Зцілення із побратимами

26.02.2015
Зцілення із побратимами

«Зцілення — від людини до людини», — пояснює пані Дітті.

Чи легко чоловікові звернутися по допомогу до психолога? Чоловікові, що повернувся з війни в середовище давно знайоме, але незвичне аж до відторгнення. Смерть товаришів, тяжке поранення і просто тривале перебування на межі життя і смерті, під фон вибухів та бризок крові — зруйнували колишні уявлення, стереотипи, звички, погляди. Ночами сняться жахи, вдень майже все дратує. Але ж він сильний, він чоловік. Як же визнати, що в нього «проблеми»? Чи не краще закритися в собі і «лікуватися» самотужки горілкою? А свій внутрішній біль списувати лише на невідповідність «тилового» буття високим ідеалам. Щоб звернутися по допомогу до професійного психотерапевта, людині потрібно принаймні усвідомити, що вона такої допомоги потребує. І в цьому бійцям можуть допомогти, як не дивно, бойові побратими.

Хто тебе зрозуміє?

Нещодавно в Кончі-Заспі неподалік Києва близько 20 бійців та військові психологи й волонтери з громадських організацій «Патріот», «Вовки України», «СВАТ», «Мова добра» зібралися, аби перейняти унікальний ефективний досвід психологічної реабілітації воїнів, які повертаються із зони бойових дій. Таким досвідом поділилася кризовий психолог Дітті Марчер із Данії, яка впродовж двох десятиліть брала участь у врегулюванні конфліктів із миротворчими силами ООН, працювала з тими, хто перебував у «гарячих точках» та в зоні значних стихійних лих. Її методику роботи із шоковою травмою і посттравматичним синдромом рекомендує ООН для застосування в гарячих точках.

«Данія — друга в світі країна за кількістю солдатів на душу населення, — каже пані Дітті. — Данці брали участь мало не в усіх війнах ХХ століття — Афганістан, Ірак, Сомалі, Балкани. Вони поверталися додому, а системи реабілітації у нас у країні тоді ще не було. Солдати не хотіли звертатися до психотерапевтів, боялися, що це якось вплине на їхню подальшу кар’єру. І зараз у Данії є люди з серйозними психологічними травмами, набутими ще в балканських війнах 13 років тому. Вони носять у собі той біль. У наших тюрмах зараз чимало таких ветеранів. І мене це дуже засмучує».

Ще 15 років тому Дітті спало на думку: а що, коли б самі ветерани зцілювали таких же ветеранів? Щоб солдати, в яких більше внутрішнього ресурсу для подолання психотравми, допомагали іншим упоратися з душевними ранами. Подібна система — «Анонімні алкоголіки» діє по всьому світові. Люди, що перестали вживати алкоголь, допомагають впоратися зі смертельним потягом тим, хто не має сил зробити це самотужки. Хто краще зрозуміє людину з душевним болем як не той, хто сам пережив подібне?

15 років тому данське суспільство не було готове до такої ідеї. Але Дітті не втрачала надії — публікувала статті, розповідала про свій задум. Врешті, кілька років тому до неї звернулася група ветеранів і військових. До того ж проект підтримав дуже відомий у Данії полковник у відставці. «Ми почали навчати ветеранів, а також тренувати поліцейських, навчати членів сімей військових і соціальних працівників, які працюють із дітьми військовослужбовців, — розповідає Дітті Марчер. — Адже один боєць із душевною раною створює небезпеку душевного розладу як мінімум для 10 людей, з ним пов’язаних». Після таких тренінгів солдати ділилися з Дітті: «Два дні спілкування з ветераном дали нам більше, ніж чотири роки роботи з психотерапевтом». Замість того щоб, стиснувши зуби, тримати все в собі, солдати навчилися розкриватися, ділитися своїми відчуттями — у взаємозв’язку з іншими, в атмосфері розуміння і захищеності.

Проговорювати й усвідомлювати

Дітті Марчер розшукав через соцмережі і познайомив з українськими волонтерами доктор Роман Торговицький із Бостона. Майже рік тому на концерті Володимира Співакова («підписанта» листа на підтримку Путіна) в Гарварді він вийшов на сцену і попросив його пояснити, чому він не підтримує інших — російських опозиціонерів і людей, яких розстрілювали на Майдані? Пан Торговицький випадково потрапив до Києва, на Майдан, узимку минулого року. «Мене це вразило, — визнає він. — Я доти ніколи не зустрічав стількох людей, відданих змінам на краще». Він зняв кілька десятків відеоінтерв’ю з майданівцями про їхній досвід, а згодом створив організацію Wounded Warrior Ukraine («Поранений воїн України»), щоб допомагати фронтовикам та їхнiм сім’ям, а також допомогти побудувати сучасну реабілітаційну медицину в Україні, налагодити контакти між українськими медиками та їхнiм колегами зi США та Канади. Передовсім — у лікуванні постшокового синдрому.

«Замість того щоб привозити програми для навчання психологів і психотерапевтів, я запрошую на практикум самих бійців, — каже він про тренінг, що відбувся. — Навіть в Америці ще такого рівня навчальних програм немає, а до ветеранів Афганістану й Іраку застосовується переважно медикаментозне лікування. А тут людина сама над собою працює і виводить себе зі стану психотравми. Важливо, аби бійці проговорювали і усвідомлювали те, що відбувається у їхньому внутрішньому світі, і навчилися боротися з негативом. Солдат, який вийшов таким чином із душевної травми, може набагато якісніше допомогти побратимам вийти з шокового стану. І тоді вони стануть більш відкритими до надання професійної психотерапії».

На тренінгу були чоловіки, які пережили шоковий стан на війні ще 15—20 років тому, скажімо, в Афганістані. Вони знають, що загубили набагато більше своїх бойових товаришів після війни, а не в час неї. Тепер у них є інструмент, як уберегти від такої біди молодших.

Пан Роман нагадує, що подібна взаємодопомога потрібна й безпосередньо на фронті. У воїнів під впливом постійної небезпеки може погіршуватися сприйняття виникають проблеми з фокусуванням, вони стають дратівливими, і це піддає їх додатковій небезпеці на передовій. «Одному з хлопців під час тренінгу прийшло повідомлення, що його товариш застрелився, повертаючись із зони бойових дій. Коли я почув про це, перша думка була: якби наш тренінг відбувся на тиждень раніше — може, це життя можна було б урятувати, — каже Роман Торговицький. — Бо тепер хлопці, які пройшли тренінг, уже мають ресурс, щоб пояснити своїм товаришам, що з ними відбувається».

Мир по війні

Дітті Марчер переконана, що бійці, які повертаються, мають бути потрібними і задіяними у мирному житті. Варто навчитися використовувати в суспільстві унікальний досвід, набутий військовими в екстремальних ситуаціях. Скажімо, в роботі з малолітніми злочинцями, у реабілітаційних програмах у тюрмах. Війна колись завершиться. І треба буде встановлювати мир у країні. Поки що ж слід вибудувати саму систему допомоги бійцям.

«Це командна робота», — зазначає представник громадської організації «Всеукраїнське об’єднання «Патріот», співорганізатор тренінгу з психопрофілактики бойового шоку та подолання наслідків посттравматичного синдрому для бійців української армії Людмила Пілоян. — Упродовж 4 місяців ми розробляли модель реабілітації, яка буде адаптована під наших солдатів. Учора це були наші однокласники чи сусіди, які пішли на війну — їм довелося вбивати, втрачати друзів, — повертаються вже інші люди, зі зміненою свідомістю. А наше суспільство не готове приймати цих змінених людей».

Військовий психолог, боєць добровольчого батальйону «Київщина» капітан Андрій Козінчук каже, що в Україні «досі діє пострадянська система реабілітації — коли зганяють бійців у якийсь санаторій чи лікарню, вмикають їм електрофорез і дають кефір... І хлопці п’ють спиртне». Натомість потрібен проект, який дає результат. І це має бути не лікування, а саме зцілення. «Тренінг Дітті Марчер бійці сприйматимуть на 100 відсотків, тому що його учасники самі беруть участь у війні», — запевняє військовий психолог.

Згідно зi статистикою, з початку антитерористичної операції в Україні близько семи тисяч військових були госпіталізовані з різними психічними проблемами. Дітті Марчер зазначає, що далеко не всі, хто побував на фронті, отримують розлад психіки, однак кожен має душевну рану, відчуття життя стає вужчим. До того ж, коли до нашої країни вторглися вороги, в багатьох «афганців» пробудилася задавнена психотравма — адже свого часу вони були тими, що вторгалися.

«Замість того щоб виглядати «міцними горішками», тримаючи весь негатив у собі й заливаючись горілкою, бійці вчаться розкриватися, ділитися своєю бідою. Людський контакт активує дзеркальні нейрони нашого мозку. Якщо я знаходжу в собі надію і силу, то й людина поряд може віднайти надію і радість. І це взаємно. Я під час тренінгу багато що для себе відкрила. Мною рухає ідея: якщо в тобі щось зцілилося, то і в мені зцілюється. Люди різні, але є рівень, на якому всі ми глибоко пов’язані».

ДОВІДКА «УМ»

Президент США Барак Обама 13 лютого цього року підписав Акт Клея Ханта щодо запобігання суїциду серед американських ветеранів. Відтепер 22 млн. доларів буде виділено на розвиток програм, здатних зменшити кількість самогубств серед ветеранів, що вже досягло 22 випадків накладання на себе рук щоденно. Цей законодавчий акт названий на честь 28-річного колишнього морського піхотинця, який наклав на себе руки в 2011 році, не змігши впоратися з психологічними проблемами після служби в Афганістані. Новий закон передбачає фінансове заохочення для психіатрів, які погодяться співпрацювати з Асоціацією ветеранів і будуть допомагати колишнім бійцям, що проходять адаптацію після військової служби.