У видавництві «Український пріоритет» вийшла нова книга Степана Процюка «Десятий рядок». Про цей твір не вдасться говорити відсторонено, адже різні, почасти взаємно заперечні, рецензії витворили певний контекст сприйняття, уникнути якого буде досить складно. Варто сказати, що книга в своїй основі має щось «нероманне», таке, що суперечить структурі роману. Автор часом може виглядати непереконливим, бо його душа повністю оголена — це може шкодити романному стилю, але відповідає публіцистичній відвертості та злободенності.
Особливість розуміння літературного тексту якраз і полягає в тому, щоби дивитися далі буквально вказаного автором. Тож сподівання, що сам автор дасть нам ключ до розуміння твору, було би прямолінійною хибою. Психологізм у «Десятому рядку» має рівну силу з полемічною установкою, моральною критикою й рефлексією, оповіддю чи метафоричним маренням, але він не є визначальним. Цей роман потребує інших рамок, аніж визначення «психологічного» як основного.
Прямі цитати з народних пісень, на додачу алегоричні звертання та прихід міфічних персонажів, у першу чергу Астарти, до якої наче можна доторкнутися, з якою можна спілкуватися, — це не той міф, який зачаївся між пластами тексту (подібно до Томаса Манна, Кнута Гамсуна чи Агатангела Кримського), це жива оповідка: так, наче слухаємо історію «з досвіду» біля вогнища: трішки моторошну, трішки інтимну й переконливо правдиву.
Міфологічне тло так само є частиною оповіді. Психологізм страждає там, де він трансформується в оповідь. Як тільки замість викликання переживань ми переходимо до їх опису, оповідаючи про них, ми витісняємо психологізм у його класичному вигляді. Одна з найпростіших і найбільш часто вживаних терапевтичних практик психоаналітиків — це проговорення проблем. «Десятий рядок» — інший роман, себто до нього не можна застосувати загальні критерії.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
