта захоплення, але в критичній ситуації може дорого коштувати. Наприклад — машина врізалася в електричний стовп. Водій без свідомості, струм йому не загрожує. І тут на допомогу кидається герой. Добігає до машини, не помічаючи електричного дроту — і ось на одного потерпілого більше... Далі до справи долучається ще один «рятувальник», потім — наступний. У результаті стоїть машина з живим (хоч і непритомним) водієм, а поруч тіла рятувальників, які так і не встигли викликати «швидку»... А все тому, що люди не знали простого правила: спершу визначте, чим ризикуєте ви, а вже потім — що загрожує постраждалому. Адже якщо з вами щось станеться, то допомогти ви вже не зможете. Доцільніше оцінити ситуацію і зателефонувати у швидку медичну допомогу.

Дістати за будь-яку ціну?

Як часто медики стикаються з ситуацією: прибувають вони на місце ДТП, а постраждалих уже дістали з понівеченої машини, поклали в затінку, напоїли водою... При цьому добровільні рятівники тягнули жертв аварії з машини за руки-ноги і до вже отриманих травм додали ще кілька — зовсім не безневинних, наприклад — деформування травмованого хребта. «Якби не цей «героїзм», людина сиділа б у машині, дочекалася б професійної допомоги, фахівці акуратно машину розібрали б, а постраждалого поклали б на носилки і передали лікарям, — розповідає Марія Васалова, лікар «швидкої допомоги». — Кілька місяців у лікарні — і хворий одужав би. А так матиме інвалідність... І не зумисне ж, а тільки через чиєсь бажання допомогти».

Лікарі застерігають: дії свідків у випадку ДТП мають бути такими: викликати допомогу, відімкнути акумулятор аварійної машини, аби від випадкової іскри не зайнялося розлите пальне, зупинити у постраждалого кровотечу (якщо вона є) і до прибуття медиків просто розмовляти з травмованим — підтримувати, відволікати, аби людина відчувала турботу. Тягнути «за руки-ноги» необхідно лише у випадку, якщо можливі наслідки такого транспортування будуть меншими, ніж бездіяльність. Наприклад, у випадку, якщо машина охоплена полум’ям.

Джгут — на шию?

Він є у кожній аптечці, отож при будь-якій сильній кровотечі люди починають «джгутувати» рану. Деякі навіть пам’ятають, що влітку джгут можна накладати на дві години, а взимку — на одну. Знають, що венозна кров за кольором темніша, ніж артеріальна. Але часто трапляється, що навіть поріз, який не є небезпечним для життя, так міцно затягують джгутом, що після прибуття постраждалого в лікарню з’ясовується: знекровлену кінцівку вже не врятувати...

«Бувають узагалі жахливі випадки, коли рану на шиї намагаються перетягнути джгутом, — визнає пані Марія. — У критичній ситуації часом важко зорієнтуватися, та все ж... Пам’ятайте: джгут застосовують тільки для зупинки артеріальної кровотечі. Як її розпізнати? Точно не за кольором крові, адже відтінки червоного не завжди розрізниш, а в стресовій ситуації тим паче легко помилитися. Артеріальну кровотечу треба визначити за напором і висотою струменя крові з рани. Якщо кров б’є фонтаном — зволікати не можна: беріться за джгут. Принаймні відразу затискайте місце біля поранення, бодай пальцем. Робити це краще в місцях, де артерії найближчі до поверхні тіла і найменше прикриті. Затисніть артерію, дочекайтеся зупинки кровотечі, а потім ладнайте джгут. І якнайшвидше — в лікарню».

А ось венозну кровотечу — навіть дуже велику — краще зупиняти з допомогою тугої пов’язки, каже лікар. Не страшно, якщо крізь неї проступатиме кров — покладіть зверху кілька додаткових шарів бинта.

Опік змажемо олією?

Як стверджують лікарі, людський організм на 80 відсотків складається з води, яка, окрім інших властивостей, ще й має теплоємність. То що ж таке опік, враховуючи цю обставину? Певна кількість тепла потрапляє на шкіру, а з її поверхні проникає глибше — в тканини організму. Що нам підказує логіка? Аби це тепло «повернути» назад і припинити перегрівання, місце опіку необхідно охолодити. Отож ллємо на опік холодну воду і чекаємо. Але чекаємо недовго — до моменту, коли больовий синдром минає, тобто хвилину або й менше. «Але за цей час тільки частина тепла повернеться назовні, решта лишається в глибині! Що ми робимо далі? Густо змазуємо шкіру «пантенолом», просто кремом, кефіром або олією... з сіллю, як радила бабця, — дивується Марія Васалова. — І що відбувається при цьому? На враженому місці утворюється герметична подушка, яка закриває шляхи виходу тепла з тканин. У результаті опік тільки поглиблюється. А ось якби вистачило терпіння потримати уражену шкіру під струменем води хвилин 10-15, мали б інший ефект. І «пантенол», й інші засоби працювали б з ушкодженою ділянкою шкіри, з-під якої тепло уже вийшло».

Розітріть йому вуха!

Знайома ситуація в морозні дні: ніс і вуха втрачають чутливість, стають білими на колір. Але якщо їх потерти снігом або руками, швидко червоніють, а потім настає біль. Чому так боляче? «Тому що при обмороженні судини замерзають, кров ними не циркулює (звідси білий колір), шкіра і підшкірні капіляри стають вразливими, — говорить пані Марія. — А ми починаємо енергійно їх розтирати... І «ламаємо» маленькі трубочки-судинки. Запам’ятайте: розтирати обморожені ділянки шкіри не можна! Все, що допустимо, — повільно зігрівати: прохолодною або ледве теплою водою. Тоді й наслідки обмороження будуть не такі плачевні, і біль не такий сильний».

Морозить? Зігріємо!

Звертали увагу, як при високій температурі — тіло гаряче, а нас морозить? Тіло тремтить, і хочеться забратися під ковдру, бо ж «холодно»... А зігріватися в такій ситуації не просто шкідливо — небезпечно. Те, що вас морозить при високій температурi (понад 38 градусів за Цельсієм), означає одне: температура продовжує зростати, тіло перегрівається. Його необхідно охолодити, а ми натомість накриваємося пуховими ковдрами, обкладаємося грілками. Виходить своєрідний «термос», у якому тіло нагрівається дедалі сильніше й сильніше. І якщо температура піднялася до позначки 41, настають незворотні процеси, які, на жаль, можуть спричинити смерть. Тому пам’ятайте: при високій температурі в жодному разі не кутайтеся, навпаки — охолоджуйте організм. Прохолодна ванна, легке покривало, вологе обтирання — все, що може «збавити градус», допоможе організму скинути зайве тепло. Так високу температуру вам буде легше перенести.

Стукнемо і хлопнемо?

Трапляється — людина подавилася і кашляє так, що серце виривається з грудей. Що роблять ті, хто поруч? Звісно, допомагають — стукають постраждалого по спині. А навіщо вони це роблять? З наукової точки зору, такі удари ще більше подразнюють місце, куди потрапив сторонній предмет, у постраждалого посилюється рефлекс відкашлювання, і шматок їжі, що потрапив «не в те горло», вилітає сам. Але трапляється, що цей шматок вилетить не назовні, а заб’ється ще глибше в дихальні органи. Тому лікарі застерігають: стукати не треба! Навіть якщо постраждалий просить про це. Як діяти у такій ситуації? Заспокоїти людину, попросити її зробити кілька дуже повільних вдихів і різких видихів. При видихах краще злегка нахилятися вперед. Три-чотири таких вдихання-видихання — і відкашлювання посилиться, дошкульний шматок вилетить сам по собі — просто і безпечно.

Розтисніть йому зуби?

Це найбільш поширене помилкове уявлення, в яке вірять мільйони: що людині, в якої стався напад епілепсії, необхідно розтиснути зуби і вставити між ними якийсь твердий предмет: паличку, трубочку тощо. А робити цього не можна. «Не пхайте нічого людині до рота, їй і так нелегко... Зробите тільки гірше, — застерігає лікар. — Але люди чомусь упевнені, що епілептик у критичний момент може відкусити собі язика. Повірте: цього не станеться. Під час нападу всі м’язи хворого перебувають у тонусі. У тому числі й язик, який, до речі, також є м’язом. Він напружений, а тому не вивалиться з рота, не потрапить між зубів. Максимум, що може статися, — хворий прикусить собі кінчик язика».

Якщо справді хочете допомогти людині в такій ситуації, станьте на коліна біля голови хворого і постарайтеся притримати його голову, аби вона не билася об землю. Такі удари значно небезпечніші, аніж гіпотетичне «відкушування» язика, наголошує фахівець. Коли активна фаза нападу мине, судоми закінчаться — акуратно поверніть людину на бік, оскільки тепер у хворого настала друга фаза — сон. Він може тривати недовго, але все одно в такому стані м’язи розслаблені, і тут уже справді існує небезпека задихнутися від западання язика..