З іменем Кобзаря

На тлі численних життєвих історій, яких у прикордонному до зони бойових дій Дніпропетровську нині вистачає, ця привернула особливу увагу: 20-річна переселенка з Луганська Валерія Гусєва народила дівчинку зростом 50 сантиметрів і вагою 3 кілограми 170 грамів. Маленьку назвали Ренатою, хоча, як уточнює щаслива мама, Рінат Ахметов тут ні до чого.

Привернула увагу до Валерії ще на початку минулого літа одна з дніпропетровських газет. Та публікація називалася «Дівчинка з наколкою Кобзаря». Йшлося у ній про те, як юна луганчанка, протестуючи проти режиму так званої «ЛНР», ще наприкінці минулорічного березня зробила собі тату із зображенням Тараса Шевченка. «Тоді всіх нас, хто хоч якось виявляв своє українство, у Луганську почали масово вичавлювати. Ми, студенти, на знак протесту почали розклеювати по місту зображення Тараса Шевченка. А коли життя в Луганську взагалі стало нестерпним, знайома з Дніпропетровська, з якою подружилися по iнтернету, наполягла: «Я прошу тебе — переїзди». Я ж принципово залишати Луганськ не хотіла. Якщо всі виїдемо, то хто ж наше місто відстоюватиме?» — ділиться дівчина спогадами з «УМ».

Однак переїжджати таки змусила одна обставина: дівчина зрозуміла, що вагітна. Що характерно — від того самого татуювальника, який зробив їй на руці наколку. Щоправда, батько дитини чкурнув на той час до Києва. Тепер телефонує, але за час вагітності не навідався до Дніпропетровська жодного разу, лише кілька разів вислав по кілька сотень гривень.

Як розповідає Валерія, її вагітність протікала дуже складно. Тільки на оплату гормональних препаратів iшло до півтори тисячі гривень щомісяця. На виручку прийшли волонтери з центру «Допомога Дніпра», які збирали гроші по всій Україні. Навіть новий візочок для доньки подарували. Також волонтери допомогли стати на облік з вагітності в одній з жіночих консультацій.

Мама Валерії з молодшими братиком і сестричкою на деякий час виїздили в Одеську область, погостювали і в неї у Дніпропетровську. Але в жовтні вирішили повернутися до Луганська. Братик із сестричкою ходять до школи, а мама — на роботу у дитячий садок. Щоправда, грошей їй за це поки що ніхто не платить, отож, як зізнається, працює вона хіба що для того, щоб не збожеволіти.

Родичі заспокоюють Валерію, як можуть. Мовляв, продуктами харчування запаслися та й взагалі з таким життям звиклися. «Тільки як можна звикнути, коли у місті постійно лунають постріли з мінометів та «градів»? Бойовики ж зазвичай ховаються за житловими будинками, школами. Добре, хоч наші їм не відповідають», — каже молода мама.

Сама Валерія намагалася облаштуватися на новому місці. У центрі допомоги переселенцям «Допомога Дніпра» знайшла собі застосування — як кухар за фахом, стала готувати їжу для таких, як вона. Під осінь разом з двома дівчатами навіть зняла квартиру. Оренду спершу оплачував один з кандидатів у нардепи, а після виборів перестав. Сусідки Валерії з’їхали, залишивши вагітну луганчанку з боргом півтори тисячі гривень. Дівчина деякий час пожила у гуртожитку для матерів-одиначок, а тепер з новонародженою Ренатою розташувалися у кімнаті без жодних зручностей в одному з будинків у селищі Одинківка, за яку хоч платити не треба — на кілька років старша господарка, теж мама-одиначка, виявилася людиною з доброю душею.

Незважаючи на непрості випробування, Валерія сили духу не втрачає. Навіть про те, як свою наколку підправити, тобто зробити її яскравішою, подумує...

Для тих, хто хоче підтримати Валерію, її телефон — 050-017-84-81.

ДО РЕЧІ

Це — не єдина така історія серед переселенців Дніпропетровська. Світлана Прокоф’єва з Краматорська днями народила у дніпропетровському перинатальному центрі трійню — хлопчиків вагою 1800, 2300 і 2400 грамів. Жінка у рідному місті трималася до останнього, навіть УЗІ довелося робити в кабінеті з вибитими вікнами. Однак після того, як у місті почалися обстріли, їй із чоловіком і старшою донькою довелося перебратися до Кривого Рогу, де їм дали кімнату в гуртожитку. Як виживатимуть надалі, поки що не уявляють. У сім’ї з новонародженою трійнею навіть пральної машини немає...